3. Оцінка редактором змісту, принципів популяризації та прийомів зацікавлення
Робота редактора над змістом науково-популярного твору, який є основою видання, має двопланний характер. З одного боку, перед редактором стоїть завдання оцінити науковість змісту, з іншого – прийоми його передачі, забезпечуючи популяризацію.
Науковість змісту потрібно розуміти як відповідність фактів, наведених у науково-популярному творі, вимогам, які ставляться до фактів наукових. Фактичний матеріал, на якому будується науково-популярний твір, повинен бути точним, достовірним, обгрунтованим і спиратися на результати наукового дослідження. Науковість припускає також відповідність авторської концепції висновкам теоретичних та експериментальних досліджень, що належать до відповідної галузі науки.
Науковість змісту зумовлює вибір і використання прийомів популяризації, направлених на полегшення розуміння та сприйняття матеріалу й активізацію творчого мислення читача. Розглядаючи засоби популяризації, редактор виходить з оцінки того, що є в автора: задум, концепція, відбір певних елементів і зв’язок між ними, а також способи освітлення теми, розкриття понять тощо.
Використані у книзі прийоми викладу (популяризації) повинні відповідати принципу науковості. Редактор має чітко бачити, за рахунок чого досягаються зрозумілість змісту твору й доступність його читацькій аудиторії, чи немає у викладі спрощення або вульгаризації. З іншого боку, чи не переобтяжене видання важкодоступним матеріалом. Не слід забувати, що спрощення в науково-популярному творі є причиною спотворення достовірності та веде до дезорієнтації читача. Потрібно також враховувати, що доступність – це не тільки легкість засвоєння змісту, яка залежить від простоти викладу. Доступність – це показник, якими повинні бути зміст і характер авторської інтерпретації наукового матеріалу, щоб при докладанні певних зусиль читач міг ним оволодіти.
Межі доступності для конкретного читача можуть розширюватися в процесі оволодіння ним матеріалом і внаслідок сприйняття змісту, коли він покращує свої знання й у нього посилюється зацікавленість предметом, прагнення зрозуміти його суть. Інтерес прямо пов’язаний зі змістом. Прості, тривіальні речі не викликають зацікавлення, не спонукають до читання книги, сприяють пасивності. Те, що хоч і важко, але все ж можна збагнути, приносить задоволення. Редактор має звертати на це увагу при визначенні критерію доступності видання, яке ним готується.
Відбір фактичного матеріалу повинен оцінюватися оптимально. Прагнення подати якомога більше інформації, хоча б побіжно сказавши про безліч різних фактів, звичайно шкодить змісту твору. Читач розпорошує свою увагу, втрачає головне, внаслідок чого твір не досягає своєї мети. Набагато важливіше сказати про небагато фактів, але повно та зрозуміло, вибравши з них головні та найяскравіші.
Важливо, щоб під час читання науково-популярної книги переважали пізнавальний інтерес і бажання оволодіти змістом. У цьому випадку читачеві надається можливість ґрунтовнішого та глибшого осмислення фактів, можливість побачити ідею за окремими фактами або рядом фактів, зрозуміти задум автора.
Дотримання принципу осмислення є умовою активної інтерпретації змісту твору й, отже, досягнення мети його популяризації. Осмислення – творчий процес, яким займаються і читач, і автор науково-популярного твору.
У науково-популярному творі використовуються традиційні способи викладу матеріалу: описовий, розповідний і проблемно-аналітичний. Вибір того чи іншого з них залежить від особливостей змісту, читацької адреси та цільового призначення видання, але головним чином від творчих можливостей автора. У першому випадку аналіз проблем і явищ ілюструється заздалегідь підібраними схемами. При такому викладі матеріалу книга сприяє лише кількісному накопиченню інформації читачем, який сприймає її пасивно. Другий спосіб пов’язаний із використанням творчого методу популяризації та розрахований на активне сприймання читачем. Суть праці автора як популяризатора полягає в переробці інформації, тобто у виявленні відповідності між принципами максимально ефективного сприйняття тексту і законами науки.
Від автора науково-популярної книги потрібне таке ж глибоке розуміння описуваних ним наукових теорій, як від фахівця, що займається вивченням вузькогалузевих проблем. Разом із тим здатність бачити панораму науки у всій її широті повинна бути невід’ємною якістю справжнього популяризатора. Е. В. Шлюпер зазначає: “Діяльність автора певною чином має дослідницький характер. Творчо висловлюючи матеріал, він відкриває в ньому нові для себе сторони, а не просто переказує те, що до нього було висловлене у спеціальних працях. Той, хто розказує всім про суть явища, пізнаного не багатьма, за самим значенням свого завдання повинен себе відчувати відкривачем невідомого”. Таким чином, читач і автор науково-популярної книги є учасниками своєрідного дослідницького процесу.
Умовою популяризації є доступність викладу. Говорячи про доступність науково-популярного твору, в кожному конкретному випадку слід враховувати підготовленість аудиторії, її вікові й освітні особливості.
Доступність досягається двома засобами: послідовністю і конкретністю викладу. Поняття, під яким розуміють популярний виклад, конкретизується різними засобами: уточнюється час, місце дії, джерело повідомлення. Абстрактні міркування повинні підтверджуватися за допомогою фактичних даних – цифр, таблиць, графіків, малюнків, формул, схем. Відповідно до вимоги конкретності викладу ланцюжок доказів повинен включати слова, що позначають образи (уявлення).
Ефективним прийомом популяризації є опис фактів науки за допомогою порівняння з відомими читачеві явищами, а також інтерпретація цифрового матеріалу. Використання засобів конкретизації полегшує сприйняття тексту твору.
Популярний твір про науку є системою логічно послідовних доказів, кожен із яких повинен бути обґрунтований, випливати з попереднього і служити переходом до наступного. Нова інформація повідомляється після того, як читач засвоїть вже висловлену. Важливе значення має чітка класифікація фактів, яка може привести читача до логічного висновку.
У якісній популярній книзі повинні злитися деякі риси, властиві науковій роботі та літературному твору: жвавість і захопливість викладу, вдалі порівняння, що дозволяють знайти знайоме в невідомому, – все це значно полегшує сприйняття наукового матеріалу. Таким чином, якість змісту науково-популярного твору багато в чому визначається прийомами популяризації. Їх можна звести до таких:
під час створення науково-популярного твору автор має орієнтуватися на читацьку аудиторію, для якої призначене видання, враховувати вікові особливості, освітній рівень, професійні інтереси читачів;
необхідно не тільки виділяти найбільш значимі світоглядні проблеми науки, але й описувати їх так, щоб вони проектувалися як на життя в цілому, так і на світобачення кожного окремого читача;
навіть глобальні проблеми потрібно пояснювати просто й дохідливо, не вдаючись до складних формулювань;
художнє осмислення наукової інформації не повинне здійснюватися зі шкодою для її точності та достовірності;
виклад досягає мети при дотриманні принципу “від відомого – до невідомого”, не слід “відлякувати” читача з перших сторінок складністю теми, рекомендується вести розповідь від простого до складного;
у науково-популярному творі важливо не обмежуватися поясненням явища, події, а створювати загальну картину, показуючи важливість певного факту в загальному механізмі процесу;
важливу роль відіграють конкретність і лаконічність викладу, а багатослівність, велика кількість загальних фраз можуть заглушити основну думку, внаслідок чого читач її втратить;
для редактора важливо пам’ятати та враховувати в роботі над науково-популярним виданням, що між змістом і формою існують нерозривні зв’язки;
у науково-популярному творі поняття, факт, образ залежно від цільового призначення, тематики і проблематики книги можуть бути й об’єктом популяризації, і прийомом викладу, способом передачі авторської думки.
Такі вимоги до популярного твору, як конкретність і послідовність викладу, взагалі можуть бути реалізовані тільки в безпосередній, нерозривній єдності змісту та форми.
Виразною ознакою науково-популярної книги є цікавість, що знаходить прояв як у змісті, так і в засобах популяризації. Її способи й прийоми різноманітні і вимагають від редактора зосередженості й уважного підходу до їх аналізу та оцінки.
Цікавість обумовлена рядом чинників:
природою науково-популярного твору,
цілями популяризації науки;
специфікою творчої праці популяризатора;
завданнями дії на читача і задоволення його потреб.
Наукова творчість завжди певним чином пов’язана з естетичними переживаннями. Одним із головних, що спонукає до заняття наукою, за словами Ейнштейна, є “якимось адекватним способом створення в собі простої і ясної картини світу… Цим займаються художник, поет, філософ і дослідник, кожен по-своєму”. Наука зближується з мистецтвом, тобто з естетикою, тому вище естетичне значення має “проста і ясна картина світу”.
Цікавість науково-популярного твору визначається творчим світосприйняттям автора, його здатністю образного бачення й осмислення дійсності. Вміло застосовані образні засоби створюють емоційність викладу, допомагають висловити авторські оцінки.
Природа літературної творчості заснована значним чином не на яких-небудь стандартах, а на інтуїції та смаку автора. Прийоми зацікавлення, що використовуються популяризатором, мають індивідуальний характер, кожна книга обов’язково відображає в собі його естетичну позицію.
Критерій авторської індивідуальності дає можливість редактору визначити, чим зумовлено і наскільки доцільне застосування окремих композиційних елементів – ліричних роздумів, філософських відступів, “прикладів із життя”. Він дозволяє більш обґрунтовано й вимогливо оцінити образотворчо-виразні засоби мови, помітити, чи відображають ліричні відступи справжню оригінальність думок і відчуттів того, хто пише. Наявність у книзі індивідуально-авторської концепції додає міркуванням завершеність, стає важливим засобом розвитку оповідання, додає викладу необхідну динамічність. Уміння автора дати свою оцінку фактам і явищам, його прагнення познайомити читача зі своїм особливим поглядом на науку – все це є “необхідною умовою” цікавості науково-популярного твору.
Авторська концепція повинна бути актуальною, мати наукове і суспільне значення, не суперечити змісту книги, ґрунтуватися на новітніх наукових даних, виходити із суті певних явищ науки. Аналіз авторської концепції має спиратися на дані науки та враховувати задачі й цілі популяризації.
Прийом зацікавлення, що широко використовується в науково-популярних творах – авторські відступи. Основне їх призначення – створення пауз у подачі наукової інформації. Не порушуючи логічної послідовності викладу, авторські відступи вносять в оповідь динамізм, насичують її емоційно.
Відступи автора – спосіб вираження його позиції, ставлення до предмету опису, засіб оцінки наукових положень і різноманітних фактичних даних. Звичайно, авторські відступи виділяються особливою емоційністю й експресивністю, вони дозволяють викликати належну реакцію читача на інформацію, що подається. Емоційність в авторських відступах досягається використанням окличних речень. Авторські висловлювання безпосередньо звернені до читача. Для них характерне використання особистих займенників “ви” і “ми”, дієслів наказової форми та 1-ї особи множини, запитань, адресованих читачеві, що передбачають його згоду чи незгоду.
Сприяє формуванню пізнавального інтересу прийом бесіди з читачем. Діалогічність як прийом зацікавлення дозволяє читачеві відчути себе безпосереднім учасником наукового пошуку.
“Сучасного читача мало зачіпають розважальні або повчальні монологи. Для нього ближча діалогічна форма подачі книги, де йому відведена роль співбесідника, з яким говорять, як із рівним”.
Автор може використовувати різні форми подачі матеріалу: лист, бесіда із самим собою, діалог із читачем, розмірковування. Іноді він виказує погляд читача, що ним передбачається для того, щоб згодом спростувати його.
“Як же так? – можливо, скажете ви. – Адже ще недавно, згідно з принципом невизначеності Вернера Гейзенберга, вважалося, що не можна з однаковою чіткістю визначити і місце розташування частинки, і її заряд. А коли так, значить, копія на тому кінці лінії зв’язку буде вельми приблизною, щось на зразок карикатури на оригінал... ”
Так, все це вірно. Але фахівці нині більше сподіваються на інший принцип – принцип кореляції Ейнштейна – Подільського – Розена. Його тлумачення таке: “зв’яжіть разом дві субатомні частинки, а потім рознесіть на яку завгодно велику відстань, і ви побачите, що частинки все одно копіюють рухи один одного”.
Відомий учений і популяризатор науки А. Е. Ферсман вважав, що “сучасне можна добре зрозуміти лише знаючи його минуле, що боротися за майбутнє можна лише враховуючи помилки й успіхи минулих шляхів”. Екскурси в історію дозволяють показати процес наукового пошуку, розповісти про труднощі, з якими зіштовхувались дослідники, шляхи, що приводять до відкриттів. Історичний матеріал стимулює пізнавальний інтерес читача. Засобом зацікавлення читача може бути також виклад різних гіпотетичних теорій, заснованих на останніх досягненнях науки. Засобом, що додає викладу жвавість і цікавість, є легенди, народні перекази, міфи:
“Якщо поглянути на небо в безхмарну ніч, перше, що впадає в око, – молочно-біла світла смуга, що перетинає небо. Стародавні римляни називали її “дорогою з молока” – Молочний Шлях. Є, однак, у цієї світлої смуги й інші назви – Чумацький Шлях, Стожари... Чумаками, якщо хто не знає, колись звали мандрівників, що їхали з України в далекі краї до моря за сіллю. Ось, мовляв, і в небі залишилася доріжка солі, що висипалася із чумацьких возів, запряжених волами. Що ж до Стожар, то тут назва говорить саме за себе – сто жарких вуглинок (а може, і того більше) розсипали боги, недбало переносячи їх з одного небесного вогнища в інше… ”
Звернення до народних переказів дозволяє образно переосмислити предмет опису.
Широко поширені в науково-популярних виданнях образні, інколи інтригуючі заголовки: “Око й Сонце”, “Планета загадок”, “Секрети мандрів” і т. ін. Заголовки рубрик можуть оформлятися, як пряме звернення до читача, заклик, попередження, набравши таким чином спонукальної інтонації та емоційно-експресивного забарвлення. Наприклад: “Учімося пірнати”, “Ловіть рибку в каламутній воді”, “По метеоритах – плі!”.
Ефект безпосереднього спілкування письменника з читацькою аудиторією створюється в заголовках за допомогою особистих займенників “ми”, “ви” і присвійних займенників. Наприклад: “Усі ми родом із зірок”, “Звідки ми родом?”, “Гойдають нас хвилі”. Досить поширені заголовки у вигляді запитання або вигуку: “Де вода, там і життя?”, “Йдемо на контакт!”. Вони служать своєрідними сигналами, що привертають увагу читача до нової частини книги. Призначення окличних заголовків різне: показати несподіваність, незвичність певного факту чи явища; вплинути на читача; підсилити категоричність твердження або підкреслити важливість, актуальність цих явищ, фактів, проблем: “Принцип принципу ворожнеча!”. Питальні заголовки поділяються на питання-тему (“Ейнштейн був не правий?”), альтернативне питання (“Фантазія або розрахунок?”) та гіпотетичний заголовок (“Що буде, якщо лунатик упустить олівець?”).
Іноді в заголовках обігруються прислів’я і приказки: “Голка в копиці сіна”, “У воді не тоне й у вогні не горить”, “Ловіть рибку в каламутній воді”. Часто як заголовок використовуються еліптичні конструкції, відмінні емоційністю, образністю та експресією: “У кожному жарті – частка істини?”, “Кожній галактиці – по дірі”. Зіставлення несумісних понять створює ефект несподіванки: “Аеродром стародавніх”, “Космоплани в Біблії”.
Заголовки є не лише засобом, що забезпечує цікавість і привабливість тексту. Вони повинні розглядатися редактором як важливий структурний елемент, від якого залежать точність пошуку потрібної інформації та успіх роботи з книгою. Для редактора заголовки є об’єктом, що вимагає глибокого аналізу.
Засобом збудження інтересу читача до науково-популярної книги можуть бути епіграфи. Як правило, епіграф виражає основну думку, ідею твору. Розташовуючись над текстом, він дещо відособлений у загальній структурі книги. У науково-популярних творах епіграфи нерідко розширюють, пояснюють заголовки і наближуються за функцією до підзаголовків.
Висхідним пунктом викладу, подібно епіграфу, який допомагає підійти до розкриття інформаційно-тематичного ядра тексту, можуть бути вставні тексти. Виконують вони й іншу, не менш важливу функцію – створюють цікавість опису, тому досить часто бувають інтригуючими за змістом. Епізоди, що іноді вводять, будуються у вигляді казки, з характерними оповідними формами та розмовними зворотами. Часто як вставний епізод використовують скорочені переклади розповідей, легенд, ідея чи предмет опису яких певним чином пов’язані з інформаційно-тематичним ядром тексту. Вставний епізод завдяки конкретності змісту може слугувати словесною ілюстрацією наукових положень.
З метою зацікавлення читача у науково-популярний твір вводять цитати і витяги з робіт відомих учених, письменників, із письмових джерел старовини тощо. Автор може використовувати їх також для підтвердження своїх думок, характеристики предмету опису, посилення емоційно-експресивної дії на читача й т. ін. Очевидно, що ці елементи тексту повинні перевірятися як фактичний матеріал.
Редактору науково-популярного видання необхідно стежити, щоб прийоми зацікавлення були органічно пов’язані з темою твору та відповідали характеру інформації, що міститься в ньому. Використання прийомів зацікавлення має підпорядковуватись основній ідеї твору і служити найглибшому й образному розкриттю його змісту.