9.Причини, характер та перебіг греко-перських війн.

Основним джерелом з історії греко-перських війн є "Історія" Геродота, яка висвітлює події військових зіткнень між двома провідними державами світу до 478 р. до н.е. включно.

Причиною війни було просування Перської держави на Захід. Уже за Дарія І до складу цієї монархії входили величезні території, які простягалися від Індії до Егейського моря і від Кавказу до Єгипту. Це був насильно складений завоюваннями конгломерат мало зв'язаних один з одним різноплемінних народів з дуже різним рівнем розвитку та з різними інтересами.

Перська знать намагалася підкорити і експлуатувати інші сусідні народи, придбати нові землі, рабів.

Значна частина підкореного населення була незадоволена царською політикою.

Перську експансію підтримувала торгова і рабовласницька аристократія Східного Середземномор'я, особливо торгово-рабовласницькі кола Фінікії. Завдяки завоюванню Фінікії, Лідії і цілого ряду грецьких міст Малої Азії Персія перетворилася в могутню морську державу. Цьому сприяв також наступальний союз з Карфагенською республікою. Флот Карфагену, в разі наступу персів на Захід, повинен був напасти на Сіцілію, щоб позбавити її можливості допомагати балканським грекам.

Після розгрому персами Лідії (546 р. до н.е.) грецькі міста західного узбережжя Малої Азії потрапили під їхню владу. І хоча розміри податків персам були майже такими ж, як і лідійцям, їхня економічна та політична ситуація значно погіршилася, а саме:  1) При пануванні Лідії гроші від податків надходили в обіг, а тепер осідали в скаржницях перських царів, що наносило шкоду товарно-грошовим відносинам.  2) Влада Лідії, яка не мала власного флоту, не зачіпала економічних інтересів малоазіатських міст. Перси ж, які контролювали всі протоки, обмежували торговельні можливості полісів Малої Азії.  3) Надзвичайно важкою була трудова повинність. Греків залучали до участі в ремонтно-будівельних роботах, у військових походах персів.  4) Перси втручалися у внутрішні справи малоазіатських міст, нав'язуючи правителів-тиранів з середовища місцевої аристократії.

Правитель Мілету говорив, що "у випадку падіння могутності Дарія, як ні він сам не буде в змозі зберегти владу над мілетянами, так і ніхто інший, оскільки кожне місто віддасть перевагу владі демократії перед пануванням тирана".  Вторгнення персів у Європу почалось в 513 р., коли Дарій І рушив проти скіфів з метою підкорити собі Північне Причорномор'я. Підкорити скіфів йому не вдалось, але внаслідок цього походу персам вдалося підкорити собі обидва береги Геллеспонту, сусідні області Фракії, Візантій і Халкедон, які були ключем до Понту, завдяки чому припинився зв'язок Греції з Північним Причорномор'ям.

У 500 р. перси почали своє просування в бік суходільної Греції. Вони зробили спробу завовати найбільший острів Кікладського архіпелагу, - родючий і багатий Наксос. Ініціатором походу був перський ставленик, мілетський тиран Арістагор. Але перському флоту не вдалося взяти Наксос, що спонукало Арістагора зрадити перського царя і в 499 р. підняти повстання іонійських міст, населення яких давно терпіло від перського іга. Повстанці звернулися по допомогу до держав суходільної Греції. З цього і розпочалася відкрита греко-перська війна.

Одразу позначилася роздробленість Греції. Спарта відмовила Арістагору в підтримці, як і інші грецькі міста. Тільки Афіни, для яких панування Персії на морі загрожувало їх життєвим інтересам, послали на допомогу повстанцям двадцять кораблів. П'ять кораблів послало також місто Еретрія на Евбеї, яке мало торгові зв'язки з Мілетом. Але повстання не мало достатньої підтримки з боку європейської Греції, і , незважаючи на перший успіх (взяття Сард), повстанців було цілкм ізольовано.

У битві під Ефесом (498 р.) перси здобули перемогу над військом повсталих греків. Після цього перси перенесли воєнні дії з суходолу на море. Біля острова Лади, поблизу Мілета, греки зазнали повної поразки (494 р.), після чого перси обложили Мілет – центр повстання. Місто було зруйноване. Перси знову підкорили Візантій. Таким чином, у 494 році перси знову оволоділи ключовими пунктами торгівлі і мореплавства в Малій Азії і відновили свою владу над Іонією.

Влітку 492 р. проти греків було виряджено першу військову експедицію персів, на чолі з Мардонієм – затем Дарія І. його військо просувалося морським і сухопутним шляхом через Геллеспонт у Фракію і Македонію. Важливим результатом цього походу було закріплення за Персією багатого Фракійського узбережжя, на якому створювались опорні пункти для майбутнього походу в Грецію.

Фессалія, Беотія, Егіна, Аргос визнали зверхність Персії. Тільки в Афінах і Спарті Дарію рішуче відмовили.

Через півтора року після першого походу перси в 490 р. організували проти Греції другий похід. План Дарія полягав у тому, щоб морським шляхом переправитися в Середню Грецію і захопити її, оскільки Північна Греція переважно вже була під його владою. Рушаючи прямим шляхом через Кікладські острови, перси висадилися на острові Наксосі і підкорили його. Потім перси дійшли до міста Еретрії на Евбеї і повністю його зруйнували. Афіняни виступили на зустріч персам до Марафона, армією керував Мільтіад. Марафонська битва була вдалою для афінян, на чолі з Мільтіадом, в результаті якої перси відступили, попливши назад в Азію.

Найширшого розмаху війна набрала у 480 році, через 10 років після Марафонської битви. В 486 р. помер Дарій і перським царем став один з його синів – Ксеркс. Через зміну царів Ксерксу доводилось придушувати повстання в Єгипті і Вавілонії.

Уразливим місцем греків була відсутність політичної єдності. Восени 481 р. на Істмі представники Афін, Спарти, Егіни, Евбеї і ряду інших держав зібралися в храмі Посейдона і присягнули на вірність новому союзу. Це було першою в Греції спробою створити організацію, яка мала широкий загально грецький характер. Керівництво союзними військовими силами було покладено на Спарту.

Навесні 480 р перські війська рушили з півночі двома шляхами на Грецію – частина війська – суходолом, а частина – морем. Перська армія мала значну перевагу. Перси, ассірійці, араби, лівійці, індійці і багато інших народностей рушили на маленьку Грецію. Війна почалася невдало для греків, оскільки вони діяли неузгоджено. Спартанський цар Леонід загинув у бою. Середня Греція зазнала перського розгрому. Ксеркс зайняв усю Беотію і Аттіку. У такий критичний для Греції час її рятівником став флот. Уже під час битви під Фермопілами, прикриваючи фланг загону Леоніда з моря, грецький флот здобув значну перемогу і завдав перському флоту відчутної поразки коло мису Артемісія. Коли Середню Грецію було втрачено, флот відвели до острова Саламіну. За наполяганням Фемістокла, який командував усіма афінськими кораблями, було вирішено дати персам бій у вузькій Саламінській протоці. Відбулася морська битва під Саламіном, яка стала переломною в ході греко-перської війни – вона закінчилася цілковитою поразкою персів.

Під Платеями відбувся найбільший бій всієї війни (479 р.), що тривав кілька днів. Особливо відзначились спартанці, які незламною стіною рушили на персів, а афінянам вдалося взяти укріплений табір ворогів. У бою було вбито Мардонія, що змусило перське військо втікати. Потім було взято Фіви, які були головною опорною базою Мардонія, і союзна грецька армія, переслідуючи персів , вступила у Фессалію. Було визволено всю територію суходільної Греції.

Влітку 479 р. відбулась морська битва коло мису Мікале, де зосередився перський флот. Грецький флот, яким командували спартанський цар Леотіхід і афінянин Ксантіпп (батько Перікла), висадив десант, обложив позиції персів і спали їх кораблі, що так і не наважились вийти в море. Після цієї перемоги острови Фасос, Самос, Лесбос і Хіос відпали від персів і приєдналися до Еллінського союзу.

Таким чином, битви під Саламіном, Платеями і Мікале зумовили рішучий перелом у війні.

Дільший хід греко-перських війн зумовив сворення другого, більш вузького союзу грецьких держав під гегемонією афінян.

У 478 р. між грецькими містами Малої Азії і островами, з одного боку, і Афінами – з другого, було укладено союз, відомий під назвою Делоської сімахії.

Боротьбу з персами афіняни вели тепер особливо енергійно і з великим успіхом. У 470 р. афінський полководець Кімон організував похід проти персів і вигнав їх з Фракійського узбережжя. Всі грецькі міста, підвладні тут персам, перейшли на його бік.

У 449 році афінський флот під командуванням Кімона знову зіткнувся з персами біля острова Кіпру, поблизу міста Саламіна, ця битва закінчилася перемогою Афін і остаточним вигнанням персів із східної частини Середземного моря.

Перевага греків була безперечною, і Персія змушена була в 449 р. погодитися на мир, відомий в історії під іменем Каллієвого миру, за ім.'ям афінського посла Каллія, який уклав цей мир у Сузах, столиці перського царя. В результаті греко-перських війн багаті визволені області Малої Азії, а також райони Егейського і Чорного морів було відкрито для греків, а східних купців витіснено звідси. У зв'язку з цим в другій половині V ст.. економічний, політичний і культурний розквіт Греції досягає найвищого піднесення.