9. Становлення та розвиток правового регулювання системи державної служби в Україні. Пов’язаність реформування і вдосконалення державної служби з іншими видами публічної служби.

На сьогодні нормативну базу в цій сфері правового регулювання становлять:

По-перше, Закони України: «Про засади запобігання і протидії корупції[1]«; «Про державну службу»[2]; «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції»[3]; «Про ратифікацію Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією»[4]; «Про ратифікацію Додаткового протоколу до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією»[5]; «Про ратифікацію Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією»[6]; «Про основи національної безпеки України»[7] та ін. Окрім вищеназваних законів, питання окремих видів державної служби регулюються іншими законами: митної служби – Митним кодексом України[8]; дипломатичної служби – Законом України «Про дипломатичну службу»[9]; служби в органах міліції – Законом України «Про міліцію»[10]; служби в органах служби безпеки – Законом України «Про Службу безпеки України»[11]; військової служби – Законом України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»[12]; державної виконавчої служби – Законом України «Про державну виконавчу службу»[13];

по-друге, укази Президента. До основних указів Президента України, що стосуються державної служби та зокрема належать до антикорупційного законодавства можна віднести наступні: «Про обов’язкову спеціальну перевірку відомостей, що подають кандидати на зайняття посад державних службовців»[14]; «Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією»[15]; «Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції»[16]; «Про першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції»[17]; «Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні»[18]; «Про Національну антикорупційну стратегію на 2011–2015 роки»[19]; «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 12 липня 2007 року «Про заходи щодо підвищення ефективності системи закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти»[20]; «Про деякі заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної антикорупційної політики»[21]; «Про деякі заходи щодо запобігання корупції в судах та правоохоронних органах»[22]; «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 11 вересня 2009 року «Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції»[23]; «Про утворення Національного антикорупційного комітету»[24]; «Питання Національного антикорупційного комітету»[25] тощо;

по-третє, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України: «Про стан виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади актів законодавства про державну службу та боротьбу з корупцією»[26]; «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування»[27]; «Про заходи щодо підвищення кваліфікації працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань боротьби з корупцією»[28]; «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів»[29]; «Про затвердження Порядку інформування громадськості про результати роботи у сфері протидії корупції»[30]; «Про затвердження Порядку передачі подарунків, отриманих під час проведення офіційних заходів»[31]; «Про затвердження Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів» [32]; «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції реформування кримінальної юстиції України»[33]; «Про схвалення Засад антикорупційної політики» [34].

До джерел правового регулювання належать нормативні акти інших центральних органів, які стосуються, зокрема, питань державної служби, наприклад: наказ Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження форми і Порядку видачі медичної довідки про стан здоров’я претендентів на посади керівників, заступників керівників центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих держадміністрацій»; наказ Голови Держкомітету у справах охорони державного кордону «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про державну службу» в Прикордонних військах України» від 14.06.2000р.; наказ МВС України «Про затвердження Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ» тощо[35].

Закон України «Про державну службу»: переваги та недоліки

Закон України «Про державну службу»[36], що набуде чинності з 01.01.2015 р., регулює відносини, які виникають у зв’язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Закон чітко розмежовує державну службу з політичною діяльністю. Ним визначений вичерпний перелік осіб, на яких не поширюється законодавство про державну службу (зокрема, політичні посади, працівники прокуратури, яким присвоюються класні чини, судді, працівники, що виконують в органах державної влади допоміжні та обслуговуючі функції, працівники державних підприємств, установ і організацій, а також військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших органів, яким присвоюються спеціальні звання). Це дасть змогу наданню статусу державного службовця посадовим особам, ознаки посад яких не відповідають критеріям, визначеним цим Законом, скоротити кількість державних службовців, зупинити її подальше необґрунтоване зростання, а також досягти чіткої ідентифікації кола державних службовців у сприйнятті суспільства.

На відміну від чинного, новий Закон містить вичерпний перелік прав і обов’язків державного службовця. Закон також передбачає нові суттєві особливості правового статусу державного службовця: вимоги до політичної неупередженості та правовий механізм захисту державного службовця в разі отримання ним незаконного доручення.

Ефективність державного управління залежить від того, наскільки державні службовці (як на центральному, так і на місцевому рівнях) розуміють цілі реформ та мають відповідну компетентність задля їхньої реалізації. У Законі застосовано компетентнісний підхід до оцінювання здатності державних службовців виконувати посадові обов’язки, визначені в посадовій інструкції. На законодавчому рівні закріплено нові поняття (терміни): профіль професійної компетентності посади державної служби (комплексна характеристика посади державної служби, що містить визначення змісту виконуваної за посадою роботи та перелік спеціальних знань, умінь і навичок, необхідних державному службовцю для виконання посадових обов’язків) та рівень професійної компетентності особи (характеристика особи, яка визначається її освітньо-кваліфікаційним рівнем, досвідом роботи та рівнем володіння спеціальними знаннями, уміннями й навичками).

Для відокремлення політичної та управлінської діяльності Законом передбачено в державних органах запровадити посаду керівника державної служби, який здійснюватиме управління державною службою в органі державної влади та відповідатиме перед керівником відповідного органу за функціонування державної служби як в апараті, так і в цілому в системі органу державної влади. До його функцій належатиме організація проведення конкурсу на зайняття вакантних посад, призначення осіб на посади державної служби та звільнення їх з посад, присвоєння рангів, прийняття рішень про заохочення державних службовців тощо.

Водночас проблемними питаннями нового Закону є:

1) ймовірність пониження статусу окремих посад.

Для врегулювання цього питання у положенні про порядок присвоєння рангів передбачено присвоєння відповідним категоріям працівників рангів, які відповідатимуть раніше присвоєним їм рангам;

2) потенційна можливість віднесення окремих посад не до державної служби, а до посад, які виконують функції з обслуговування;

3) залишення у складі державної служби частини де-факто політичних посад (наприклад, керівництво Адміністрації Президента), а також посади патронатних службовців (помічників, радників, уповноважених і представників вищого політичного керівництва держави, помічників-консультантів народних депутатів тощо). Хоча очевидно, що всі ці посадовці не відповідають двом ключовим вимогам державної служби – політичної нейтральності та професійності. Такий «компроміс» призвів до того, що для посад першої групи (у термінології нового Закону), та й для деяких інших посад, зроблено винятки у питаннях добору на посади, порядку призначення і звільнення з посад, оцінювання результатів службової діяльності тощо[37].