22.Причини розпаду Югославії. Міжетнічна війна 1990-х років та її наслідки.

(((Головними чинниками розпаду СФРЮ, на думку різних дослідників, були: економічна криза; стара етнічна неприязність між югославськими народами; націоналізм; культурні відмінності між ними; зовнішній чинник, тобто зміни в міжнародній політиці; роль різних осіб у створенні та руйнуванні югославської держави; передмодерний характер югославської держави, яку часто порівнюють з імперією; структурно-інституційні причини.

На думку В. К. Волкова, криза в Югославії має комплексний характер; її не можна розглядати у відриві від таких подій, як революції 1989 р. в країнах Східної і Південно-Східної Європи, як розпад «соціалістичного табору» і Радянського Союзу. Події 1999 р. в Югославії він назвав озброєною агресією з боку терористичної організації албанських радикальних націоналістів і НАТО; пропонував віддати Балкани балканським народам, які самі повинні вирішувати свою долю.)))

Факторами розпаду Югославської федерації стали смерть Тіто (1980) і фіаско проведеної його наступниками національної політики, розпад світової соціалістичної системи, сплеск націоналізму в Європі (причому не тільки в країнах Центрально-Східного регіону). У 1990 році у всіх шести республіках СФРЮ були проведені місцеві вибори. Перемогу на них усюди здобули націоналістичні сили.

Зважаючи на наростання національних розбіжностей згідно з заповітом Тіто після його смерті пост президента країни був скасований, а на чолі країни стала Президія, члени якої (глави союзних республік і автономних областей) щорічно змінювали один одного по черзі. Короткочасний економічний підйом в середині 1980-х років закінчився стрімкою інфляцією і розвалом економіки, що призвело до загострення відносин між економічно розвиненішими Сербією, Хорватією і Словенією, та іншими республіками.

У ході громадянської війни і розпаду від Великої Югославії в кінці XX століття відокремилися чотири з шести союзних республік (Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія). Тоді ж на територію спочатку Боснії і Герцеговини, а потім автономного краю Косово були введені миротворчі сили ООН під керівництвом США. Для врегулювання, згідно з рішенням ООН, міжетнічного конфлікту між сербським і албанським населенням Косовакрай був переведений під протекторат ООН. Тим часом Югославія, в якій на початку XXI століття залишалося дві республіки, перетворилася в Сербію і Чорногорію: з 1992 по 2003 роках - Союзна Республіка Югославія (СРЮ), з2003 по 2006 роках - конфедеративний Державний Союз Сербії і Чорногорії. Югославія остаточно припинила існування з виходом з союзу Чорногорії 3 червня 2006 р.

Міжетнічна війна 1990-х років.

Воєнні дії супроводжувалися нечуваною жорстокістю щодо мирного населення, проведенням «етнічних чисток». Міжнародне співтовариство (ООН, НАТО, Європейський Союз) протягом 1992-1995 рр. неодноразово намагалося загасити вогнище війни у Боснії та Герцеговині, проте ці заходи виявилися недостатньо ефективними. Нарешті, за активного сприяння уряду США, у листопаді 1995 р. поблизу м. Дейтона (штат Колорадо) відбулися переговори президентів Сербії, Хорватії, Боснії та Герцеговини, які дали позитивні результати. На їх основі у грудні того ж року в Парижі було підписано мирну угоду щодо Боснії та Герцеговини, яка передбачала припинення воєнних дій у республіці. Було домовлено про новий державний устрій Боснії та Герцеговини: залишаючись єдиною суверенною незалежною державою, вона складається з двох адміністративно-територіальних одиниць, що мають широку внутрішню автономію - Мусульмансько-хорватської федерації (51% території) і Сербської республіки (49 %). ООН санкціонувала створення багатонаціональних сил, здійснює контроль за виконанням мирної угоди. У формуванні цих сил взяла участь і Україна. Проте і через дев’ять років після закінчення війни Боснія і Герцеговина, незважаючи на підтримку миротворчих сил, ще так і не спромоглася стати життєздатною державою.