Диктатура Юлія Цезаря.

Перемога над Спартаком поставила Красса в ряд найавторитетніших державних діячів. Не менш знаменитим став і Гней Помпей — завойовник Сирії. Плебеї підтримували Гая Юлія Цезаря — родича улюбленого в народі Гая Марія. У середині 60-х років до н.е. між Крассом, Помпеєм і Цезарем було укладено «союз трьох» — тріумвірат.

З тріумвірату виділявся Гай Юлій Цезар. Він походив зі знатного роду, був розумним, освіченим і красномовним. Близько десяти років він воював у Заальпійській Галлії, підкоривши її та оголосивши римською провінцією.

Війна в Галлії принесла Цезарю славу талановитого полководця, багатство і відданість війська. Красс, бажаючи перевершити славу завойовника Галлії, відправився походом на схід проти могутнього Парфянського царства.

Однак військо Красса було розгромлене, а сам він потрапив у полон і був убитий.

За наказом Цезаря військо рушило на Рим. Почалася громадянська війна.

Рим був зайнятий без бою. Помпей втік на Балканський півострів, де зібрав військо. Але Цезар розбив його у битві під Фарсалом (48 р. до н. е.). Сам Помпей незабаром загинув.

Перемігши Помпея, Цезар втрутився у міжусобну боротьбу в Єгипті і посадив на трон Клеопатру, яка стала його дружиною. Вона була привабливою, освіченою, розумною, знала декілька мов. Згодом йому довелося вирушити в Сирію, де він розгромив сина понтійського царя Мітридата VI Варнака. Потім Цезарю довелося воювати з прихильниками та синами Помпея, що прагнули повернути собі владу. Громадянська війна завершилася перемогою Цезаря, який зосередив у своїх руках величезну владу. Він був одночасно народним трибуном, консулом, цензором, претором, а також верховним понтифієм — головним жерцем Риму.

Цезар виконав частину своїх обіцянок народу. В Італії і провінціях він наділив землею десятки тисяч старих солдатів. За його пропозицією були відбудовані Коринф і Карфаген, куди переселилися багато незаможних громадян. Сенат подарував йому довічне звання диктатора — правителя з необмеженою владою, який не був зобов'язаний звішуватися перед кимось у своїх діях.

Але були в сенаті і таємні вороги Цезаря, незадоволені його єдиновладдям. Вони мріяли відновити республіку, тому вирішили убити диктатора. Очолили змову молодий сенатор Брут, якого Цезар вважав своїм другом і до якого ставився як до сина, та офіцер Кассій. Змовники виконали свій задум під час засідання сенату 15 березня 44 р. до н.е. 

Утворення Римської імперії

Проти вбивць Цезаря виступив його друг консул Антоній. Не отримавши підтримки в сенаті і боячись гніву народу, убивці Цезаря втекли з Риму на Балканський півострів. Вони почали збирати військо для боротьби за відновлення республіканського правління. В Італії знову спалахнула громадянська війна між прихильниками Цезаря і республіканцями. У ці дні в Римі набула популярності ще одна людина — 18-літній Октавіан. Юнак дізнався, що Цезар у заповіті оголосив його своїм прийомним сином і головним спадкоємцем.

Антоній і Октавіан одразу ж зненавиділи один одного, однак легіони були готові коритися прийомному сину Цезаря. Антонієві в 43 р. до н.е. довелося укласти союз з Октавіаном для боротьби з прихильниками республіки. Утворився другий тріумвірат (Антоній, Октавіан, Марк Емілій Лепід).

Після перемоги над легіонами Брута і Кассія Октавіан та Антоній десять років правили разом, розділивши між собою Римську державу: Октавіан одержав Захід і залишився в Римі. Антоній став правителем східних провінцій.

У його долі важливу роль відіграла цариця Єгипту Клеопатра. Антоній закохався у цю жінку і одружився з нею. Обидва правителі прагнули одноосібної влади і це, зрештою, призвело до війни.

У 31 р. до н.е. флоти Антонія та Октавіана зустрілися біля мису Акцій поблизу західних берегів Балканського півострова. У розпал битви Клеопатра наказала єгипетському флоту вийти з бою. Антоній сів на швидкохідний корабель і, залишивши своїх воїнів, кинувся за нею. Залишившись без полководця, військо Антонія зазнало поразки. Про це Антоній дізнався вже в Єгипті. Не бажаючи потрапити до рук ворогів, він кинувся на свій меч. Римські війська захопили Єгипет. Клеопатра прийняла отруту. Єгипет було перетворено у римську провінцію.

Октавіан правив одноосібно з 30 р. до н.е. Він оголосив про закінчення громадянських війн і встановлення миру в Італії та провінціях. Сенат надав йому почесне звання Август (з латині — священний).

Октавіан не побажав називатися диктатором, хоча влада його була необмеженою. Він іменував себе принцепсом — першим громадянином.

Август чимало зробив для процвітання Римської держави. Він зберіг усі республіканські владні структури: сенат, народні збори, виборних магістратів, хоча й обмежив їхню реальну владу. При ньому усе населення Італії було включено до списків римських громадян. Найвизначніші представники італійських міст стали сенаторами. Римляни припинили завойовницькі війни, але ненадовго.

Октавіан увійшов в історію як покровитель мистецтв. При ньому творили поети Вергілій і Горацій, написав свою «Історію Риму» Tит Лівій.

Октавіан Август ніколи не забував про долю Цезаря. Він створив особисту варту, солдати якої називалися преторіанцями.

Перший римський імператор помер у 14 р. н.е.

Починаючи з часів правління Октавіана Августа, Римську державу називають імперією, тому що нею одноосібно правили, змінюючи один одного, імператори.