54. П’ята республіка у Франції. Внутрішня і зовнішня політика ш. Де Голля.

За час існування Четвертої республіки (1946-1958 рр.) змінилося 25 ка­бінетів міністрів. З другої половини 50-х рр. Франція перебувала у стані гос­трої політичної кризи. Правляча верхівка країни намагалася запобігти оста­точному розпадові імперії. Зазнавши поразки в «брудній війні» у В'єтнамі, Франція розв'язала у 1954 р. колоніальну війну в Алжирі.

 Із 9 млн населення цієї території на півночі Африки 1 млн становили французи, яким належали кращі землі. За статусом Алжир був не колонією, а заморським департаментом. Алжирські французи були категорично проти надання країні незалежності. У травні 1958 р. там спалахнув заколот реакцій­ного офіцерства, яке вимагало встановлення у Франції «сильної влади».

У цих складних умовах більшістю голосів Національні збори 1 черв­ня 1958 р. затвердилиШарля де Голля главою уряду. У поданій Націона­льним зборам програмній декларації він вимагав для уряду надзвичайних повноважень, щоб опрацювати нову Конституцію. На другий день уряд отримав надзвичайні повноваження, а Національні збори були розпущені. Четверта республіка перестала існувати.

4 вересня 1958 р. уряд обнародував нову конституцію. Якщо конститу­ція Четвертої республіки утверджувала парламентську республіку, то Кон­ституція 1958 р. — президентську республіку. Нова конституція надава­ла широкі повноваження президенту, який обирався парламентом, тобто непрямим голосуванням, терміном на 7 років (з 1962 р. вибори стали прямими). Таким чином, президент став незалежним від парламенту. Він— глава держави, головнокомандуючий, призначає прем'єр-мі­ністра, вищих військових та цивільних осіб, підписує закони, може пове­ртати їх на повторний розгляд, розпускає Національні збори, згідно зі статтею 16 оголошує надзвичайний стан і бере всю повнотувлади в свої руки. Парламент — Національні збори та сенат — не може змістити Президента. На референдумі 28 вересня 1958 р. 79% французів схвалили нову конституцію. На результати референдуму вплинули такі фактори, як розчарування мас у режимі Четвертої республіки, а також авторитет де Голля. У Франції встановилася П'ята республіка.

Конституція П'ятої республіки значно розширювала права населення колоній, яким надавалась автономія в усіх внутрішніх справах. Після прийняття Конституції П'ятої республіки розпочалася підготовка до президентсь­ких і парламентських виборів.

У внутрішній політиці уряд узяв курс на стабілізацію фінансової си­стеми і підвищення конкурентоспроможності французької промисловості та сільського господарства. З цією метою було проведено девальвацію франка, випущено акції внутрішньої позики, яка дала змогу створити стабілізацій­ний фонд і викупити на міжнародних ринках 150 т золота. Під приводом боротьби з інфляцією уряд збільшив податки, підвищив тарифи на газ, електроенергію, транспорт. Було створено спеціальний комітет експертів-економістів, які розробляли радикальні заходи регулювання економіки.

Стабілізація політичного режиму сприяла економічному розвитку. За перші 10 років П'ятої республіки, з 1958 по 1968 p., виробництво промис­лової продукції зросло на 60%, його щорічний приріст становив 5,7%. За валовим виробництвом продукції Франція обійшла Англію. У промисловість широко впроваджувалася автоматизація, електронно-обчислювальна техніка, конвеєрне виробництво. Коштом дер­жави створена атомна та ракетна промисловість. Важлива увага приділена житловому будівництву. Новітні галузі стали визначати обличчя французь­кої економіки. Якщо в період Четвертої республіки капітали з країни виті­кали за кордон, то тепер вони посилено інвестуються всередині країни. Однак поряд зі зростанням великої промисловості специфікою Франції залишалася наявність дуже значної кількості дрібних підприємств. 84% всіх підприємств складали підприємства, на яких кількість зайнятих не переви­щувала 5 осіб. Щоб впоратися з енергетичними труднощами, здійснювалося будівництво АЕС.

Велика увага приділялася сільському. Щоб підня­ти товарність сільськогосподарського виробництва, де Голль пішов на лік­відацію, шляхом викупу державою, 800 тисяч дрібних селянських госпо­дарств. У результаті значно укрупнилися землеволодіння селян, виросла їх товарність. Індустріалізація праці в сільському господарстві привела до скорочення кількості працюючих на 25%.

У сфері зовнішньої політики уряд де Голля також здійснив певні зміни. Він зайняв реалістичнішу позицію щодо національно-визвольного руху в колоніях. У 1960 р. уряд визнав незалежність 14 французьких коло­ній в Африці, які оголосили про свою самостійність.

Пробним каменем зовнішньої політики П'ятої республіки стала про­блема Алжиру. Надії колоніалістів не справдилися. Де Голль й раніше ро­зумів, що утримати Алжир неможливо, і в 1959 р. вперше заявив: «Алжир — алжирський». Алжир не був рядовою колоніальною проблемою Франції. У цій колонії проживало понад 1 млн французів. Усі вони після проголошення незалежності Алжиру, перемістилися у Францію. А тому рішення де Голля викликало негативну реакцію в частини французького суспільства. У відповідь колоніалісти підняли заколот і зробили спробу захопити владу в Алжирі. Де Голль діяв рішуче. У квітні 1960 р. послав в Алжир надійні війська — і заколотники здалися. Остаточно проблема вирішилась у 1962 p., коли після переговорів у Евіані французька сторона визнала неза­лежність Алжиру. Частина армійських офіцерів, травмована крахом «фран­цузького Алжиру», пішла в підпілля і створила секретну озброєну організа­цію ОАС, яка стала діяти методами терору. ОАС організувала кілька зама­хів на де Голля.'

На президентських виборах 1965 р. перемогу знову отримав де Голль.  Успіх де Голлю забезпе­чили економічне піднесення, незалежна зовнішня політика, відмова від колоніалізму та й авторитет самого президента.

У зовнішній політиці де Голль проводить незалежний курс. Прак­тичні заходи в цьому плані — вихід Франції з НАТО в 1966-J967 pp., лікві­дація військових баз НАТО на території Франції, визнання в 1959 р. кордо­ну по Одеру - Нейсе, визнання в 1964 р. комуністичного Китаю, негативне ставлення до американської агресії у В'єтнамі. Налагодження співробітниц­тва з СРСР та іншими країнами комуністичного блоку більш ніж холодно були зустрінуті в країнах Заходу, особливо в США та Англії.

Створення французьких ядерних сил теж було вираженням курсу на зовнішньополітичну незалежність. Однак неприєднання Франції до догово­ру про заборону ядерних випробувань у трьох сферах було негативним моментом у французькій зовнішній політиці і змушувало світ критично ставитися до французького зовнішньополітичного курсу.

У цей період Франція вступила до ЄЕС, що сприяло її подальшому економічному розвиткові. Промислове виробництво порівняно з довоєнним періодом зросло майже втричі. Країна стала найбільшим експортером продовольства в Західній Європі.

У той же час у Франції протягом кількох років назрівала глибока соціальна і політична криза. За роки П'ятої республіки продуктивність праці збільшилася в 1,5 разу, а реальна заробітна плата зростала дуже повільно. У ряді галузей вона навіть зменшилася. У 1967 р. уряд ухвалив закон, за яким внески трудящих на соціальне страхування підвищувались, а належна їм допомога зменшувалася. Раціоналізація виробництва призвела до того, що кількість безробітних досягла півмільйона осіб.

Усе більше французів схилялось до думки про необхідність віднов­лення демократичної форми влади, що вилилось у травнево-червневі події 1968 р. На початку травня застрайкували студенти паризьких вузів. їх вимоги зводилися до реформи вищої школи. Справа була в тому, що у Фран­ції, всупереч вимогам науково-технічного прогресу, продовжувала існувати застаріла система вищої освіти: 80% всіх студентів навчалося на гуманітар­них факультетах, лише 20% — на технічних. Професори читали те, що знали, а не те, чого вимагав рівень науки. Лише п'ята частина всіх студен­тів отримувала державну стипендію. Студенти вимагали також участі в управлінні вузами.

Застрайкували робітники націоналізованих автомобільних заводів Ре-но. До них приєдналися робітники і службовці майже всіх галузей народно­го господарства. У кінці травня - на початку червня страйкувало вже бли­зько 10 млн чоловік. 29 травня на заклик профспілок 800 тис. робітників Парижа та його передмість вийшли на демонстрацію. Страйк виявився настільки могутнім та організованим, що уряд і підприємці були змушені піти на поступки. Зарплата трудящих збільшилася на 13-18%, були задово­лені інші вимоги.

Уряд 25 травня 1968 р. підписав із представниками профспілок угоди, які передбачали реформу вищої школи, підвищення заробітної плати, збі­льшення допомоги безробітним і багатодітним сім'ям. Після цього уряд заборонив демонстрації й розпорядився вивести танки на підступах до сто­лиці. Було оголошено про розпуск Національних зборів і проведення нових виборів. Генерал де Голль звернувся до населення із закликом розв'язувати проблеми країни у межах існуючої Конституції і не піддаватися на прово­каційні заклики анархістів. Після цього страйковий рух різко пішов на спад.

У червні 1968 р. відбулися дострокові вибори в парламент. Вони проходили в надзвичайно напруженій обстановці. Більшість населення віддала голоси прихильникам де Голля. Компартія та інші ліві угруповання, які брали участь в організації демонстрацій, зазнали відчутної поразки.

Унаслідок інфляції до кінця 1968 р. було зведено нанівець необгрун­товане підвищення зарплати, здійснене під тиском травневих демонстрацій. У березні 1969 р. відбулися багатолюдні страйки. Одночасно загострилася політична боротьба проти посилення централізації і влади президента, який запропонував реформувати Сенат і провести новий адміністративний поділ країни. Під час референдуму більшість виборців висловилась проти цих реформ де Голля. Криза П'ятої республіки тривала. Переконавшись у неминучості процесу загострення внутрішньополітичної боротьби, де Голль у квітні 1969 р. пішов у відставку. На виборах, які відбулися в червні, новим президентом було обрано Жоржа Помпіду (1911-1974). Ж. Помпіду, враховуючи настрої мас, послабив державну регламентацію економіки, розширив соціальне законодавство. Покращилися відносини з США.