30.Соціально-економічний і політичний розвиток Польщі та Чехословаччини у другій половині 1940-х – 1980-х роках.

Важливо звернути увагу на:

1) створення, склад та діяльність Тимчасового уряду національної єдності (28 червня 1945 р.), вибори до Законодавчого сейму у січні 1947 р.; діяльність ПОРП та Комуністичне інформаційне бюро; прийняття, зміст Конституції ПНР (1952 р.); 2) соціально-економічний розвиток окремих періодів: аграрна реформа 1944–1949 рр., створення кооперативів та подальша їх ліквідація; націоналізація великої і середньої промисловості, частини транспорту, банків, торгівлі; плани розвитку народного господарства; соціально-економічні проблеми 60-х–80-х рр. ХХ ст.; життєвий рівень населення; 3) політичні кризи: 1948, 1956, 1968, 1970, 1976, 1981, 1989 рр. (охарактеризувати причини, хід та наслідки їх для країни); демократичні зміни наприкінці 80-х – на початку 90-х рр.; 4) міжнародна політика: вирішення питання про польські кордони; договори про дружбу і взаємодопомогу з Радянським Союзом та іншими соціалістичними країнами, з НДР та ФРН про кордони; вступ до Ради Економічної Взаємодопомоги, до складу країн Варшавського Договору, зміцнення співробітництва із соціалістичними країнами; участь у міжнародних договорах про заборону випробувань ядерної зброї тощо.

Зокрема, зазначимо, що у соціально-економічному розвитку післявоєнної Польщі важливе значення мала аграрна реформа 1944–1949 рр., що передбачала: конфіскацію земель поміщиків і передачу їх селянам у приватну власність (6 млн. га було розподілено по 5 га на господарство; 12% земель було націоналізовано); великим землевласникам встановлювався максимум 50 га (Східна Польща), 100 га (Західна Польща), право наймати до 5 чоловік на сільськогосподарські роботи. Близько 3 млн. німців відселили з Гданська і Щецина. Навесні 1948 р., за рішенням Комінформбюро, в Польщі почали створюватись кооперативи (по типу колгоспів), до яких вступили спочатку 7% селян, а у 1948–1955 рр. організовано 10 тисяч кооперативів. Також необхідно додати, що за декретом від 5 січня 1946 р. відбулася націоналізація великої та середньої промисловості частини транспорту, банків, торгівлі; шестирічний план розвитку народного господарства 1950–1955 рр. передбачав фінансування автомобіле-, тракторобудування, легкої промисловості, будівництво морських портів, побудовано 500 промислових об’єктів тощо.

Щодо політичних криз, необхідно зазначити, що у серпні – вересні 1948 р. Перший секретар ППР В. Гомулка виступив проти ідеї СРСР щодо колективізації сільського господарства у Польщі; у червні 1956 р., під впливом ХХ з’їзду КПРС, відбулося повстання робочих та інтелігенції в м. Познані (пленум ЦК ПОРП визнав необхідність заходів щодо підвищення життєвого рівня трудящих, ліквідації політичного терору, звільнення політичних в’язнів, пом’якшення цензури друку, децентралізація держапарату; розпуску кооперативів у сільському господарстві та ін.); у 1970 р. відбулися події на гданських судноверфях (вимоги політичної свободи, підвищення зарплати, надання додаткової відпустки жінкам, щодо розвитку житлового будівництва, ліквідації валютних магазинів); у грудні 1981 р. було запроваджено воєнний стан після реєстрації профспілки „Солідарність” та її конфлікту з урядом (під тиском СРСР); з 6 лютого по 6 квітня 1989 р. відбувся Круглий стіл політичних сил (представників урядової коаліції, членів профспілки„Солідарність”, католицької церкви): парламент знову став двопалатним; проведено вибори до парламенту; відновлено профспілковий і політичний плюралізм, легалізовано „Солідарність”; відновлено посаду Президента.

На Потсдамській конференції 1945 року було остаточно вирішено питання про польські кордони. Договори про дружбу і взаємодопомогу з Радянським Союзом мали важливе значення, зокрема, для економічного розвитку Польщі (надання пільгових кредитів, участь радянських спеціалістів у промисловому будівництві тощо). З іншого боку, країна потрапила у сферу геополітичних інтересів СРСР, що позначилося особливо негативно на її політичному розвитку. Тому оцінка впливу СРСР на розвиток Польщі у другій половині 1940-х – 1980-х роках має бути в аналізі студентами всебічною і виваженою.

Польща:

Чинники, які сприяли встановленню комуністичного режиму

• Спільна участь радянських і польських військ у визво­ленні країни.

• Присутність радянських військ на території країни. Тиск радянського керівництва на польський уряд.

• Невизнання країнами Заходу західних кордонів Польщі.

• Соціальні та економічні реформи були ініційовані кому­ністами.

• Готовність країн Заходу поступитися своїм впливом у Польщі.

• Оточеність території Польщі країнами з прорадянськими урядами, спільний кордон із СРСР.

Чинники, які стримували встановлення комуністичного режиму

• Участь СРСР разом із Німеччиною у поділі Польщі 1939 р.

• Стійкі антиросійські та антикомуністичні настрої у країні.

• Польська компартія була розпущена в 1939 р., а значна кількість польських комуністів репресована.

• Існування польського емігрантського уряду, діячі якого були налаштовані проти Радянського Союзу.

• Існування армії Андерса, що воювала на боці західних со­юзників.

• Звинувачення СРСР у тому, що він не надав допомоги Варшавському повстанню-1944 р.

• Більшість поляків були ревними католиками.

Кризи комуністичного режиму в Польщі

1956 р.

Причини. Погіршення становища населення в результаті побудови соціалізму за радянським зразком. Розвінчання куль­ту особи Й. Сталіна.

Привід. Страйк у Познані та його придушення (100 осіб за­гинуло, кілька сотень поранено, 300 заарештовано).

Наслідки. Боротьба в ПОРП між прихильниками реформ і сталіністами та перемога перших. Обрання В. Гомулка пер­шим секретарем ПОРП. Ним була запропонована програма «на­ціонального комунізму», яка передбачала польський шлях до комунізму: припинення колективізації і розпуск насильно ство­рених кооперативів; проведення амністії і реабілітації незаконно засуджених; здійснення реформи в галузі культури; прийняття нових законів про Сейм, громадські організації, армію тощо. Проте через опір консервативних сил докорінних соціально-економічних реформ не було проведено.

1970 р.

Причини. Провал економічної політики 1960-х рр. Боротьба за владу в ПОРП.

Привід. 12 грудня 1970 р. — рішення про підвищення цін на основні продовольчі товари.

Наслідки. Зміна керівництва. Першим секретарем ПОРП було обрано Е. Герека, прем'єр-міністром П. Ярошевича. .Скасу­вання рішення про підняття цін. Припинення страйку. Демаго­гічні заяви про покращання становища у країні не були здійсне­ні. Погіршення економічного становища із середини 1970-х рр.

1980—1981 рр.

Причини. Погіршення економічного становища. Постійне зниження життєвого рівня. Цілеспрямована діяльність країн Заходу з метою погіршення становища у країні.

Привід. Страйк на верфях балтійського узбережжя. Ство­рення незалежної профспілки «Солідарність».

Наслідки. Легалізація профспілки «Солідарність». Запрова­дження воєнного стану. Придушення страйку. Погіршення еко­номічного становища. Розгортання антикомуністичного руху. Падіння комуністичного режиму (1989 р.).

Чехословаччина:

Необхідно виділити: створення та діяльність нового післявоєнного чехословацького уряду національної єдності (1945 р.), його склад, особливості діяльності комуністів; заходи з конфіскації власності німців та їх виселення у прикордонні райони; передача Закарпатської Русі СРСР; соціально-економічні перетворення в промисловості та аграрній сферах; політична криза 1947 р. та вихід з неї; зовнішня політика країни (укладення договорів, співробітництво з СРСР та соцтабором; політична криза 1968 р. (“Празька весна”) та її негативні наслідки; режим Густава Гусака; рух „Хартія-77”; міжнародне становище країни у 70-х–80-х рр.; “оксамитова” демократична революція 1989 р. (діяльність Громадянського форуму під керівництвом В. Гавела, демонстрації у Празі, діалог з урядом).

До складу уряду нового чехословацького уряду (від 5 квітня 1945 року) увійшли комуністи, соціал-демократи, націонал-соціалісти, народні (католицькі) партії, словацькі комуністи і демократи. Комуністи мали сильні позиції в Міністерстві внутрішніх справ, Міністерстві сільського господарства, Міністерстві інформації. Компартія могла б захопити повну владу у 1945 р., але свідомо вирішила не робити цього, на думку окремих дослідників. Соціально-економічні перетворення післявоєнного періоду передбачали: проведення аграрної реформи (ліквідовано поміщицьке землеволодіння, створено ділянки 8–13 га, які передавались за невелику плату у розстрочку); часткову націоналізацію (великі заводи, фабрики, підприємства з понад 500 роб. тощо); запровадження грошової реформи (листопад 1945 р.); уведення прогресивно-подоходного податку тощо. У 1947 р. соціальні реформи продовжилися, але викликали критику з боку опозиційних партій, які зробили невдалу спробу державного заколоту. Комуністи сформували майже однопартійний уряд. За новою Конституцією (1948 р.) було проголошено народно-демократичну республіку (ЧНР) із соціалістичним шляхом розвитку.

Негативні явища в економіці, внутрішньополітичній обстановці середини 60-х років призвели до того, що проти політики уряду на початку 1968 року виступила частина КПЧ на чолі з новообраним першим секретарем О. Дубчеком. Нове керівництво проголосило про намагання побудувати „соціалізм із людським обличчям”. Весною–влітку 1968 року розпочався масовий рух проти правлячого режиму („Празька весна”), що завершився придушенням його у серпні цього ж року військами п’яти країн Варшавського договору (студентам необхідно звернути на цей рух особливу увагу, проаналізувати сучасні оцінки його істориками та політиками). Не менш важливе значення має характеристика руху «Хартія-77» (1977), який виник у відповідь на репресії КПЧ на чолі із Г. Гусаком проти інакомислячих. У період перебудови в СРСР нові демократичні тенденції в країні сприяли звільненню за власним бажанням у 1989 р. Г. Гусака із посади Генерального секретаря ЦК КПЧ; створенню з ініціативи „Хартії-77” 19 листопада 1989 року Громадянського форуму, що об’єднав супротивників комуністичного режиму, мітингам та демонстраціям на центральній площі в Празі (події «оксамитової» революції). Президентом Чехословаччини було обрано Вацлава Гавела. Охарактеризувати поділ країни на Чехію та Словаччину: передумови, причини, основні події

«Програма дій» Комуністичної партії Чехословаччини

(КПЧ) 1968 р.

•Ліквідація монополії КПЧ на владу, утвердження реаль­ної багатопартійності й демократичних свобод. Відносини між. різними партіями повинні будуватися на принципах рівності та партнерства.

• Скорочення працівників адміністративного апарату.

• Запровадження федеративного устрою держави, забезпе­чення реального рівноправ'я чехів і словаків.

• Запровадження основ ринкової економіки.

• Співробітництво з усіма країнами світу.

«Оксамитова революція» (1989 р.)

•17 листопада. Придушення студентської демонстрації у Празі.

• 18 листопада. Створення за ініціативою «Хартїї-77» Громадянського форуму — патріотичного демократичного фронту, що об'єднав противників комуністичного режиму.

•20 листопада. Проведення у Празі 150-тисячної демонстра­ції під гаслом «Кінець правління однієї партії!»; маніфес­тації відбулися у різних містах Чехії і Словаччини; у сто­лиці Словаччини Братиславі виник рух «Громадськість проти насилля»; розпочався студентський страйк.

•25 листопада. Проведення демонстрації на Летенському полі (750 тис. осіб). Голова католицької церкви в Чехо-словаччині кардинал Франтішек Томашек заявив, що церква на боці народу.

•26 листопада. Проведення кадрових змін у керівни­цтві КПЧ. Генеральним секретарем ЦК КПЧ став Карел Урбанек. Але це вже не могло врятувати владу КПЧ.

•27 листопада. Загальнонаціональний двогодинний страйк.

•29 листопада. Федеральні збори ЧССР виключили з кон­ституції 4-ту статтю про керівну роль КПЧ. Було прийня­то рішення почати переговори про виведення радянських військ (80 тис. осіб) із Чехословаччини.

•10 грудня. Створення коаліційного уряду на чолі з Маріаном Чалфою. Відставка Г. Гусака з посади президента.

•29 грудня. Федеральне зібрання (парламент) обрало ліде­ра опозиції В. Гавела президентом країни. Головою пар­ламенту був обраний О. Дубчек.