Морально-психологічні передумови корупції
Проведення аналізу корупції, як системного явища, необхідно починати із з’ясування її факторів, які виступають підґрунтям корумпованих суспільних відносин. Самі фактори (детермінанти) складають цілісну систему, яка здійснює вплив на вчинення протиправних діянь. Так, одні з них є безпосередніми причинами корупційних діянь, інші впливають опосередковано на їх вчинення, треті створюють сприятливі політичні, економічні, психологічні умови як для вчинення конкретних корупційних діянь, так і для існування корупції як явища. Ми більш докладно зупинимось саме на морально – психологічних передумовах корупції.
За твердженням М. Мельника, поширення корупції в Україні пов’язано такими основними морально-психологічними моментами:
Втрата моральних засад свого колишнього статусу у членів суспільства, низька оцінка своєї ролі у регулюванні суспільних відносин, девальвація моральних цінностей, деморалізація суспільства;
Соціально-економічна і політична нестабільність суспільства породжує у громадян, у тому числі й у державних службовців, дух невизначеності і невпевненості у завтрашньому дні (синдром тимчасовості);
Послаблення імунітету суспільства до корупції та антикорупційної мотивації суспільства, що обумовлюється: перетворенням корупційних відносин з соціальної аномалії в соціальну норму (правило поведінки);
Сприйняттям громадськістю корупції як невід’ємного елемента суспільних відносин;
Невірою значної частини населення в серйозність намірів політичного керівництва щодо протидії корупції та можливість відчутних позитивних зрушень у цій сфері;
Атмосферою правового нігілізму і безкарності за порушення закону;
Невизнання значною частиною населення корупції соціальним злом, нерозуміння її суспільної небезпечності для суспільства, держави, окремої особи;
Корінні зміни світогляду, ідеологічних орієнтацій громадян нашої держави, які стосуються сфери публічної влади;
Професійною та моральною деформацією частини керівників і посадових осіб, які займають відповідальні посади, що виявляється у вчиненні або поблажливому ставленні до корупційних діянь, порушень службової етики;
Поширення корисливої спрямованості у діяльності службовців публічної сфери, їх готовність до порушення закону та норм моралі, а також зорієнтованість значної частини населення на протиправне вирішення життєвих питань.
Наявність та сильний вплив психологічних стереотипів стосовно переваги державних засобів та підпорядкованості їм громадських форм у регулюванні суспільних відносин.
Актуальність вивчення морально-психологічних факторів корупції обумовлюється ще і тим, що корупція – це не тільки соціальне явище, але і психологічне та моральне. Якщо з нею не боротися, то вона перетворюється у повсякденний спосіб мислення, який буде обумовлювати наш спосіб життя і наші дії. Світовий досвід засвідчує, що у тих країнах, де корупція поширена значною мірою, корумповані відносини все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, корупція стає соціальною нормою для всіх членів суспільства. Внаслідок цього відбувається злам у суспільній психології – люди у своїй поведінці з самого початку психологічно налаштовані на протиправні дії по відношенню до держави і суспільства.
Дуже важко боротися з корупцією в суспільстві, де законодавець майже завжди змушений бути більш «праведним» ніж громадянин, оголошуючи злочинами те, що стало соціальною нормою. За завищеними каральними домаганнями значної частини населення (в основному найбільш знедоленого), що відносяться до корупції, нерідко ховається неготовність бачити корупцію в своїх вчинках. Традиційним корупційним забобоном є виправдання хабара, даного за :
- Звільнення від служби в армії;
- Отримання кращого догляду і більшої уваги по відношенню до себе або свого близького в медичному закладі;
- Отримання права на водіння автомобіля без здачі іспиту або при незадовільних навичках водіння;
- Виставлення позитивних атестаційних оцінок при відсутності або нестачі професійних знань і умінь;
- Більш уважне і поблажливе ставлення вчителя до дитини; вступ до престижного державного ВНЗ ;
- Звільнення від покарання за злочин або його пом'якшення;
- Звільнення від відповідальності за будь-яке правопорушення;
- Отримання позачергово будь-яких благ, «належних за законом»;
- Потурання по роботі з боку керівника.
Цей список, на жаль, може бути продовжений. В атмосфері постійної готовності до підкупу правові заборони мертві. Змова того, хто підкуповує і того, хто підкуповується зумовлює високий рівень невразливості корупції.
Надзвичайно негативну роль в культивуванні корупції грає психологічне явище інформкоррупціі. Як часто ви особисто давали хабарі чи у вас їх вимагали? А як часто вам показували (або розповідали) те, як інші дають хабарі або вимагають їх? Відмінності у відповідях на ці питання досить добре ілюструють різницю між об'єктивною реальністю і її інформаційним фантомом .
Одним з важливих психологічних стимулів корупції в недержавному секторі є «комплекс державного паразитизму». Значне число керівників комерційних організацій, що мають хоча б найменший доступ до бюджетних ресурсів, вважають його головною складовою успішності свого бізнесу. Бюджетні кошти є своєрідним наркотиком, без якого вони вже не можуть нормально функціонувати. Отримати ж такий доступ (якщо, звичайно, підприємець і чиновник не збігаються в одній особі), як правило, можна лише за хабар.
Варто зазначити, що за результатами соціологічного опитуваннями приблизно 30% жителів України хоч раз у житті давали хабара для досягнення таким чином тієї чи іншої мети, «при цьому 72% хабародавців робили це з власної ініціативи, а 86% до того ж вважали, що такий засіб серйозно допомагає вирішувати проблеми». Згідно даних Київського міжнародного інституту соціології, рівень корумпованості державних установ України становить 50-80%.
Суттєво змінилось і сприйняття населенням України повідомлень про факти корупції. Якщо, у перші п’ять років існування незалежної держави, такі факти викликали широкий громадський резонанс, особливо що стосувалось високопосадових осіб, то тепер вони сприймаються набагато спокійніше. Викликає подив і той факт, що серед тих, хто мав справу з фактами корупції, лише 54% вважають себе потерпілими як морально, так і матеріально, а 21,6% взагалі не вважають себе потерпілими. Отже, більшість суспільства сприймає корупцію як неминуче життєве явище з яким треба миритися. Таке відношення, на думку професора Колгейтського університету М. Джонстона, є показником надзвичайної поширеності корупції на всіх рівнях суспільства і невисоку морально – психологічну згоду населення протидіяти їй.
З другого боку, такий стан речей обумовлений неповним інформуванням громадян про зловживання чиновників та неналежним реагуванням влади на факти корупції. Кожне конкретне корупційне діяння відображає психологію конкретного індивіда, корупція, як соціальне явище, відображає психологію всього суспільства. Порушувати закон чи ні, врешті – решт, залежить від конкретної особистості. Були і є чесні люди, які не поступаються своїм уявленням про добро і зло при будь – яких соціально – економічних умовах.
Це дає привід деяким дослідникам вважати, що корупційна модель поведінки має головним чином психологічне коріння, а корупція взагалі –психологічного походження.