Крах тоталітаризму у Болгарії.

Демократичні зміни в Болгарії, які відбулися наприкінці 1989 р., багато в чому повторювали революційні події другої половини десятиліття в інших східноєвропейських країнах, що свідчить про існування певних закономірностей загального процесу краху тоталітаризму. Водночас слід зважити на зусилля Москви, спрямовані на зміну ще досить сильного керівництва в Софії.

В Бухаресті в липкі 1989 р. під час наради керівників соціалістичних країн відбулася негласна зустріч між М. Горбачовим та П. Младеновим і Д Джуровим (членами політбюро, міністрами закордоннях справ і оборони Болгарії), в ході якої обговорювався механізм усунення Т. Живкова. Коли останній дізнався про переговори, то сказав: «Навіщо вся ця гра, найближчим часом ми всі підемо — і я, і Джуров, і Младенов».

9 листопада 1989 р. на засіданні політбюро ЦК БКП Т. Живков повідомив про свою відставку й рекомендував на посаду лідера партії Г. Атанасова, однак, не діставши підтримки, залишив приміщення. Наступного дня пленум обрав генсеком ЦК БКП П. Младенова. Розпочалися кадрові зміни в керівництві партії та держави. За п'ять наступних місяців свої посади втратили 13 членів та кандидатів у члени політбюро, 28 членів ЦК, а близько 3,5 тис. чоловік за зловживання владою і корупцію були виключені з лав партії.

Після зміни керівництва розпочався процес поступової ліквідації монополії компартії на владу. 15 грудня на сесії Народних зборів парламентська група БКП внесла законопроект про скасування першої статті конституції про керівну роль партії в державі й суспільстві. Перші вільні вибори до парламенту були призначені на травень 1990 р.

Першим кроком до реформування старої політичної системи стало запровадження багатопартійності. В країні швидко відновлювалися старі та народжувалися нові партії, чому значною мірою сприяло скасування закону від 1947 р. про ліквідацію й заборону БЭНС Н. Петкова. Відновили діяльність БРСДП та Радикальна партія. Була оголошена повна реабілітація репресованих політиків: Н. Петкова, Д. Дічека (БЗНС), К. Костуркова, П. Іванова (БРСДП) та ін. За короткий строк у країні постало понад 50 партій, громадських рухів та організацій.

Головну опозиційну силу являв собою створений 7 грудня 1989 р. Союз демократичних сил (СДС), який згуртував 16 партій і громадсько-політичних об'єднань, у тому числі «Клуб на підтримку гласності та перебудови». Конфедерацію праці «Підкрепа», «Громадську ініціативу», «Незалежне товариство захисту прав людини», «Клуб репресованих після 1945 року», «Екозласність» та Ін. Очолив координаційний комітег СДС доктор філософії Ж. Желев. За досить короткий строк СДС перетворився на провідну опозиційну політичну силу демократично-антикомуністичної спрямованості.

В самій БКП ситуація дедалі більше ускладнювалася. Наприкінці грудня 1989 р. в партії виникли різні платформи: Болгарський шлях у Європу», «Демократичний форум», «Рух за демократичний соціалізм», «Альтернативне соціалістичне об'єднання». Останнє, наприклад, проголосило себе фракцією і виступило за перейменування БКП в соціалістичну партію, за усунений зі статуту принципу демократичного централізму Всі платформи об'єднувала ідея десталінізації та розширення внутрішньопартійної демократії.

На XIV з'їзді БКП (30 січня — 1 лютого 1990 р.) був розпочатий процес докорінного реформування партії. «Партія ие може визначати долю держави, суспільства та своїх членів на підставі рішень пленумів, зборів та з'їздів,— підкреслювалось у доповіді,— Основним принципом і стилем нашої роботи мають стати діалог і дискусія, досягнення згоди». З'їзд виступив за введення плюралістичної, реально діючої багатопартійної системи, покликаної відобразити строкатість соціальних, професійних та інших інтересів. Принцип демократичного централізму був замінений принципом «демократичної єдності», який грунтується на плюралізмі думок та ідейних течій, самоорганізації та самоуправлінні членів партії.

Компартія запропонувала опозиційним силам створити уряд національної згоди, завданням якого мало стати виведення суспільства ка шлях до соціально орієнтованої ринкової економіки, до правового порядку, свободи, демократії та надійного соціального захисту кожної людини, до прогресу в духовній сфері, приєднання Болгарії до Європейського співтовариства. Однак опозиція категорично відмовилася увійти до уряду. Народні збори на початку лютого 1990 р. затвердили головою Ради міністрів О. Луканова, який взявся за розробку аитпкризової програми. Шляхи виходу з кризи обговорювалися на засіданні «круглого столу» з представниками опозиції. Принципових розбіжностей по суті не виявилося, і антикризова урядова програма була затверджена парламентом.

Першим кроком у реалізації програми стала приватизація торгівлі та сфери послуг, державні підприємства й установи перетворювалися на акціонерні, здавалися в оренду колективам, отримували цілковиту господарську самостійність. Почався процес лібералізації дій, який створював передумови переходу до ринкової економіки.

Наприкінці березня 1990 р. в результаті діалогу і взаємних компромісів між соціалістами (БСП— правонаступниця БКП) і опозицією в ході засідань «круглого столу» буди досягнуті домовленості про мирний характер переходу до демократії, плюралістичної політичної системи, про зміни та доповнення конституції, створення інституту президентства, проведення вільних демократичних виборів тощо.

10—17 червня, 1990 р. відбулися вибори до Великих до демократичного соціалізму, то СДС виступав за пріоритет приватної власності, ринкових відносин та парламентської демократії. Щоб потрапити до парламенту, за пропорційно-мажорнтарною системою партії необхідно було подолати 4 %-ний бар'єр.

Підсумки виборів свідчили про перемогу соціалістів, за яких проголосувало 52,7 % вибораіві (відповідно 211 місць у парламенті з 400), СДС отримав 36 % (144 місця), «Рух за права й свободу» — 5,7 % (23 місця), БЗНС — 16 місць. Соціалістів підтримали в основному в сільській місцевості, а СДС —у Софії та інших великих містах.