- •1.Великі географічні відкриття. Їх вплив на формування нових суспільно-економічних відносин.
- •2.Збірник законів царя Хаммурапі як історичне джерело.
- •3.Англійська буржуазна революція хvіі ст. Характер, рушійні сили історичне значення.
- •4.Ахеменідський Іран за Дарія і.
- •5.Реформи Ехнатона у Стародавньому Єгипті.
- •6. Утворення Московської централізованої держави (друга половина XIII – перша третина XVI ст.)
- •7.Соціально-економічний та політичний лад Стародавньої Греції за «Ілліадою» та «Одіссеєю».
- •8.Велика Французька буржуазна революція XVIII ст.
- •9.Причини, характер та перебіг греко-перських війн.
- •10. Громадянська війна в сша. Причини. Наслідки.
- •11.Характеристика джерел з історії давніх слов'ян.
- •12. «Велика депресія» 1929-1933 рр. В сша. «Новий курс» ф.Д. Рузвельта.
- •13.Порівняльна характеристика Афінської демократії та Спартанської олігархії як політичних систем.
- •14.Революції 1848-1849 рр. В Європі. Загальні закономірності та особливості.
- •15.Причини, характер та етапи походу Олександра Македонського на Схід.
- •16.Громадянська війна у Франції. Паризька Комуна та її законодавча діяльність.
- •17.Боротьба плебеїв і патриціїв у Стародавньому Римі.
- •18.Англія кінця XVIII-середини XIX ст. Виникнення та етапи чартистського руху.
- •19.Франко-пруська війна 1870-1871 рр. Об'єднання Німеччини. Імперська Конституція 1871 р.
- •Об'єднання Німеччини. Конституція 1871 року
- •20.Білоруські землі у IX – першій половині XVI ст.
- •21.Боротьба Риму з Карфагеном за панування в Західному Середземномор'ї. Пунічні війни.
- •22.Причини розпаду Югославії. Міжетнічна війна 1990-х років та її наслідки.
- •23.Соціально-економічний та політичний розвиток Російської Федерації у 90-х рр. Хх – на початку ххі ст.
- •24.Утворення та розвиток феодальної монархії в Чехії (IX-XIV ст.).
- •25.Реформи братів Гракхів.
- •26.Наслідки Першої світової війни та розвиток сша в перші повоєнні роки. Сша в роки «проспериті» (20-ті роки хх ст.).
- •27.Реформація та контрреформація в Європі. Основні причини Реформації
- •Початок Реформації
- •Селянська війна у Німеччині
- •Зародження протестантизму і укладання миру
- •Реформація у Швейцарії
- •Контрреформація
- •28.Соціально-економічний та політичний розвиток Фінікії.
- •29.Загострення соціально-політичної боротьби в Римській республіці в і ст. До н.Е.
- •Диктатура Юлія Цезаря.
- •Утворення Римської імперії
- •30.Соціально-економічний і політичний розвиток Польщі та Чехословаччини у другій половині 1940-х – 1980-х роках.
- •31.Англійські колоніальні захоплення в Індії у др.Пол. XVIII ст.
- •32.Проблема періодизації середньовіччя.
- •33.Сутність понять «середні віки» та «феодалізм».
- •34. Середньовічне місто: теорії походження; комунальні рухи та цехи.
- •35.Виникнення та етапи чартистського руху в Англії.
- •36.Рухи опору в слов'янських країнах в роки Другої світової війни.
- •37.Франкська імперія Меровінгів та Каролінгів.
- •Період Меровінгів
- •Період Каролінгів
- •38.Політичний розвиток слов'янських держав у міжвоєнний період (1920-1930-ті роки).
- •39.Візантійська імперія в середні віки.
- •40.Участь слов'янських народів у Першій світовій війні.
- •41.Роль християнської церкви в середні віки.
- •42.Соціално-економічний та політичний розвиток Речі Посполитої.
- •43.Особливості становлення та розвитку державності Болгарії і Сербії у добу середньовіччя.
- •44.Соціально-економічний і політичний розвиток Італії (1918-1945 рр.).
- •45.Головні риси соціально-економічного розвитку та суспільно-політичного устрою Османської імперії в період Нового часу.
- •46.Демократична революція в Іспанії (1931-1939рр.).
- •47.Хрестові походи в історії європейської цивілізації.
- •Причини невдач та наслідки хрестових походів
- •48.Друга світова війна (1939-1945 рр.), її підсумки та уроки.
- •49. Норманське завоювання Англії та його наслідки. Книга Страшного суду.
- •50. Сша у 80-ті роки XX ст. «Програма оздоровлення» адміністрації р.Рейгана.
- •51. Столітня війна та її наслідки. Столітня війна між Англіє та Францією – найбільш тривалий в історії минулого військово-політичний конфлікт
- •52. Внутрішня і зовнішня політика м.Тетчер (1979-1990 р.)
- •53. Німеччина в епоху Середньовіччя.
- •54. П’ята республіка у Франції. Внутрішня і зовнішня політика ш. Де Голля.
- •55. Наслідки Першої світової війни для Африканського континенту. Панафриканський рух.
- •56. Здійснення господарських реформ та створення соціальної ринкової економіки в Німеччині. Німецьке «економічне диво» та його результати.
- •Грошова та економічна реформи
- •57. Італія в епоху середніх віків.
- •58.Кардинальні зміни в системі міжнародних відносин у світі наприкінці хх – на початку ххі ст.
- •Зустрічі "нагорі". Перші кроки на шляху роззброєння
- •Крах комунізму в Східній Європі. Розпад срср
- •Посткомуністичний світ. Нові горизонти міжнародного співробітництва
- •Поглиблення Інтеграційних процесів у Європі та світі
- •59. Наука, культура та мистецтво середньовіччя.
- •60. Головні тенденції економічного розвитку Японії у др. Пол. XX ст. «Японське економічне диво».
- •61.Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з історії.
- •62.Поняття та сутність методики викладання історії.
- •63.Зміст шкільної історичної освіти(навчальний план і програма середньої школи).
- •64. Методика формування пізнавальних умінь та навичок.
- •65.Проблема диференційованого підходу до учнів у навчанні історії.
- •66. Нестандартні уроки історії.
- •67.Вимоги до вчителя історії
- •68.Підготовка вчителя до уроку історії.
- •69.Типи і структура сучасного уроку історії.
- •70. Охарактеризуйте принципи та форми перевірки результатів навчальння історії.
- •71. Гра на уроці історії.
- •72. Форми навчальних занять з історії (лекція, семінар).
- •73. Принципи викладання історії.
- •74.Методи навчання історії, їх класифікація.
- •75.Методика використання технічних засобів навчання на уроках історії.
- •76. Словесні методи навчання.
- •77.Методика роботи з історичним документом.
- •78. Класифікація видів бесіди.
- •79.Методика використання наочності у навчанні історії.
- •80. Кабінет історії.
- •81.Методика використання історичних карт на уроках історії.
- •82.Методика використання на уроці шкільного підручника історії.
- •83.Інноваційні технології у викладанні історії.
- •84.Вимоги до сучасного шкільного підручника історії.
- •1) Підручник повинен:
- •2) Сучасний підручник має бути орієнтований ,на:
- •85. Інтерактивне навчання історії.
- •86. Класифікація методів навчання.
- •87.Основні моделі навчання історії.
- •88. Структура інтерактивного уроку.
- •89. Групові форми роботи на уроках історії.
- •90.Характеристика основних моделей навчання історії.
5.Реформи Ехнатона у Стародавньому Єгипті.
Аменхоте́п IV Ехнато́н (Аменофіс) (?-1358 до Р.Х.) — фараон-реформатор Єгипту.
Аменхотеп IV провів релігійну реформу, проголосивши Атона єдиним державним богом, а себе — його пророком. Цим самим він перший у відомій історії замінив стародавній політеїзм намонотеїзм. Метою його реформи було зменшення влади жерців. Під час реформи він змінив своє ім'я, яке означало «Амон задоволений» на Ехнатон («Блиск Атона» чи «Корисний для Атона» або «Щит Атона»).
Релігійно-політична реформа Ехнатона
Царювання Ехнатона стало часом неймовірної релігійної реформи, яка потрясла всі засади традиційного староєгипетського суспільства, цивілізації і культури. Переосмисливши стародавнє вчення геліопольського жрецтва про ключову роль сонячного божества, цар закрив храми богів, замість культів яких було встановлено державне шанування бога Атона. Була змінена і ідеологія царської влади: цар і цариця, що спрадавна почитали як земні втілення Хора і Хатхор, відтепер іменували себе божествами Шу і Тефнут — безпосередніми дітьми сонячного бога. На п'ятому році правління Аменхотеп IV змінює своє ім'я, що в перекладі звучить як «Амон задоволений», на Ехнатон — «бажаний Атону». Зміні піддаються і імена найближчих родичів фараона, у тому числі його головної дружини Нефертіті, що одержала нове ім'я Нефернефруатон. Батьком фараона проголошується бог Атон.
6. Утворення Московської централізованої держави (друга половина XIII – перша третина XVI ст.)
Особливості процесу утворення Московської держави:
1)процес проходив за наявності монголо-татарського гноблення;
2)вироблення у московських князів підступних рис характеру у боротьбі за владу – міжусобиці, зрада, підступність;
3)процес відбувався на грунті феодальної системи (феодально-кріпосницька держава);
4)у процесі формування держави політична ситуація передувала економічній (про це пише Наталя Лешкович «Утворення Московської держави»);
5)московські князі проводили гнучку політику щодо Золотої Орди, були аавторитетними, мали підтримку феодалів;
6)формування держави відбувалось в тісному союзі з православною церквою.
Вагомим стимулом до створення єдиної держави стало прагнення звільнитися від ярма Золотої Орди.
Фундатор династії московських князів молодший син Олександра Невського Данило (1276—1303) не міг розраховувати на владимирський стіл за правом старшинства. Як далекоглядний політик, він вважав за краще розширити свої удільні володіння.
Так московському князеві підпорядковувалася територія за течією Москви-ріки — важливого торговельного шляху. Посилило позиції Московського князівства і мирне приєднання багатого Переяславльського уділу.
Правління Івана Калити (1325—1340) відіграло особливу роль у посиленні влади московських князів. Він був першим з російських князів, хто отримав право збирати з усіх російських земель ординську данину і відправляти її в Орду. Він зумів встановити союз московської великокнязівської влади з Церквою.
Іван Калита розширював московські володіння різними способами: військовою силою він підкорив Ростовське князівство, купував ярлики на окремі землі — Галич, Углич, Білоозеро. Йому вдалося зміцнити вплив Москви в Новгороді. Іван І також купував у інших князівствах окремі села, що ставали потім опорними пунктами в об'єднанні земель навколо Москви. Іван Калита утверджував могутність і право Московського князівства бути центром об'єднання російських земель, по суті, за підтримки Орди, якій справно виплачував данину.
Зі зміцненням становища Московського князівства як "збирача" російських земель, змінювалася його політика щодо Золотої Орди. З 1374 р. Дмитро Іванович припинив виплату їй данини. А у вересні 1380 р., зібравши під свої знамена полки майже всіх російських земель, Дмитро Іванович здобув перемогу в битві з ординцями на Куликовому полі на березі правої притоки Дону — р. Непрядви.
Історичне значення цієї перемоги було величезне. Вона хоч і не визволила від ординського володарювання, але зміцнила авторитет Москви як центру об'єднання розрізнених російських князівств. Поразка, якої зазнали основні сили Золотої Орди, прискорила її розпад. Золота Орда зменшила розміри данини і визнала право московських великих князів передавати велике Владимирське княжіння у спадщину.
Дмитро Іванович (що отримав після перемоги на Куликовому полі прізвисько Донськой) вживав заходів для посилення влади великого князя. Він ліквідував залишки місцевого самоврядування і цілком підпорядкував міста великокнязівській владі, визначив розміри данини з князівств для сплати Орді, встановив новий територіальний принцип формування ополчень: відтепер бояри і дворяни повинні були виступати з тими князями, у володіннях яких знаходилися їхня вотчина і маєтки. Удільних князів він зобов'язав служити великому князеві московському.
Старший син Дмитра Донського Василь І став правителем по заповіту батька, без санкції Золотої Орди. За період його правління до Москви були приєднані Нижній Новгород, Муром, Городець і Таруса.
Після смерті Василя І велике княжіння перейшло до його сина Василя II Темного, під час правління якого вибухнула феодальна війна. Головне питання, що вирішувалося під час військових зіткнень, полягало в тому, кому з князів правити у Москві — визнаній столиці Північно-Східної Русі.
До кінця правління Василя II територія, що перебувала під його владою, значно перевищувала володіння інших князів, які до цього моменту втратили суверенітет.
У роки правління Василя II неухильно зростала роль московського боярства. Бояри очолювали Государів двір, що являв собою військово-адміністративну корпорацію.
За Івана III, що став співправителем Московської держави ще за життя батька, Василя Темного, тривало збирання земель "під руку" Москви.
Івана ІІІ Васильович (1462–1505 рр.). У період його правління відбувалися такі події: боротьба за остаточне приєднання Новгорода (1471,1478), земель Ярославського та Ростовського князівств, Нижнього Новгороду; покладено кінець монголо-татарського ігові (1480 р. – “стояння на р. Угрі”); Казань визнала васальну залежність від Москви (1487); боротьба за повернення білоруських та українських земель, а також Прибалтики; зміна статусу великого московського князя на “Государя всея Руси”.
З 1476 р. Іван III припинив виплачувати данину Орді.
Іван став фактичним творцем Московської держави. Саме він заклав основи російського самодержавства, не тільки значно розширивши територію країни, а також укріпив її політичний устрій і державний апарат, значно зміцнив міжнародний престиж Москви.
Падіння Константинополя під ударами хрестоносців 1453 р. і одруження Івана III на візантійській принцесі Софії Палеолог 1472 р. дозволили великому московському князеві проголосити себе наступником візантійських імператорів, а Москву — столицею усього православного світу. Це знайшло відображення в концепції "Москва — третій Рим", сформульованій на початку XVI ст. Державним гербом Московської держави став (як у Візантії) двоголовий орел, а сам великий князь 1485 р. йменувався великим государем всієї Русі.
За Івана III запроваджено помісну систему — дарування служилим людям (дворянам) у володіння на правах неуспадкованої особистої власності вільних земель (маєтків) за несення військової або цивільної служби. Таким чином, у Московській державі склалися, крім удільної, три системи землеволодіння: державна, церковно-монастирська та помісна.
З метою централізації та уніфікації судово-адміністративної діяльності 1497 р. було запроваджено новий збірник законів — Судебник, що встановив єдині податкові норми, загальний порядок ведення слідства і суду. Судебник Івана III передусім захищав життя і власність феодала-земле-власника.
Судебник обмежував право селян йти від свого феодала на інші землі суворо певним терміном — за тиждень до осіннього Юр'ївого дня (26 листопада) і впродовж тижня після нього з обов'язковою виплатою "пожилого".
Чинність Судебника означала початок прикріплення селян до землі.
З часом територія країни збільшилася настільки, що вона перетворилася на найбільшу державу Європи. З кінця XV ст. "Моско-вія", як раніше її називали іноземці, почала іменуватися Росією.
При Василії ІІІ (1505–1533 рр.) було завершено процес утворення Російської централізованої держави. Зокрема, відбулося приєднання Пскова (1510), Рязанського князівства (1521), Сіверської землі; Смоленської після російсько-литовської війни 1512– 1522 рр.; було розширено склад Боярської думи (до 12 бояр), князі незалежних раніше князівств могли стати боярами; створено Палац та Казну – два загальнодержавних відомства; країна поділялася на повіти, стани і волості; високого рівня досягла збройна справа (Оружейна палата почала створюватися ще за часів Івана ІІІ); створено систему кормління намісників та волостелів (судові мита, певна частина податків). Необхідно також зазначити, що розлучення його у 1525 р. зі своєю першою дружиною – Соломонією Сабуровою через те, що вона була бездітною та його одруження на молодій племінниці відомого литовського князя Михайла Глинського – Олені Глинській викликало неоднозначну, часто негативну реакцію у суспільстві. Від цього шлюбу народився майбутній цар Іван IV Грозний.