78. Класифікація видів бесіди.

Бесіда - діалогічна форма усного виступу.

• найбільш гнучка форма інформаційної, просвітницької та роз'яснювальної роботи, яку можна досить ефективно використовувати за будь-яких умов в кабінеті, залі, аудиторії, гуртожитку

• бесіда є обміном думки і її ведучий направляє хід обговорення

• не обов'язково суперечка, але діалог обов'язковий

• метод обговорення питань несе в собі можливість відходу слухачів від теми

• процес обговорення теми слухачів вимагає постановки питань за допомогою яких ведучий підводить слухачів до висновків.

За особливостями методики підготовки і проведення бесіда є складною формою. Її можна планувати, але досить часто виникає раптово. Вимагає жвавості і дотепності.

Види бесід:

• бесіда читка

• бесіда-інформація

• бесіда-суперечка

Бесіда - метод навчання, що передбачає запитання-відповіді.

За призначенням у навчальному процесі розрізняють бесіду вступну, бесіду-повідомлення, бесіду-повторення, контрольну. Вступну бесіду проводять з учнями як підготовку до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення нового матеріалу. Бесіда-повідомлення ґрунтується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, а також на матеріалі текстів літературних творів, документів. Бесіду-повторення використовують для закріплення навчального матеріалу. Контрольну бесіду - для перевірки засвоєних знань.

За характером діяльності учнів у процесі бесіди виокремлюють такі її види: репродуктивна, евристична, катехізисна.

Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу. її проводять на основі вивченого навчального матеріалу. Відповідаючи на запитання вчителя, учні повторюють пройдений матеріал, закріплюють його, водночас демонструючи рівень засвоєння. Така бесіда може бути супутньою, поточною, підсумковою, систематизуючою.

Сутність евристичної (сократівської) бесіди полягає в тому, що вчитель уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті знання, спостереження.

Катехізисна бесіда спрямована на відтворення відповідей, які потребують тренування пам'яті. її використовували ще в середньовічних школах.

79.Методика використання наочності у навчанні історії.

Як засвідчує практика, а також результати наукових досліджень наочність відіграє велику роль в процесі засвоєння учнями знань. На підставі безпосереднього сприйняття предметів або з допомогою зображень (наочності) в процесі навчання в учнів формуються образні уявлення і поняття про історичне минуле. Розглянемо класифікацію наочних засобів за їх змістом. До неї входять:

- монументальна наочність: монументальні історичні пам`ятники минулого та історичні місця;

- речові історичні джерела;

- спеціально виготовлена предметна наочність (макети, моделі, реконструкції предметів побуту, праці);

- образотворча наочність (учбові картини, репродукції);

- умовно-графічна наочність (схематичні малюнка, історичні учбові карти, аплікації, логічні схеми, графіки, діаграми, таблиці);

- технічні засоби навчання (учбові кінофільми, діафільми, відеофільми, компакт-диски (аудіо і комп`ютерні).

Послідовність роботи з картиною на уроці є такою:

1. Вчитель відкриває або вивішує картину в той момент, коли по ходу пояснення підходить до опису того, що зображено на ній.

2. Дає учням час для ознайомлення з картиною.

3. Починає розповідь, вказує місце і час дії.

4. Дає загальний опис обстановки, на фоні якої розгортається дія.

5. Виділяє деталі і конкретні особливості.

6. На завершення робить загальний висновок, вказує на суттєві ознаки.

Сьогодні робота з художніми наочними джерелами повинна обов'язково включати два аспекти:

1) Опис зображення.

2) Інтерпретація зображення

Навчальні картини підрозділяються на «подієві», типологічні, культурно-історичні і портрети.

«Подійні» картини створюють уявлення про конкретні одиничні події.

Типологічні картини відтворюють багаторазово повторювані істо¬ричні факти, події, типові для досліджуваної епохи.

Картини-портрети допомагають відтворити образи історичних діячів. Портрет - твір

Культурно-історичні картини знайомлять учнів із предметами побуту, пам'ятниками матеріальної культури.

Якою ж є послідовність роботи з картиною на уроці? Методист В.Г. Карцов запропонував наступні дії:

1) учитель відкриває чи вивішує картину в той момент, коли по ходу пояснення підходить до опису зображеного на ній;

2) дає учням якийсь час для сприйняття образу в цілому;

3) починаючи розповідь, указує місце і час події;

4) давши загальний опис обстановки, тла, на якому розгорнулася подія, зупиняється на головному;

5) виявляє деталі і елементи;

6) по закінченні робить загальний висновок, вказує істотні ознаки явища.

До групи умовно-графічних наочних засобів входять крейдові малюнки й аплікації, історичні карти, схеми, локальні схематичні плани, графіки і діаграми. З метою підвищення якості навчання, графічна наочність повинна відповідати ряду вимог:

- відповідність наочного засобу змісту досліджуваного матеріалу;

- неперевантаженість об'єктами для запам'ятовування;

- чіткість зображення;

- широка гама кольорів зображення і т. п.

Історичні карти створюються на географічній основі і є зменшеним узагальненим образно-знаковим зображенням історичних подій чи періодів. Зображення демонструються на площині у певному масштабі з урахуванням просторового розташування об'єктів. Карти в умов¬ній формі показують розміщення, сполучення і зв'язки історичних подій і явищ, що відбираються і характеризуються відповідно до призначення даної карти.

Карти-схеми допомагають розкрити внутрішні зв'язки досліджуваних подій і явищ. Ці карти на фізико-географічній основі відтворюють схематично, у спрощено-узагальненому вигляді яку-небудь одну подію чи явище.

Контурні карти дають можливість засвоїти і закріпити знання, виробити нові уміння і навички роботи з історичною картою.