Контрольні питання:
Місце української мови в системі середньої освіти в Україні.
Мета, зміст і завдання шкільного курсу „Рідна (Українська) мова”.
Зміст і структура чинних програм з української мови.
Аналіз чинних підручників з української мови.
Значення української мови як навчального предмета в середній школі випливає з її суспільних функцій і статусу державної. Вона є національною мовою українського народу, визначальною ознакою нашої держави, скарбницею культурних надбань народу і людства, засобом міжособистісного і міжнаціонального спілкування.
Сутність значення української мови як державної випливає з її суспільних функцій:
засіб міжособистісного і міжнаціонального спілкування;
засіб єднання громадян України в суспільно-історичну спільноту – народ;
скарбниця знань, культурних надбань нації і людства;
джерело і засіб передачі набутого життєвого досвіду;
засіб формування національно-мовної особистості.
Державний стандарт загальної середньої освіти включає сім освітніх галузей: мова і література (словесність); художня культура; природознавство; математика; фізична культура і здоров’я; технології.
Освітня галузь “Мова і література” має на меті забезпечити активне володіння учнями державною мовою в різних сферах і жанрах мовлення, сформувати в них комунікативну компетенцію, що включає мовленнєву, мовну, соціокультурну, діяльнісну (стратегічну) компетенції.
Головна мета навчання української мови – формування національно свідомої, духовно багатої особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами української мови – її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письма).
Зазначена мета включає три найважливіші загальнодидактичні цілі: навчальну, виховну і розвивальну.
Завдання шкільного курсу української мови такі:
сприяти засвоєнню знань учнів з фонетики, орфоепії, графіки, лексикології і фразеології, морфеміки і словотвору, граматики, стилістики, основних відомостей про мову як суспільне явище, відомостей з історії мови;
навчити школярів свідомо використовувати мовні одиниці під час мовленнєвої діяльності, ураховуючи мовленнєву ситуацію і комунікативну доцільність, сформувати навички культурного й вирізного мовлення на основі норм сучасної української літературної мови;
сформувати міцні правописні навички;
виховати любов до рідної мови як засобу досягнення естетичної досконалості;
забезпечити формування логічного мислення, розвиток умінь використовувати такі прийоми мисленнєвої діяльності, як: аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, зіставлення тощо.
Українська мова
як навчальний предмет включає низку
компонентів, що видно з таблиці.
Принципи побудови шкільного курсу української мови: науковість, системність, доступність, спадкоємність і перспективність, внутрі- і міжпредметні зв’язки, зв’язок теорії з практикою, комунікативна доцільність.
Систематичний курс УМ вивчається з 5 до 11 класу, основою для нього є вивчення української мови в початкових класах. Таким чином, весь шкільний курс української мови можна поділити відповідно на три етапи: пропедевтичний (1-4 кл.), основний (5-9 кл.), узагальнювально-поглиблювально-систематизуючий (10-11 кл.).
Основний етап вивчення УМ передбачає засвоєння учнями знань з таких розділів, як: фонетика, графіка, орфоепія, лексикологія і фразеологія, морфологія, синтаксис, стилістика, риторика. Завданням цього етапу є: збагачення словникового запасу, оволодіння нормами літературної мови, формування й удосконалення навичок створювати висловлювання.
Останній етап має таку назву, бо в старших класах відповідно до профіля навчання пропонується кілька варіантів вивчення УМ: поглиблене вивчення окремих аспектів (розділів) мови, удосконалення мовленнєвих умінь і навичок, удосконалення правописних умінь і навичок тощо; узагальнення й систематизація знань з граматики.
Одним з основних завдань шкільного курсу УМ є формування вмінь учнів використовувати мовні одиниці як структурний або текствоутворювальний потенціал. Це дозволяє говорити про два напрями в мовленнєвому розвитку учнів:
перший пов’язаний з формуванням комунікативних умінь учнів під час вивчення основних мовних одиниць: звука, словоформи, словосполучення, речення ‒ визначення їх ролі в текстах, використання залежно від стилю й типу мовлення ‒ функціонально-стилістичний підхід;
другий передбачає відпрацювання комунікативних умінь в процесі розвитку усного й писемного мовлення школярів ‒ комунікативно-діяльнісний підхід.
Таким чином, засвоєння навчального матеріалу становить єдиний процес формування знань, умінь і навичок.
Знання ‒ це результат усвідомленого засвоєння мовних понять, фактів, закономірностей, визначень і правил, пов’язаних з основами науки про українську мову ‒ її основних одиниць, словниковий склад і граматику. Під час засвоєння знань з української мови реалізується пізнавальна спрямованість шкільного курсу української мови. Знання є основою для формування орфографічних, пунктуаційних і мовленнєвих навичок школярів.
Уміння в методиці розглядають як здатність учнів виконувати певні дії на основі отриманих знань. Уміння формуються в процесі усвідомлення теоретичної інформації в нових умовах.
Навичка ‒ це уміння, доведене до автоматизму, дія, сформована шляхом повторення, яка характеризується високим ступенем засвоєння.
Звичайно, виникає питання: як визначити сформованість умінь і навичок школярів з української мови. Для цього виділені показники сформованості:
володіння послідовністю виконання конкретних дій у процесі засвоєння того або іншого матеріалу (складання алгоритму);
виконання певних дій, спрямованих на формування вміння;
аналіз (самоаналіз) результатів дій з формування вмінь.
Вивчення української мови в середніх освітніх закладах регламентується шкільними програмами.
Програма – це документ, затверджений Міністерством освіти і науки, у якому визначено мету й завдання курсу, обсяг і систему знань, коло умінь і навичок з української мови, що їх мають обов’язково отримати учні в процесі навчання.
Програма визначає зміст роботи з культури мовлення, міжпредметні зв’язки.
Шкільна програма містить такі основні складові, як пояснювальна записка і власне програми.
Пояснювальна записка – це складова програми, що визначає засади організації навчального процесу з української мови: мета, завдання курсу, напрями роботи та ін. Пояснювальна записка змінюється частіше, ніж інші складові, що зумовлюється суспільними змінами.
Власне програма – складова шкільної програми в цілому, що визначає зміст курсу й послідовність вивчення його частин. При визначенні послідовності вивчення української мови від класу до класу враховуються такі чинники: склад і структура самої мови та психологічні особливості оволодіння учнями навчальним матеріалом.
Принципи побудови програм:
лінійний, що передбачає розташування матеріалу від мовних одиниць нижчого рівня до вищого.
концентричний, згідно з яким у школі орфографія і пунктуація вивчаються розосереджено разом з іншими темами, наприклад: “Будова слова. Орфографія”, “Словотвір. Орфографія” та ін.
ступінчастий, що передбачає ступені (щаблі) вивчення певного розділу (наприклад: “Лексикологія”, “Синтаксис”, “Стилістика”).
У 5-9 класах навчання української мови здійснюється відповідно до програм „Українська мова” і „Рідна мова”. Порівняємо їх мету завдання і змістові лінії.
Таким
чином, відповідно до концептуальних
засад, мети і завдань курсу у програмі
визначено зміст
навчання української мови
для 5–12 класів, який структуровано
за чотирма взаємозв’язаними лініями
– мовленнєвою,
мовною, соціокультуною і діяльнісною
(стратегічною).
Згідно з Державним стандартом загальної середньої освіти України мовленнєва змістова лінія забезпечує вироблення і вдосконалення умінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі); мовна – засвоєння учнями системних знань про мову як засіб вираження думок і почуттів людини та формування мовних умінь і навичок; соціокультурна – засвоєння українських та загальнолюдських культурних і духовних цінностей, норм, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові; діяльнісна (стратегічна) – формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів, опанування стратегій, які визначають мовленнєву діяльність. Зазначені змістові лінії у комплексі формують комунікативну компетенцію особистості. ПРЕЗЕНТАЦІЯ (Слайд 3-4)
Вивчення кожної теми, яка становить органічну єдність мовної теми та вираженого в тексті екстралінгвістичного змісту, відбувається в кілька етапів:
мотивація до вивчення матеріалу;
сприймання на слух (аудіювання), читання тексту, робота над його змістом, у процесі якої відбувається природне (а не привнесене ззовні) формування ціннісних орієнтацій та особистісних якостей учнів;
виокремлення й дослідження мовної форми, за допомогою якої виражено екстралінгвістичний зміст, в аспекті виучуваної мовної теми;
опрацювання мовної теорії, виведеної на основі спостережень над мовним матеріалом, формування мовних і мовленнєвих умінь і навичок;
підбиття підсумків уроку, домашнє завдання з коментарем учителя щодо його виконання.
У програмі подано орієнтовний розподіл навчального часу. Учителеві надається право у разі потреби вносити до нього необхідні корективи (скорочення кількості спеціальних уроків розвитку мовлення при цьому небажане). Резервний час учитель використовує на свій розсуд.
Останнім часом з’явилися програми різних рівнів: для профільного вивчення мови, рівень стандарту й академічний рівень, авторські програми. Так, у таблиці подано мету й завдання кожної з профільних програм.
Крім того, розроблено програми спецкурсів для середніх освітніх закладів нового типу, наприклад: “Культура мови і стилістика” (автор М. Пентилюк), “Мова – як генетичний код народу” (автор В. Цимбалюк) та ін.
На основі програм розробляються підручники, методичні посібники, робочі зошити, комп’ютерні програми тощо.
Підручник – спеціальна книга для школярів, що містить систематичний виклад навчального матеріалу на рівні сучасних досягнень науки й культури відповідно до освітніх стандартів і програм та є джерелом одержання знань та формування практичних умінь і навичок учнів.
Підручник української мови є засобом самовдосконалення учня, формування в нього мовної картини світу.
Останнім часом підручник стає центром навчально-методичного комплекту, до якого належать робочий зошит, довідники для учнів, навчальні словники, комп’ютерні програми, методична література для вчителя, збірники диктантів, переказів, діагностичних завдань тощо. Усі складники навчально-методичного комплекту перебувають в органічному взаємозв’язку, вони використовуються паралельно з підручником.
Функції підручника (За К. Плиско)
Інформаційна – репрезентує теоретичні мовознавчі відомості.
Систематизувальна – подає знання в певній системі, відповідно до чинної програми.
Трансформувальна – трансформує знання учнів в уміння й навички.
Виховна – сприяє вихованню свідомої мовної особистості.
Важливою функцією сучасного підручника є розвивальна, що полягає насамперед у розвиткові мислення й мовлення учнів, їхніх творчих здібностей, мовного чуття й реалізується через добір матеріалу в рубриці “Зв’язне мовлення” системи вправ і завдань.
Наступна функція підручника культурологічна, оскільки він є засобом залучення школярів до культурної спадщини українців. Тому важливою складовою є відомості про традиції, побут, вірування українського народу, мовленнєвий етикет, інформація про відомих українських письменників, художників, історичних діячів, науковців.
Зміст і структура підручника базуються на особистісному, компетентнісному, когнітивно-комунікативному, функційно-стилістичному, текстоцентричному, культурологічному, емоційно-смисловому підходах, принципах розвивального й виховуючого навчання. ПРЕЗЕНТАЦІЯ (Слайд 7)
Підручник містить такі структурні компоненти: теоретичні відомості про мову у вигляді текстів і позатекстові компоненти: апарат організації робот з підручником (питання, завдання); ілюстративний матеріал і апарат орієнтації (позначки, зміст, заголовки тощо).
Тексти про мову складають основний зміст підручників з мови. Вони поділяються на основні й додаткові. В основних текстах описано факти і мовні явища, подано визначення понять, зроблено висновки й узагальнення, запропоновано вправи і завдання, на основі яких формується система вмінь і навичок, формулюються правила тощо. У додаткових текстах подають матеріали для довідок, зауважень, пояснень, зразки міркувань тощо. ПРЕЗЕНТАЦІЯ (Слайд 8)
Апарат організації роботи містить передусім ті питання й завдання, які забезпечують організацію спостереження учнів над фактами і мовними явищами, спрямовують діяльність учнів у процесі формування в них умінь і навичок ПРЕЗЕНТАЦІЯ (Слайд 9).
Ілюстративний матеріал (малюнки, схеми, графічні позначки тощо) сприяють більш глибокому усвідомленню мовних явищ, що вивчаються, тому він тісно пов’язаний з основним навчальним текстом, наочно показує те, про що в ньому йдеться, доповнює, конкретизує його, а інколи й доповнює матеріал, що відсутній у тексті. ПРЕЗЕНТАЦІЯ (Слайд 10)
Апарат орієнтування (заголовки, зміст, позначки) допомагає учням зрозуміти структуру підручника, формує уявлення про зміст і побудову навчального матеріалу, дозволяє орієнтуватися у змісті підручника. ПРЕЗЕНТАЦІ (Слайд 11)
Чинні підручники для 5–9 класів мають низку певних особливостей: виховна спрямованість матеріалу, систематичний виклад матеріалу, опора на курс початкової школи, наявність системи практичних робіт – завдань, вправ із фонетики, лексикології, словотвору, граматики, орфографії, пунктуації, розвитку мовлення учнів; спрямованість на формування системи наукових мовних понять, на засвоєння внурішньопредметних і міжпредметних зв’язків, закономірностей мови. ПРЕЗЕНТАЦІЯ (Слайд 12)
Методика побудови чинних підручників забезпечує розвиток пізнавальної самостійності й активності учнів. Підручники містять розділи, що передбачають повторення матеріалу за попередні класи. У додатках можуть пропонуватися словнички, пам’ятки, списки орфограм, схеми розбору, тести, відповіді на складні завдання. У підручниках є кольорові вклейки репродукцій картин для розвитку мовлення учнів.
Лекція
ТЕМА: Психологічні й дидактичні основи навчання української мови