62. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Перевищенням меж затримання злочинцявизнається (ч. 2 ст. 38 КК України) умисне заподіяння особі, яка вчинила злочин, тяжкої шкоди, що явно не відповідає небезпечності посягання чи обставинам затримання.

Існують три види перевищення меж затримання:

якщо при затриманні особи, яка вчинила злочин, застосовуються заходи затримання, поєднані із заподіянням тяжкої шкоди, що значно перевищує суспільну небезпечність злочину;

якщо при затриманні особи, що вчинила злочин, незважаючи на можливість завдання їй незначної шкоди, було завідомо завдано тяжкої шкоди;

якщо ні характер скоєного злочину, ні обставини затримання не викликали необхідності заподіяння тяжкої шкоди особі, винній у вчиненні злочину, та, незважаючи на це, такої шкоди їй було завдано.

Перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, має як наслідок кримінальну відповідальність лише в разі умисного вбивства (ст. 118 КК України) та спричинення тяжких тілесних ушкоджень (ст. 124 КК України). Нанесення злочинцю фізичної шкоди після його затримання кваліфікується як умисний злочин на загальних підставах.

Якщо затримується невинувата у вчиненні злочину особа, за умов, коли обставини давали достатні підстави вважати, що затримується злочинець, через відсутність вини, особа, котра справді помилялася, не підлягає кримінальній відповідальності.

63. Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння.

Крайня необхідність визначається як стан, за якого особа правомірно заподіює шкоду інтересам, що охороняються державою, щоб усунути небезпеку, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, за умови неможливості усунути цю небезпеку іншими засобами, якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ч. 1 ст. 39 КК України).

Крайня необхідність - це суб'єктивне право кожної людини. Однак для працівників правоохоронних органів крайня необхідність - юридичний обов'язок, передбачений їхнім службовим становищем. Водночас ухилятися від виконання своїх функцій, посилаючись на стан крайньої необхідності, працівники правоохоронних органів не можуть.

Правомірність крайньої необхідності визначається низкою умов, які зазвичай ділять на дві групи:

а) умови, що характеризують небезпеку;

б) умови, що характеризують дії з її усунення.

До першої групи умов належать:

1)    реальність - небезпека дійсно існує, а не уявляється особою, що її усуває;

2)    наявність - загроза для правоохоронюваних об'єктів уже виникла, вона не викликає сумніву, безпосередньо існує, ще не минула та вимагає дій для її усунення;

3)    неминучість - усунення небезпеки не може бути здійснено іншим способом, окрім завдання шкоди іншим інтересам, що охороняються державою.

До другої групи (умов правомірності заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності) умов належать:

1) наявність небезпеки заподіяння шкоди інтересам, які охороняються законом;

2) неможливість усунення наявної небезпеки без заподіяння шкоди іншим інтересам, що охороняються правом;

3) заподіяна шкода не повинна перевищувати шкоду відвернену, тобто не повинні бути перевищені межі крайньої необхідності.

Крайня необхідність має ряд спільних ознак з необхідною обороною, але вони мають і ряд відмінностей:

1.  джерелом небезпеки при необхідній обороні є лише суспільно небезпечне посягання, що вчинюється фізичною особою, а джерелом небезпеки за крайньої необхідності можуть бути будь-які фактори.

2. шкода при необхідній обороні може бути заподіяна лише особі, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, а в стані крайньої необхідності шкода заподіюється, як правило, третім особам, тобто не особі, яка здійснила посягання, і не власним інтересам особи, котра заподіяла шкоду в стані крайньої необхідності.

3. при виникненні стану необхідної оборони заподіяння шкоди не є обов'язковим, посягання може бути припинено шляхом звертання за допомогою до органів влади чи інших осіб, або особа може ухилитися від посягання (втекти),за крайньої необхідності заподіяння шкоди є обов'язковим і вимушеним, а наслідком відмови від заподіяння меншої чи рівної за розміром шкоди іншим інтересам, які охороняються правом, буде реальне заподіяння шкоди інтересам, що охороняються законом, від дії джерела небезпеки.

4. шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, може перевищувати шкоду, яка могла бути заподіяна суспільно небезпечним посяганням, за умови, що межі необхідної оборони не були перевищені; за крайньої необхідності заподіяна шкода завжди має не бути більшою відверненої шкоди.

64. Перевищення меж крайньої необхідності.

Однією з найважливіших умов правомірності крайньої необхідності є вимога закону, щоб заподіяна шкода за розміром не перевищувала шкоду відвернену. Заподіяння у стані крайньої необхідності шкоди, рівної шкоді відверненій, також визнається правомірним і не розглядається як перевищення меж крайньої необхідності. Це положення є однією із принципових відмінностей законодавчого регулювання інституту крайньої необхідності КК України 2001 р. порівняно із КК 1960 р.

При вирішенні питання про співвідношення розмірів заподіяної і відверненої шкоди виникають значні труднощі, зумовлені, по-перше, тим, що оцінювати необхідно реально заподіяну і потенційно можливу шкоду, і по-друге, заподіяна і відвернена шкода знаходяться, як правило, в різних площинах інтересів, що охороняються правом, наприклад, створена загроза заподіяння шкоди життю або здоров'ю людини, а шкода заподіюється шляхом пошкодження чи знищення майна, тобто відносинам власності, чи заподіюється шкода державному майну для відвернення шкоди громадському порядку чи громадській безпеці, або для відвернення шкоди цим інтересам обмежується свобода громадян. Кількісно відобразити відвернену і заподіяну шкоду у подібних випадках неможливо.

Ознаками перевищення меж крайньої необхідності є: 1) наявність стану крайньої необхідності, тобто наявність безпосередньої небезпеки заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам: 2) неможливість усунення існуючої небезпеки діянням, не пов'язаним із заподіянням шкоди іншим правоохоронюваним інтересам; 3) заподіяна шкода є більш значною, ніж відвернена; 4) шкода у стані крайньої необхідності заподіяна умисно. Необережне заподіяння більш значної шкоди, ніж шкода відвернена, з позиції законодавця не є злочином, навіть якщо заподіяна шкода істотно перевищує шкоду відвернену, проте може тягти цивільно-правову відповідальність.

За заподіяння умисної шкоди правоохоронюваним інтересам при перевищенні меж крайньої необхідності відповідальність настає на загальних підставах. При цьому вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності є обставиною, яка пом'якшує покарання