Мотивація корупційної діяльності

Мотив корупційного злочину характеризується висо­ким рівнем усвідомлення, умислом, ретельно продума­ним щодо особистої безпеки способом вчинення. Такий спосіб передбачає посередництво (одно- чи кількаетапне), максимально контрольовані умови (відсутність свід­ків, можливості аудіо-, відеозапису) і навіть маскування зовнішності.

Провідна спрямованість корупційного мотиву - ко­рислива, тобто одержання й використання матеріальних цінностей та благ. Поряд з цим спостерігається умовно-корислива (нематеріальна) спрямованість, пов'язана зі службовою кар'єрою, влаштуванням долі родичів (прий­няття на роботу, навчання, надання необгрунтованих пе­реваг), забезпеченням притягнення чи ухилення від юридичної відповідальності тощо. Виглядають цікавими окремі дані щодо кількості близьких родичів посадових осіб державних органів, які працюють поруч із ними. Зокрема (на одну посадову особу):

• Міністерство праці та соціальної політики — 4,23;

• Кабінет Міністрів України — 3,75;

• Адміністрація Президента — 3,21;

• Районні державні адміністрації — 2,97.

Ще одним варіантом реалізації умовно-корисливої спрямованості є призначення посадових осіб почесними президентами, радниками комерційних фірм, недержав­них навчальних закладів, різноманітних фондів.

Антонян Ю.М. пише про полівмотивованість, погодженість кількома провідними мотивами, точніше - двома. Один з них - видимий, зовнішній - це користь, прагнення забезпечити себе матеріальними благами, в тому числі непомірних матеріальних потреб і амбіцій. У ряді випадків незаконне отримання матеріальних благ стає самоціллю без чіткого уявлення про те, для чого подібні засоби потрібні.

Інший, глибинний, смисловий мотив корупції полягає, як він вважає, за результатами досліджень, в реалізації ігрових мотивів. Тобто дуже багато корупціонерів є гравцями, причому це їх потяг ними ніяк не усвідомлюється і функціонує в несвідомій сфери психіки. Проте участь у грі приносить їм величезне психологічне задоволення, але не усвідомлюється ними як таке. Вони вступають в захоплюючу гру в складних, емоційно насичених ситуаціях, грають з долею, законом, небезпекою, з іншими людьми і поза такої грою не уявляють себе. Це є головною причиною того, що вони здійснюють корупційні злочини протягом багатьох років, встановлюючи при цьому певні відносини зі своїми співучасниками. Ці відносини в основному носять ігровий характер.

Міркування про ігрову мотивації осіб, які вчиняють корупційні злочини, лише доповнюють наявні в науці дані про ігрову мотивації багатьох інших корисливих і насильницьких злочинів . Добре відомо, наприклад, про те, що ігрові мотиви відносяться до числа провідних при вчиненні кишенькових крадіжок, шахрайства, терористичних злочинів і т.д.

Ігрові мотиви у корупційному поведінці переплітаються з корисливими і починають потужно детермінувати один одного. Наявність саме цих двох основ мотивації, їх взаємне посилення значною мірою пояснює як поширеність корупції, так і те, що відповідна поведінка реалізується протягом багатьох років, стаючи способом життя.