42.Соціално-економічний та політичний розвиток Речі Посполитої.

Доцільно охарактеризувати: 1) передумови та причини утворення Речі Посполитої; 2) її державний устрій (король, сейм, сенат, палата послів і відносини між ними); 3) охарактеризувати головні здобутки та недоліки правління представників династії Ваза, нединастійних королів та Саксонської династії; 4) соціально-економічне та політичне становище становище держави у другій половині XVI–XVIII ст.; 4) напрями зовнішньої політики, її успіхи та невдачі (війни зі Швецією, Росією, Османською імперією); 5) проаналізувати причини послаблення та занепаду Речі Посполитої у XVIII ст.

Аналізуючи передумови та причини утворення Речі Посполитої, студентам важливо звернути більшу увагу на те, що дворянство та лицарство Великого князівства Литовського прагнули розширення своїх прав, але виступали проти об’єднання з Польським королівством; Лівонська війна (1558–1582) сприяла встановленню тісніших зв’язків із Польсь­ким королівством. Литовські посли у 1566 р. запропонували Короні свої умови унії. Це була пропозиція союзу і персональної унії. Представники Литовської Русі, на думку білоруського історика М.В.Довнар-Запольського, на загальному сеймі 1569 р. не приховували того, що важка потреба примушує їх йти на поступки. Сігізмунд II Август обіцяв литовсько-руському дворянству зрівняти його в правах із польською шляхтою, захист східних кордо­нів ВКЛ; під владу польського короля мали перейти Підляшшя, Віленське, Брацлавське, Подільське та Київське воє­водства; За Люблінською унією від 1 липня 1569 р. було створено Річ Посполиту – державу, організовану на засадах місцевого самоуправління, без міцної виконавчої влади, з єдиним монархом та спільними сеймом, зовні­шньою політикою, грошовою й митною системами. Польща та Литва мали при цьому власну адміністрацію, скарб­ниці, військо, суд.

Окремі білоруські історики вважали, що акт унії не був і тактовним дипломатичним кроком, тому що на довгий час загострив відносини між поляками і білорусами; з іншого боку він зберіг суверенні права Великому князівству Литовському. Поляки не розраховували особливо підтримувати Велике князівство в його боротьбі з Москвою.

У характеристиці державного устрою Речі Посполитої (король, сейм, відносини між ними) необхідно виділити, що у 1573 р. було встановлено принцип вільного обрання польських королів, участь у ви­борах усієї шляхти (“Генріхові артикули”); йому заборонялося затверджувати або скасовувати рішен­ня сейму, оголошувати війну, укладати мир, призначати свого наступника – фактично він залежав від шляхти. Річ Посполита, на думку дослідників, поступово із станово-представницької монархії перетворилася на аристократичну республіку із обмеженою владою короля. Із встановленням у польському сеймі порядку ”вільного вето” (1652), згідно якого рішення сейму приймалися тільки одноголосно. Наслідком цього були анархія та боротьба за владу різних магнатських угруповань.

В адміністративному відношенні Річ Посполита поділялася на три провінції: Велику Польщу, Малу Польщу (в основному українські землі) і Литву. Провінції поділялися на воєводства і повіти на чолі з старостами. На початку XVII ст. Річ Посполита мала площу майже 1 млн. км2.

У Великому князівстві Литовському була проведена кодифікація законодавства, що знайшло своє відображення в Судебнику великого князя Казимира (1468 р.) та Литовських статутах (1529, 1566, 1588 pp.). Судебник великого князя Казимира регулював маєткові права, визначав покарання за порушення кордонів, наїзди, крадіжки. Дещо було взято з «Руської Правди», але введена смертна кара.

Литовські статути утверджували і збільшували права шлях ти, мали тенденцію до зрівняння їх у правах з магнатами, значно обмежували права селян. Головна увага приділялася правовому регулюванню феодальної земельної власності. Шляхетська земельна власність усіх видів вважалася недоторканною. Кримінально-правові норми мали характер феодального привілею. Життя, здоров'я, майно, честь шляхти захищалися посиленими санкціями. За деякі злочини для шляхти передбачалися значно менші покарання, ніж для простих людей. Найтяжчим злочином вважалося посягання на життя і здоров'я короля і великого князя. Найтяжчим покаранням (на відміну від «Руської Правди») була смертна кара, яка передбачалася за державні злочини (заколот, здача замку тощо), убивство. Розрізнялися проста смертна кара і кваліфікована (спалювання, четвертування). Були калічницькі покарання (відрубування руки), ув'язнення в башті.

Для шляхти застосовували особливий каральний захід: виволання (викрикування), пов'язаний з публічним оголошенням вироку. Фактично це означало оголошення людини поза законом: вона втрачала шляхетство, майно, можливість жити на території держави.

Існувала і складна система майнових покарань, яка включала конфіскацію майна, головщину (штраф за убитого), відшкодування збитків. 

За правління Стефана Баторія, Сігізмунда ІІІ, Владислава IV, Яна II Казимира, Яна III Собеського, Августа II Річ Посполита вела безперервні війни проти Московської держави, Османської імперії, Швеції та багатьох інших країн Європи.

З кінця 16 століття у походах польського війська проти турків брали активну участь українські козаки, що іноді мало вирішальне значення для ходу війни (Хотинська війна 1621 року, «Віденська відсіч» 1683 року).

Поділи Речі Посполитої:

Перший поділ. 5 червня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. За цією угодою:

Королівство Пруссія забрало Помор'я, Куяви та частину Великопольщі загальною площею 36 тис. км² з населенням 580 тис. чол

Габсбурзька монархія — Малопольщу і Галичину з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств територією 83 тис. км² з 2 650 тис. мешканців. (Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада 1918 року).

Російська імперія — східнобілоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславлем, а, окрім цього — частину Ліфляндії, [Латвії], тобто загалом 92 тис. км² площі з 1 300 тис. населення.

Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом.

Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня 1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої.

Протягом 1773–1792 років польський король і прибічники реформ марно намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (1788–1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуґо Коллонтаєм, ухвалив 3 травня 1791 року Конституцію, яка запроваджувала:

Конституційну монархію;

Особисті свободи та рівні права всім громадянам.

У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792 році в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) конфедерацію, і закликали на допомогу царську армію

Другий поділ. Втручання сусідів призвело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродні 1793 року.

Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі частини:

до Королівства Пруссія відійшли вся Великопольща та частина Мазовії;

до Російської імперії — Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина та білоруські землі;

Австрійських вимог до уваги не взяли.

Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко. Повстання придушували пруська та російська армії. У червні 1794 царські загони оволоділи Краковом, у серпні — Вільном, а 4 листопада російська армія під проводом Олександра Суворова штурмом здобула Прагу — передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втонули у Віслі. Місяцем раніше в битві під Мацейовіцамиpl на підступах до Варшави було взято в полон тяжко пораненого Костюшка. За легендою, падаючи з коня (що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: Finis Poloniae (Кінець Польщі). Так насправді й сталося: 25 листопада 1795 король, на той час уже вивезений на почесне ув'язнення до Гродна, підписав зречення від престолу.

Третій поділ. Після придушення повстання у 1795 Російська імперія, Австро-Угорщина та Королівство Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила державне існування.

Результат третього поділу Польщі призвів до такого:

до Австрії було приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою — Нову Галичину (однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Наполеонівською Францією, Австро-Угорщиною, Королівством Пруссією й Російською імперією. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом — ворогами);

до Російської імперії відійшли Литва, Курляндія, Західна Білорусь та Західна Волинь;

Королівство Пруссія отримало частину Підляшшя й Мазовецьких земель з Варшавою, а також частину Жемайтії.