17.Боротьба плебеїв і патриціїв у Стародавньому Римі.

Члени давньоримської общини поділялися на патриціїв, плебеїв і рабів. Патриції, що належали до латинських родів, мали право володіти землею і брати участь у народних зборах. Плебеї належали до підкорених латинами народів (зокрема, етрусків) або переселенців. Вони, на відміну від патриціїв, не мали права володіти землею та брати участь у народних зборах. Шлюби між плебеями і патриціями були заборонені.

Патриції –походили з даніх родових общин,мали право обиратися в магістрати, вони тільки могли бути сенаторами. Найважливіше, що тільки патриції становили куріатні збори, де вирішувалися політичні питання. Патриції могли виступати покровителями (патронами) інших жителів Риму, захищати їх у суді, представляти їхні майнові інтереси.

Плебеї не мали родової організації; мабуть, це були вихідці з інших племен і областей, які переселилися в римський поліс. Через відсутність родової приналежності, плебеї були повністю позбавлені політичних прав. Хоча разом з патриціями зобов'язані були нести військову службу. Плебеї підлягали заступництву рекса, були змушені користуватися іншими, ніж патриції, правовими правилами. Заборонялися шлюби між патриціями і плебеями. Серйозною соціальної гранню були відмінності в культах, в релігійних церемоніях.

Для патріціанства тільки заняття землеробством вважалося «правильним», плебей, зосередивши в своїх руках ремесло і торгівлю, багатів активніше. Однак приналежність до родової організації впливала і на доступ до розподілу суспільних земель, особливо новозавойованних. Плебеї були, по суті, позбавлені прав на основне багатство тодішнього Риму - землю. Аграрне питання стало ще одним внутрішнім фактором загальної соціально-політичної боротьби в Римі.

У 494 р. до н. е.. після чергового військового походу плебеї відділилися від патриціанської частини війська і не повернулися в місто - це отримало назву першої сецесії (видалення) плебеїв.

Під загрозою зовнішньої небезпеки патриціанська частина римської громади вимушено погодилася на створення політичних інститутів, які б гарантували охорону прав плебеїв. У 493 р. до н. е.. були обрані два народних трибуна, які повинні були виконувати роль заступників плебсу (раніше її грав цар). Будинок трибуна міг служити для плебея притулком, а своєю владою трибун міг зупинити виконання консульського, сенатського або навіть Куріатні рішення - практично паралізувати всю діяльність держави, крім військової. Правда, трибунська влада діяла тільки в самому місті і окрузі радіусом в одну милю. У 471 р. трибунів стало 4, в 457 р. - 10; визначалися вони, ймовірно, зборами плебсу.

Сформована в V ст. до н. е.. центуріальная організація війська, а потім і система центуріатних коміцій (в які на рівних були записані патриції і плебеї), внесли в політичну систему перше рівняння в правах. Початок боротьби за скасування боргових утисків з боку патриціїв, за ліквідацію правового нерівноправності в майновій сфері принесло свої плоди у вигляді обмежень на концентрацію земельних володінь, на стягування зайвих відсотків за позиками, на продаж у рабство жителів римської громади (сер. IV в. До н . е..).

Протягом століть плебеї домоглися рівняння з патриціями в праві доступу до виборних посадах, які вже раніше були встановлені в Римі чи встановилися за цей період: у помічники консула-квестори (409 р. до н. Е. .), на посаду одного з консулів (367 р.) в курульні еділи - поліцейські правителі міста (364 р.), в цензори (351 р.), в претори - судовий і військовий помічник консула (337 р.). У 356 р. було встановлено, що і диктатор (якому на кілька місяців вручалася б виняткова влада в Римі за незвичайних обставин) також може бути з плебеїв. Створення деяких нових виборних посад нерідко було прямим підсумком боротьби плебеїв за свої права, в якій знову і знову вони вдавалися до випробуваного методу сецесія.

У сер. V ст.. до н. е.. після чергової внутрішньополітичної кризи в Римі плебеї домоглися оприлюднення основних судових правил і юридичних процедур, що застосовувалися в патриціанських судах, - були складені так звані Закони XII Таблиць.

Ці закони зробили найважливіший крок у правовому рівнянні патриціїв і плебеїв.

Після оприлюднення Законів XII Таблиць в організації вищої виконавчої влади в Римі настали кілька десятиліть нестабільності.

Частковий вихід з нараставших протиріч був знайдений на шляху нового законодавства, яким би закріплювався уклад відносного політичної рівності всередині римської громади. Закони Валерія і Горація (консули 449-448 рр.. До н. Е..) Стали підставою майбутнього республіканського ладу. Закони закріпили: (1) обов'язковість рішень плебеїв, прийнятих ними на своїх трибутних зборах, для патриціїв; (2) право будь-якого громадянина, звинуваченого магістратом, звернутися до народу за рішенням своєї долі; (3) священний і недоторканний характер особистості народного трибуна. Незабаром законами Канулея (445/444 рр.. до н. е..) Були скасовані заборони на шлюби між патриціями і плебеями і замість консулів були засновані особливі трибуни з консульською владою, в які також могли висуватися плебеї. Відновлена консульська влада була тільки в 367 р. до н. е.. і вже на засадах рівності політичних прав патриціїв і плебеїв. У 312 р. до н. е.. цензове початок було запроваджено і в пристрій Сенату: у нього стали висуватися не просто патріціанскі глави пологів, але люди, що відповідали зазначеному майновому цензу, а також перш що вибиралися в магістрати. Це зробило і Сенат - оплот родових привілеїв патриціїв - доступним для плебеїв. У 339 р. було посилено початок народовладдя: визнано, що постановам центуріатних коміцій не потрібно схвалення Сенату, щоб мати силу закону. Нарешті в 287 р. до н. е.. було ще раз підтверджено, що рішення плебсу (плебісцити) мають всю силу закону.

Соціально-політична уніфікація римської громади в основному завершилася, і на цій основі до кінця IV - початку III в. до н. е.. в полісі склалася розвинена державна організація з системою інститутів законодавчої, виконавчої та контролюючої влади, заснована на поєднанні прямого народовладдя з аристократичним представництвом.