45.Головні риси соціально-економічного розвитку та суспільно-політичного устрою Османської імперії в період Нового часу.

На початку XVI ст. Османська імперія перетворилася на могутню державу з великою територією. Після взяття в 1453 р. Константинополя турки-османи вийшли за межі Азії і підкорили Балканський півострів. Вони володіли також Малою Азією і Кримським ханством, відчували себе господарями Чорного моря. Підкорення чужих земель і постійне розширення кордонів імперії забезпечували потужні військо і флот, а воєнна здобич була головним джерелом поповнення державної скарбниці.

Вершини своєї могутності Османська імперія досягла за правління султана Сулеймана Пишного (1520-1566). Саме так за численні перемоги і розкіш двору називали його європейці.

Що до державного устрою, то Османська імперія склалася як воєнно-феодальна деспотія. Абсолютна влада належала султана який мав вищу духовну владу був верховним власником усіх земель імперії і носив титул халіфа. Султан призначав уряд – диван – з міністрів-візирів. Існувала жорстка централізація управління. У Османські імперії не існувало безперечного права старшого сина на престол, що призводило до міжусобиць. У суспільстві був поділі населення імперії на мусульман та немусульман, які відповідно мали різні обов'язки і права. Суд знаходився в руках мусульманського духовенства і всі справи вирішував на основі заповідей ісламу. Немусульманське населення сплачувало особливий грошовий податок (бжизью).

Могутність Османської імперії трималася на численному війську. За вірну службу воїни отримували від султана спадкоємні земельні володіння - тімари і певну частину воєнної здобичі. Привілейованою частиною і ударною силою турецького війська були яничари — уродженці підкорених османами областей (переважно балканських). За давнім звичаєм їх ще хлопчиками відбирали в батьків і виховували у фанатичній відданості ісламу. Подорослішавши, вони перетворювалися на суворих і нещадних воїнів, які вже не пам'ятали свого походження і воювали проти власної батьківщини, навіть не підозрюючи про це.

Основою економіки імперії було сільське господарство (селяни – 80% населення). Відбувалося широке використання рабської праці; чимало рабів захоплених в Україні, купували в Кримському ханстві. Через Туреччину проходили торговельні шляхи з Азії до Європи.

Соціально-політична сфера

• Володіння Османської імперії розташовувалися в трьох час­тинах світу — Азії, Європі та Африці. 3/4 населення імпе­рід сповідувало іслам, і лише на Балканському півострові 4/5 населення становили християни та іудеї. Немусульмани сплачували особливий грошовий податок — джізію.

• У XVI ст. володіння імперії були найбільшими. Суттєво зросла кількість населення. Загальна територія Османської імперії перевищувала територію всієї Європи, а Чорне

море фактично перетворилося на її «внутрішнє озеро».

• Уся вища світська і релігійна влада в Османській імперії належала султану, якого називали «халіфом», «оплотом ісламу», «тінню Бога на землі».

• Головним джерелом військової могутності Османської ім­перії була військово-ленна, або тімарна система. Воїн за свою службу отримував військовий лен — умовне спадко­ве землеволодіння. Тімаріот отримував його від султана з правом одержання від селян, які його заселяли, певної суми, що була частиною податку, сплачуваного цим на­селенням до скарбниці. Право успадкування лену обу­мовлювалося обов'язком спадкоємця служити у війську. Одній людині володіти кількома ленами заборонялося. Криза Османської імперії XVII—XVIII ст. була пов'язана з розпадом військово-ленної системи.

Економічна сфера

• Основу економіки складало сільське господарство. Селяни становили майже 80% населення країни. Господарем усі­єї землі був султан. Селяни, отримавши наділ, мали пра­во його обробляти і передавати у спадок дітям. Близько 1/10 частини врожаю (продуктами або грошима) вони віддавали як податок до скарбниці султана або як оброк його кінним воїнам.

• Стабільний розвиток сільського господарства Османської ім­перії значною мірою був обумовлений існуючою військово-ленною, або тімарною, системою землеволодіння.

• У XVI ст., крім традиційних сільськогосподарських куль­тур, в Османських володіннях набули поширення амери­канські кукурудза і тютюн, африканська кава.

• У містах переважали типові середньовічні ремісничі цехи, які володіли виключним правом на виробництво певних видів товарів. Ремісники працювали переважно за замов­леннями держави (виготовляли мушкети, гармати, порох тощо) або знаті (килими, коштовний посуд, шовкові тка­нини тощо). Для відкриття майстерні або крамниці був потрібен спеціальний дозвіл. Міська влада встановлювала ціни на продукти харчування і ремісничі вироби, які не змінювалися роками.

• Влада підтримувала розвиток торгівлі, надавала купцям усілякі пільги. Серед торговців і ремісників було багато немусульман — греків, вірмен, євреїв, слов'ян та ін.

• Великі прибутки надходили до скарбниці за рахунок мита, яке сплачували європейські купці за перевезення через турецькі володіння до Європи прянощів та інших товарів зі Сходу.

• Війни Османської імперії

• Баязід II (1481 —1512 рр.). Вів майже безперервні війни з Венецією (за право володіти Далмацією), Угорщиною, Австрій­ськими Габсбурґами, Польщею, Єгиптом та Персією. Примусив Молдавське князівство визнати васальну залежність від Осман­ської імперії. Завоював східне узбережжя Чорного моря.

• Селім І Грозний (1513—1520 рр.). У результаті переможної війни з Персією 1514—1516 рр. підкорив частину Вірменії, Кур­дистан, Месопотамію. Війна 1516—1517 рр. проти сирійсько-єгипетської арабської держави мамлюків завершилася завою­ванням турками Сирії, Палестини (разом з Єрусалимом), Північної Аравії (Хіджаза) з Мединою і Меккою та Єгипту з його Столицею Каїром.

• Сулейман І Кануні (1520—1566 рр.). У 1521—1522 рр. за­хопив Белград та острів Родос. У результаті розгрому об'єднаної Чесько-угорської армії в битві під Могачем (1526 р.) більша час­тина Угорщини стала турецькою провінцією. Унаслідок азіат­ських війн 1523—1559 рр. було збільшено турецькі володіння ів Закавказзі, підкорено Ірак. У 1532— 1565 рр. Сулейман роз-:іюрнув боротьбу за контроль над Середземномор'ям. Турецькими .провінціями стали Барка і Тріполітанія, у васальній залежності від султана опинився Алжир. У 1537—1566 рр. Сулейман вів війни проти Священної Римської імперії на території Угорщи-"> ни, Австрії та в Середземному морі.

• Селім II (1566—1574 рр.). У 1569 р. захоплено Туніс, який став васалом турецького султана. У 1571 р. в битві при Лепанто турецький флот було розбито флотилією європейських христи­янських держав. Ліквідація турецького панування в центральному та західному Середземномор'ї. У 1572 р. іспанці відвою­вали Туніс.

• Мурад III (1574—1595 рр.). Повернув під турецьку владу і Туніс. У результаті війни з Персією 1574—1581 рр. було за-' войовано Картні, Ширван і Азербайджан. Відновив турецький флот після поразки при Лепанто. Продовжив бойові дії проти і Габсбурґів у Європі.

• Ахмед І (1603—1617 рр.). У 1614—1621 рр. турки-османи [вели війну проти Речі Посполитої. У результаті війни з Персі­єю 1616—1618 рр. Османська імперія втратила Азербайджан та Грузію.

• Осман II (1617—1621 рр.). Продовжував війни з Річчю По-(сполитою і Персією, розпочаті його попередником. Зазнав ни-. щівної поразки в Хотинській битві 1621 р.

• Мурад IV (1623—1640 рр.). У 1623—1638 рр. тривала війна турків-османів із Персією. Завершилася захопленням Багдада. | Ібрагім І (1640—1648 рр.). У 1645—1670 рр. тривала війна !;.Османської імперії з Венецією за острів Крит, яка завершилася захопленням турками-османами майже всіх венеціанських воло­дінь на Криті, більшості островів Егейського моря, що перебува­ли під владою Венеції і багатьох далматських земель.

• Мехмед IV (1648—1687 рр.). У 1662—1664 рр. турки-османи вели війну з Австрійськими Габсбурґами. Зазнали по­разки. У 1671—1678 рр. Мехмед IV вів війну з Річчю Посполи­тою за Правобережну Україну. За Бахчисарайським договором 1681 р. Османська імперія отримала Північну Київщину, Брац-лавщину та Поділля.

• У 1682—1699 рр. тривала війна з Австрією, Річчю Поспо­литою і «Священною лігою». 12 вересня 1683 р. турецька армія була вщент розгромлена під Віднем об'єднаними силами поля­ків та українських козаків під проводом короля Речі Посполитої Яна Собеського. Це була найбільша військова поразка турків-османів у XVII ст., що стало поштовхом до подальших поразок, результатом яких була втрата Османською імперією Угорщини.

• Реформи шаха Аббаса І

• Аббас І (1587—1629 pp.) — шах Персії з династії Сефевідів. Під час свого правління головну увагу приділяв зміцненню центральної влади і проведенню внутрішніх реформ.

• Військова реформа.Створення регулярної армії у складі 12-тисячного корпусу піхоти і 10-тисячного корпусу кінноти, що комплектувалися за особливим набором. За допомогою ан­глійських інструкторів в армії запроваджено вогнепальну зброю та артилерію. Разом з ополченням переважно кочових племен у підпорядкуванні Аббаса була величезна армія кількістю близь­ко 120 тис. осіб.

• Адміністративна реформа.Ліквідовано більше десяти ханських удільних держав («мамалек»), чимало ханів страче­но, а їхні землі й майно перейшли у власність шаха. Ство­рено розгалужений апарат управління, що підпорядковувався шаху.

• Фінансова реформа.Упорядкування системи стягування по­датків. Головні міста держави і столиця Ісфахан були звіль­нені від їх сплати, а загалом розміри податків стали значно меншими.

• Економічна реформа.Запровадження монополії (включного права) держави на торгівлю шовком. Протегування торгівлі єв­ропейського купецтва в Персії і здійснення заходів щодо спри­яння власній зовнішній торгівлі.