- •4. Поняття закону про кримінальну відповідальність.
- •6. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі.
- •7. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі.
- •10. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцем або особою без громадянства за межами України.
- •21. Суспільно-небезпечні наслідки.
- •24. Поняття суб'єкта злочину.
- •29. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
- •32. Умисел і його види.
- •34. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину.
- •36. Поняття стадій вчинення умисного злочину.
- •38. Готування до злочину.
- •37. Закінчений і незакінчений злочин.
- •40. Добровільна відмова при незакінченому злочині.
- •42. Виконавець злочину
- •43. Організатор злочину.
- •44. Підбурювач як співучасник.
- •45. Пособник як співучасник
- •46. Вчинення злочину групою осіб без попередньої змови.
- •47. Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.
- •48. Вчинення злочину організованою групою.
- •53. Поняття множинності злочинів і одиничний злочин.
- •52. Причетність до злочину.
- •49. Вчинення злочину злочинною організацією.
- •57. Поняття обставин, що виключають злочинність діяння.
- •58. Необхідна оборона як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •60. Уявна оборона.
- •62. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
- •63. Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •65. Фізичний і психічний примус як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •66. Виконання наказу чи розпорядження як обставина, що виключає злочинність діяння.
- •70. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із дійовим каяттям.
- •71. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із примиренням винного з потерпілими.
- •72. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки.
- •75. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності.
- •76. Поняття покарання та його мета
- •78. Характеристика окремих видів покарання.
- •81. Обставини, які обтяжують покарання.
- •82. Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті.
- •84. Призначення покарання за сукупністю злочинів.
- •91. Звільнення від покарання за хворобою.
- •85. Призначення покарання за сукупністю вироків.
- •86. Поняття звільнення від покарання і його відбування та його види.
- •87. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
- •89. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким.
- •93. Поняття судимості.
- •94. Погашення і зняття судимості.
- •96. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.
- •95. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування (поняття, умови застосування, види).
42. Виконавець злочину
Виконавцем злочину визнається перш за все особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Виконавець злочину - це особа, дії якої містять склад конкретного злочину, передбаченого Особливою частиною КК. Такою особою є той, хто безпосередньо спричинив злочинний результат. Водночас злочин вважається виконаним особою і тоді, коли вона вчинила його не власноруч, а використавши для цього іншу особу, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характеру і значення дій, що нею вчинялися. У цих випадках йдеться про так зване опосередковане виконання злочину.
Опосередковане виконання буде і в тому разі, коли злочинні дії вчинено в результаті фізичного або психічного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками, наприклад, через загрозу заподіяти особі смерть, якщо вона негайно не вчинить крадіжку. У такому разі особа, яка застосовує насильство, підлягає відповідальності як виконавець за опосередковане вчинення крадіжки. Особа ж, яка фактично вчинила крадіжку, кримінальній відповідальності не підлягає, оскільки діяла під безпосереднім впливом фізичного примусу.
Як виконавець за опосередковане виконання злочину має відповідати начальник, який віддав підлеглому злочинний наказ або розпорядження про вчинення злочину. Особливість цього виду опосередкованого виконання злочину полягає в тому, що підлегла особа, яка виконує обов'язковий для неї наказ або розпорядження начальника, не підлягає кримінальній відповідальності, якщо вона не знала і не могла знати про злочинну мету особи, яка віддала наказ чи розпорядження.
43. Організатор злочину.
Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Організатором є особа, яка не тільки викликає в інших осіб бажання вчинити злочин, а й об'єднує їх, розробляє план вчинення злочинних дій, розподіляє ролі між учасниками злочину або здійснює безпосереднє керівництво вчиненням злочину як ватажок, розпорядник діяльності, спрямованої на досягнення злочинного результату. Цьому може сприяти сукупність усіх зазначених видів організаторської діяльності або лише деякі з них за умови, що вони породжують у певних осіб рішучість діяти відповідно до заздалегідь розробленого плану. Діяльність організатора може бути спрямована на вчинення окремого злочину (наприклад, вбивства) або пов'язана з утворенням злочинної організації. Відповідальність за організаторську діяльність передбачена також і як самостійний злочин (ст. 257, 294, 392 та ін.).
Відповідно до ч. 3 ст. 27 організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також визнається особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, а також особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
44. Підбурювач як співучасник.
Підбурювачем відповідно до ч. 4 ст. 27 визнається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Діяльність цього співучасника характеризується тим, що він свідомо викликає в іншої особи рішучість або зміцнює намір вчинити злочин, який виник у неї раніше.
Підбурювання може здійснюватися різними способами і в різних формах. Це фізичний або психічний примус, підкуп, наказ, доручення, умовляння, прохання, обман тощо. Це можуть бути і жести, якими підбурювач виражає і передає свою думку тому, кого схиляє до вчинення злочину. Такі жести прийнято називати конклюдентними діями. Підбурювач використовує їх, як правило, на місці вчинення злочину, надаючи виразності жестам, зміст яких розуміє і сприймає виконавець. Результатом підбурювання є вчинення особою того злочину, до якого його схилив підбурювач.
Підбурювання матиме місце також тоді, коли особа схилила кого-небудь до пособництва, тобто до сприяння виконавцеві вчинити злочин. Скажімо, А. вмовляє Б. протизаконно дістати В. зброю. Така форма підбурювання не змінює підстав відповідальності, яка і в цьому разі настає за підбурювання до вчинення злочину.
Підбурювання вчиняється активними діями. Однак підбурювач не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину, що відрізняє його від виконавця. Із суб'єктивної сторони діяльність підбурювача характеризується прямим умислом. Підбурюючи кого-небудь до вчинення певного злочину, винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії, передбачає її суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Мета й мотиви дій підбурювача і пособника можуть не збігатися з метою і мотивами виконавця. Однак ця обставина не впливає на визнання їх дій співучастю у злочині.
Від підбурювання, яке є різновидом співучасті у вчиненні конкретного злочину, слід відрізняти дії, які, ззовні нагадуючи підбурювання, визнаються законодавцем окремим самостійним злочином. Йдеться про такі, зокрема, злочини, як пропаганда війни (ст. 436), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295). У таких випадках дії винного спрямовані на схиляння невизначеної кількості осіб до вчинення тих чи інших суспільно небезпечних дій, що входять до об'єктивної сторони складу відповідного злочину, а сам винний визнається його виконавцем.