1. М’язова тканина є двох видів: посмугована (скелетна) й непосмугована (гладенька).

Посмугована м ‘язова тканина входить до складу скелетних м’я­зів, вона має здатність до скорочення, завдяки чому відбуваються різні життєво необхідні рухові процеси. Отже, скелетні м’язи є ак­тивною частиною опорно-рухового апарата. Посмугована м’язова тканина складається з багатоядерних м’язових волокон, у яких по довжині чергуються темні й світлі смуги (диски), що мають різні оптичні властивості. Скелетні м’язи скорочуються завдяки іннерва­ції спинно-мозковими й черепними нервами. Це довільні м’язи, вони можуть скорочуватися за нашою волею.

Гладенька м’язова тканина на відміну від посмугованої не має поперечної посмугованості. Складається з веретеноподібних клітин — міоцитів, які мають одне ядро. Довжина клітин — від 15 до 500 мкм, а діаметр їх — 10—20 мкм. У клітинах гладеньких м’язів немає міофібрил, однак є скоротливі міофіламенти (протофібрили) завдовжки 1—2 мкм і завтовшки 5—8 нм (тонкі міофіламенти) і 10—30 нм (товсті міофіламенти).

Гладенькі м’язові клітини входять до складу стінок кровоносних судин і внутрішніх органів. Скорочення гладеньких м’язів відбу­вається мимовільно, повільно й ритмічно (наприклад перистальти­ка, зміна просвіту судин, вивідних протоків залоз та ін.).

2.Середній мозок  складається з ніжок великого мозку і чотиригорбикового тіла. Порожнина середнього мозку представлена вузьким каналом - сільвієвим водопроводом, що з'єднує порожнини 4-го і 3-го мозкових шлуночків. Через середній мозок проходять всі висхідні шляхи до кори великого мозку і мозочка та низхідні, які несуть імпульси до довгастого і спинного мозку.

У середньому мозку розташовані скупчення сірої речовини у вигляді ядер чотиригорбикового тіла, ядер окорухового і блокового нервів, червоне ядро і чорна речовина. Передні бугри чотиригорбикового тіла є первинними зоровими центрами, а задні бугри - первинними слуховими центрами. За їх участю здійснюються рефлекси на світло і звук, рухи очей, поворот голови.

Середній мозок виконує також складні рефлекторні функції (синхронні рухи очей, голови, тулуба у відповідь на звукові сигнали й світлові подразнення) і бере участь в автоматизації рухів.

У центральній сірій речовині локалізується антиноцицептивний (протибольовий) центр, збудження якого пригнічує больові відчуття. У ділянці покриву середнього мозку розміщені парні ядра окорухового і блокового нервів, аксони яких іннервують зовнішні м'язи очного яблука, і одне непарне ядро (Едінгера) окорухового нерва парасимпатичні нейрони якого регулюють діаметр зіниці і здійснюють акомодацію ока.

Чорна речовина (substantia nigra) складається з нервових клітин, тіла яких містять чорний пігмент. Вона зв'язана з координуванням складних актів ковтання і жування, регуляцією рухів пальців рук. Чорна речовина складається з нервових клітин, тіла яких містять чорний пігмент. Руйнування чорної речовини викликає значне зниження вмісту дофаміну у хвостатому ядрі і є причиною порушень співдружних рухів під час жування і ковтання, роботи мімічної мускулатури і появи мимовільних м'язових рухів (тремору).

Червоне ядро (3-3,5 см завдовжки і 8-9 см у діаметрі) безпосередньо стосується регулювання м'язового тонусу. Від нього починаються низхідні червоноядерноспинномозкові шляхи. Крім того, червоне ядро одержує волокна від мозочка й має двосторонній зв'язок з корою та підкірковими ядрами великого мозку, з сітчастим утвором, руховим ядром окорухового, блокового нервів. Тут міститься середньомозкове ядро трійчастого нерва. Якщо перерізати стовбур мозку позаду від червоного ядра, то відбудеться скорочення всіх м'язів і особливо розгиначів, внаслідок чого кінцівки тварин стануть сильно витягнутими, а голова відкинута назад. Тонус м'язів зовсім не підвищується, якщо стовбур перерізати перед червоним ядром. Якщо прямо подразнювати червоні ядра, то в рухових нейронах, які іннервують м'язи-згиначі, виникають збуджуючі постсинаптичні потенціали, а в нейронах м'язів-розгиначів - гальмівні постсинаптичні потенціали. Отже, середній мозок - один із основних відділів ЦНС, який забезпечує підтримання нормального положення тіла і регуляцію рухів.

3.

Основною ознакою будови залоз внутр³шньо¿ секрец³¿ º в³д­сутн³сть вив³дних проток, тому ¿хн³ секрети вид³ляються безпо­середньо у кров або л³мфу, що ¿х омиваº. Науку, що вивчаº будову, функц³¿ ³ за­хворювання залоз внутр³шньо¿ секрец³¿, називають ендокрино­лог³ºю.

До залоз внутр³ш­ньо¿ секрец³¿ в³днося­ться: г³поф³з, щитовид­на, прищитовидн³, ши­шковидна (еп³ф³з), вилочкова (т³мус), наднирники, статев³ ³ п³д­шлункова. Останн³ дв³ одночасно º ³ залоза­ми зовн³шньо¿ секре­ц³¿, тому ¿х називають зм³шаними. 

Залози внутрішньої секреції поділяють на залежні та незалежні від функцій гіпофіза. До залоз, залежним від гіпофіза, відносять щитовидну залозу, коркову речовину наднирників, статеві залози. Не залежать від гіпофіза околощітовідние залози, панкреатичні острівці (острівці Лангерганса підшлункової залози), мозкова речовина наднирників, параганглії. До залоз внутрішньої секреції відносять також шишковидне тіло (епіфіз) і одиночні гормоноутворююча клітини (дифузна ендокринна система).

4.

В-7

1. Нервова тканина утворює центральну нервову систему, перифе­ричні нерви та їхні вузли. Нервова тканина складається з клітин — нейронів (нейроцитів) і нейроглії.

Нейрони — основні структурні елементи центральної нервової системи, вони утворюють у ній нервові центри, до яких від органів чуття чутливими нейронами проводяться нервові імпульси. Органи чуття інформують центри про їхній функціональний стан. Від нер­вових центрів по рухомих нейронах до виконавчих органів (м’язи, залози, судини, внутрішні органи) надходять команди, внаслідок яких і відбувається робота цих органів. Нейрони мають тіло й від­ростки, вони можуть бути різної величини та форми. За функцією нейрони бувають чутливі, рухові й асоціативні.

Нейроглія виконує опорну, трофічну, захисну і розмножувальну функції. Гліальних клітин (гліоцитів) у центральній нервовій систе­мі в 10—15 разів більше, ніж нейронів, вони мають дуже багато відростків, завдяки яким утворюється густа мережа, що й забезпе­чує широкі зв’язки нервових клітин між собою.

2.

Тонка кишка (intestinum tenue) - (походить від середньої кишки) починається від шлунка й закінчується впадінням у товсту кишку. Це найдовший відділ травного каналу (звичайно становить 4/5 його довжини), більший за довжину тіла дорослої людини понад 4 рази, підлітка — в 5 і дитини 2 — 3 років — у 6 разів і більше.

Тонка кишка складається з трьох частин: дванадцятипалої кишки (Duodenum), порожньої(Jejunum) і клубової (Ileum) кишок. Порожня та клубова кишки становлять її брижовий відділ — найбільш рухому

Частину травного каналу. Довжина брижового відділу тонкої кишки у дорослого (на трупі) дорівнює в середньому 5—7 м, що приблизно в 4 рази перевищує довжину тіла людини. Діаметр порожньої кишки становить 4— 5 см, клубової — 2,5—3 см.

Тонка кишка розміщується в середньому та нижньому відділах очеревинної порожнини. Починається скелетотопічно зліва від хребтового стовпа на рівні Lii хребця, тобто на місці утворення дванадцятипало-порожнього згину, і закінчується в правій клубовій западині, переходячи в товсту кишку.

Петлі тонкої кишки спереду прикриті великим сальником, ззаду прилягають до парієтальної очеревини, а з боків їх облягають різні відділи товстої кишки. Знизу та зліва петлі тонкої кишки стикаються із сигмоподібною ободовою кишкою, а в порожнині малого таза вони прилягають до прямої кишки і сечового міхура, а у жінок — до матки та її придатків.