5.1. Формування українського козацтва. Запорозька Січ

1. Причини виникнення українського козацтва. 2. Запорозька Січ. Байда Вишневенький. 3. Формування реєстрового козацтва.  У XV-XVI ст. виникає нова верства українського суспільства - козацтво. Українське козацтво - визначне явище в європейській історії. Слово "козак" - тюркського походження і означає вільна людина, воїн-вершник. Причини виникнення українського козацтва: — економічні (народна колонізація вільних земель Придніпров'я та Дикого поля — степів за Дніпровськими порогами); — соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала); — політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки); — стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства); — національно-релігійні (політика полонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної). Перші згадки про козаків у писемних джерелах датовані 80-90 pp. XV ст. Військовим і організаційним центром низових козаків стала Запорозька Січ. Початок Запорозької Січі дала козацька фортеця, зведена в 50-х роках XVI ст. на острові Мала Хортиця відомим українським князем Д. Вишневецьким, прославленим в українських народних піснях під іменем Байди. Д. Вишневецький упродовж усього свого життя боровся проти татар і турків, а у 1563 р. під час походу в Молдову потрапив у полон і був страчений у Стамбулі. У 1593 р. запорожці заснували другу Січ на Дніпровому острові Базавлук, трохи південніше Томаківки. Із загибеллю Вишневецького козацька організація не розпалася: в 1580-х pp. починає вживатися термін "січові козаки". Вони вважали себе самостійною військово-політичною силою і вели незалежну від Польщі політику: укладали договори з Москвою, Кримом, Молдовою. Умовами прийому на Січ були: знання тогочасної української мови, православна віра, вміння володіти зброєю. Січовий козак повинен був дотримуватися традицій товариства і клятви на вірність йому, бути неодруженим. Сімейні козаки могли мати своє господарство та сім'ю і проживати в містах та містечках, у селах за межами Січі. Козаки здійснювали походи Чорним морем на турецькі і татарські міста. Визволяли полонених, захоплювали трофеї і здобич: зброю, гроші, цінні речі, коней, худобу. Запорозьке козацтво формувалося як передовий суспільний стан української народності. Українські козаки створили струнку військову організацію, яка проіснувала до XVIII ст. Полки ділилися на сотні, сотні — на курені. Усе козацьке військо очолював гетьман, а запорожців — кошовий отаман. Польський уряд намагався поставити козацтво собі на службу. У 1572 р. король Сигізмунд II прийняв на державну службу для захисту південних кордонів 300 козаків, яких поіменно записав до спеціального списку — реєстру (таких козаків називали реєстровими). Стефан Баторій збільшив козацький реєстр та надав козакам ряд привілеїв, а козацькій старшині вручив знаки влади — клейноди. Реєстровці дістали від уряду Речі Посполитої право на окремий суд, звільнялися від державних повинностей (крім військової). Офіційно реєстрове козацтво називали Запорозьким Військом, якому формально підпорядкувалась і Запорозька Січ. Проте взяти Запоріжжя під свій контроль Речі Посполитій так і не вдалося. Запорозька Січ стала джерелом формування української державності. Ключові дати 80-90-ті pp. XV ст. - перші згадки про козаків 50-ті pp. XVI ст. - заснування першої Січі 1572 р. — створення реєстрового козацтва 

5.2. Політико-соціальний та військовий устрій Січі

1. Формування Запорозької Січі. 2. Устрій Запорозької Січі. 3. Соціальна структура козацтва. 4. Боротьба з татаро-турецькою агресією. Особливо прославилися організацією козацтва професійні воїни-лицарі - черкасько-канівські старости Остап Дашкевич та Дмитро Вишневецький. Саме вони зібрали в І пол. XVI ст. стільки козаків, що Канів і Черкаси стали центрами українського козацтва (українських козаків до XVII ст. називали черкасами). Кажуть, що О. Дашкевичу належала ідея Запорозької Січі та козацького реєстру: 1533 р. він запропонував уряду побудувати на неприступному острові серед Дніпра замок і утримувати там 2 тис. козаків. Цей задум здійснив Дмитро Вишневецький, заснувавши в сер. 50-х pp. XVII ст. першу Січ на острові Хортиця. З невеликого укріплення на дніпровському острові Запорозька Січ перетворилася на державно-політичне утворення з демократичним устроєм - козацьку республіку. Ця республіка відіграла провідну роль у становленні козацтва як вільного українського стану населення та поширенні козацьких порядків на всю Україну. Протягом свого існування (XVI— XVIII ст.) Січ вісім разів змінювала місцеперебування, проте її соціально-політичний устрій залишався незмінний. Вона мала свій військовий та адміністративно-територіальний поділ: курені і паланки, а також оригінальну систему органів управління. Усі козаки вважалися рівними й мали однакові права. Вищим законодавчим адміністративним, судовим органом Запорозької Січі була козацька рада, рішення якої були обов'язкові до виконання. Козацька рада збиралась у встановлені дні року або в будь-який час на вимогу товариства. Учасники ради утворювали широке коло, всередині якого розміщувались урядовці. Свою волю козаки виявляли вигуками та підкиданням шапок. Під час походів ради відбувалися у військових таборах. На радах розглядали важливі питання внутрішньої та зовнішньої політики, а також обирали козацьку старшину - керівний орган Січі. Вибори старшини часто відбувалися в обстановці гострої боротьби між голотою і заможними козаками. До складу військової старшини(начальників) ^входили: кошовий отаман (гетьман), військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани. До похідних та паланкових начальників належали: писар, осавул, підписар, підосавул, а також обозний. Права і обов'язки старшини чітко регламентувалися. Козацьке звичаєве право ототожнювалось з козацькими вольностями і козаки всіляко його захищали. Порушників негайно позбавляли урядів і карали. Із Січі козацькі звичаєві норми поширювались по всій Україні і швидко завоювали великий авторитет серед населення, ставши основою пізніших писаних законодавчих актів. Від самого початку козацька організація створювалася насамперед для протидії татаро-турецькій агресії. Своєю боротьбою проти "бусурманів" (мусульман) козаки здобули величезну славу: в Європі XVI—XVII ст., окрім них, ніхто не наважувався кинути виклик могутній Османській імперії. Охороняючи степовий кордон України, відбиваючи татарські наскоки, козаки організовували сухопутні й морські походи проти Криму і Туреччини. У випадку вдалого походу козаки брали багату здобич, а також визволяли полонених. При поразках несли значні втрати, які компенсувалися новими притоками людей до Запорожжя. Ключові дати 1650-ті pp. - заснування першої Січі 

5.3. Козацькі війни кінця XVI ст.

1. Причини козацько-селянських виступів наприкінці XVI ст. 2. Повстання під проводом К. Косинського. 3. Повстання під проводом С. Наливайка. 4. Причини поразок. За подіями в Україні наприкінці XVI ст. утвердилась назва козацькі війни. Це були перші організовані виступи козаків проти польського панування за свої станові права. У цих війнах козацтво виступало як організована сила, здатна до управління звільненими територіями. У війнах воно заявило про себе як про самостійну силу в міжнародних відносинах. Війни охопили територію Київщини, Брацлавщини, Волині. Одне із найбільших козацьких повстань розгорнулося на Київщині у 1591-1593 pp. під проводом Криштофа (Христофора) Косинського. Згодом повстання охопило Брацлавщину та Волинь. Воно було спрямоване проти магнатів і шляхти, а також панування Речі Посполитої в Україні. Разом із реєстровими козаками виступили запорожці. їх підтримали селяни. Повстанці в грудні 1591 р. оволоділи фортецею і містом Білою Церквою, захопили артилерію і військові припаси. Невдовзі визволили Трипілля і Переяслав, а також багато сіл. У червні 1592 р. повстанці взяли в облогу Київський замок. Під м. П'яткою 2-9 лютого 1593 р. відбулася жорстока битва між повстанцями і шляхетським військом на чолі з князем Острозьким. Повстанці зазнали поразки. Косинський повернувся на Запоріжжя. Улітку 1593 р. 2-тисячне козацьке військо вирушило із Січі й незабаром взяло в облогу Черкаси. Під час переговорів К. Косинського підступно вбили. Козаки відступили на Запоріжжя. Але вже восени того ж року вони розпочали похід на Київ. 4-тисячне повстанське військо оточило Київ і почало облогу. Та взяти місто не вдавалося: саме в цей час татарська орда кримського хана зруйнувала Запорозьку Січ, козаки повернулися на Запоріжжя. У 1594-1596 pp. повстання проти польсько-шляхетського свавілля очолив Северин Наливайко. Зібравши кількатисячне військо з місцевих селян і міщан, Наливайко здійснив успішний похід у Молдову проти турецько-татарських загарбників. Під проводом Наливайка 16 жовтня 1594 р. повстанці захопили місто Брацлав. З'єднавшись із загоном запорожців під проводом Григорія Лободи, вони вирушили в похід і оволоділи містом Бар. Хвиля народних повстань поширилась на Брацлавщину і Волинь. Наприкінці року повстанці здобули Луцьк. Навесні 1595 р. Наливайко з частиною війська рушив у Білорусь, де визволив від литовців ряд міст і сіл. Уся Білорусія палала у вогні повстань. Друга частина війська під командуванням Г. Лободи діяла на Подніпров'ї'. Хвилі народних повстань піднялися на Київщині. З квітня 1596 р. поблизу Білої Церкви в урочищі Гострий Камінь відбулася битва з урядовими військами, в якій повстанці зазнали втрат. 16 травня 1596 р. каральне військо оточило повстанський табір в урочищі Солониця поблизу Лубен. Два тижні повстанці в тяжких умовах оборонялися від переважаючих сил противника. З великими зусиллями польське військо розгромило повстанців 11 квітня 1597 р. Наливайка було страчено у Варшаві. Козацькі війни і селянські повстання потерпіли поразку. Причини поразки: - козаки виступали лише за свої вузькі станові інтереси; - відсутність координації дій між селянами і козаками; - малочисельність повстанців; - боротьба відразу на два фронти: проти татар і поляків. Ключові дати 1591-1593 pp. — повстання під проводом К. Косинського 1594-1596 pp. - повстання під проводом С Наливайка 

5.4. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

1. Морські походи П. Сагайдачного. 2. Походи в Московію. 3. Хотинська війна. 4. Підтримка православ’я. Петро Сагайдачний — гетьман українського реєстрового козацтва, один з найвидатніших діячів вітчизняної історії. Народився в селі Кульчицях на Самбірщині в сім'ї українського шляхтича. Навчався в Острозькій школі і школі Львівського братства. Служив домашнім учителем у київського судді Аксака, згодом пішов на Запорозьку Січ, де невдовзі виявив себе як талановитий керівник. На початку XVII ст. брав участь у походах козаків на Молдавію, Лівонію. 1605 р. здобув фортецю Варну, через рік вщент зруйнував невільницьке місто Кафу (нині Феодосія), розбив військо турок, спалив і потопив багато турецьких галер, визволивши з неволі тисячі українських бранців. 1618 р. брав участь у війні польського короля Сигізмунда III з Росією. 20-тисячне козацьке військо на чолі з Сагайдачним взяло тоді кілька російських міст, оточило й мало не захопило Москву, проте з невідомих причин відступило. Очолюване Сагайдачним 40-тисячне військо відіграло вирішальну роль у розгромі Річчю Посполитою в 1621 р. 300-тисячної турецької армії під Хотином. Автор "Історії Хотинської війни" Я. Собеський писав: "Скільки очолював Сагайдачний запорізьке військо, всюди був овіяний славою подвигів на суходолі й на морі і мав незмінне щастя. Кілька разів погромив татар у степах перекопських і навів страх на Крим. Не менше уславили його морські походи — зруйнував кілька великих турецьких міст у Європі і Азії, попалив околиці Константинополя. Взагалі був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям, у битві проворний, діяльний, в таборі сторожкий, мало спав і не пиячив, на нарадах був обережний і у всяких розмовах неговіркий". У перервах між походами Сагайдачний виявляв турботу про українську культуру, освіту. Разом з усім Військом Запорозьким він вступив у Київське братство, сприяв відновленню в Україні православної ієрархії, скасованої після Берестейської унії 1596 р. Перед смертю, що настала в квітні 1622 р. від отруєної стріли під час Хотинської битви, він заповів своє майно на освітні, наукові і благодійні цілі, а 1500 злотих подарував Київській і Львівській братським школам. Поховано славного лицаря України в Києві на Подолі при церкві Богоявленського братства. Ключові дати 1621 р. — Хотинська битва

 5.5. Визвольний рух в Україні у 20-30-ті роки XVII ст.

1. Причини козацьких рухів 20-30-х років XVII ст. 2. Повстання 20-х років XVII ст.: підсумки і результати. 3. Повстання 30-х років XVII ст.  На початку 20-х років XVII ст. відносини між українськими козаками і польською владою значно загострилися. Участь козацтва у Хотинській війні фактично забезпечила перемогу Речі Посполитій, але для нього самого стало поразкою. За умовами мирного договору між Річчю Посполитою і Османською імперією козаки втратили право на судноплавство Дніпром та виходу в Чорне море. Крім того, коли небезпека була позаду, польський уряд так і не виплатив козакам обіцяних грошей, і погодився включити в реєстр лише 3 тис. козаків. Решта повинна була повернутися під владу панів і старост. Самі козаки, незважаючи на заборону польської влади, продовжували чинити блискучі вилазки на Стамбул, Трапезунд, інші турецькі й татарські міста на узбережжі Чорного та Азовського морів, вели переговори з іншими державами. Занепокоєний фактичним створенням козацької "окремої республіки" у складі Речі Посполитої, польський уряд почав готувати влітку 1625 р. каральний похід на Україну. У вересні цього ж року великий коронний гетьман Станіслав Конецьпольський рушив з Бара на Подніпров'я з 30-тисячним військом. Збройний опір урядовим військам очолив запорозький гетьман Марко Жмайло. Найбільша битва між 20-тисячним козацьким військом і поляками відбулася в урочищі Ведмежі Лози поблизу Куруківського озера. Значні втрати з обох сторін так і не визначили переможця. Тоді прихильники компромісу з поляками усунули від булави Жмайла і передали її Михайлу Дорошенку j уклали Куруківську угоду (1625 р.). За її умовами козацький реєстр становив 6 тис. осіб, а плата козакам збільшувалась до 60 тис. злотих. За це козаки повинні були припинити всі війни і морські походи. Не підтримувати відносини з іноземними державами. Величезна кількість козаків, яка опинилась поза реєстром, повинна була повернутися під владу панів, а на Січі повинна була постійно перебувати 1 тис. реєстровців, щоб не допускати туди втікачів з панських маєтків. Події 1625 р. показали, що запорозькі козаки здатні відстоювати свої інтереси збройним шляхом. Першим великим виступом козаків, який мав яскраву національно-визвольну спрямованість, було повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила) у 1630 р. Його започаткував конфлікт між реєстровими козаками, гетьманом яких після загибелі Михайла Дорошенка став Григорій Чорний, та нереєстровими, які обрали собі гетьмана Тараса Федоровича (Трясило). Чорний зажадав, щоб нереєстровці вийшли з Січі і підкорилися йому. У березні 1630 р. Тарас Трясило з 10 тисячами кінних і піших козаків виступив з Січі. Запорожці підійшли до Черкас, оточили будинок Чорного, схопили його і, звинувативши в зраді, стратили. Повстання незабаром охопило Лівобережжя і частину Правобережжя. Повстанці під проводом Тараса Федоровича зайняли Канів, а згодом Переяслав. На придушення повстання з 20-тис. військом знову рушив коронний гетьман Конецьпольський. Повстанці зуміли завдати полякам болісних ударів ще до початку вирішальної битви. Зокрема, коли Конецьпольський переправлявся через Дніпро, козаки зненацька вдарили на його ставку і трохи не захопили коронного гетьмана у полон. 25 травня 1630 р. повстанці влаштували карателям "Тарасову ніч", знищивши Золоту роту, що складалася з представників найвпливовіших родів польської шляхти. Федорович закликав усе українське населення приєднуватися до козаків, щоб зі зброєю в руках боротися проти польсько-шляхетського панування, захищати православну віру. "Хто був козаком і ті, хто ним хоче бути, - говорив він, щоб усі прибували, вольностей козацьких заживали, віру благочестиву від замислів лядських рятували". У травні 1630 р. під Переяславом розгорілася вирішальна битва між каральним військом і повстанцями, яка тривала п'ять тижнів. Успішні дії повстанців змусили Конецьпольського піти на переговори. Федорович, який був проти угод з поляками, склав булаву. Новий гетьман Антон Коношевич-Бут підписав Переяславську угоду (8 червня 1830 p.). Вона зберігала основні умови Куруківської 1625 p., проте, збільшувала реєстр з 6 до 8 тис. козаків. Ця угода теж не стала основою для замирення козаків. Польська влада у 1635 p., щоб остаточно приборкати бунтівне Запоріжжя, позбавити його напливу втікачів, вирішила збудувати на Дніпрі навпроти першого порогу Кодацьку фортецю. Козаки, зрозумівши, що Кодак ізолює їх від решти українських земель, вирішили її знищити. Того ж року гетьман Іван Сулима захопив і знищив фортецю. Ця подія могла стати новим поштовхом до постання, та суперечки між реєстровими і нереєстровими козаками завадили цьому. Сулима був схоплений реєстровцями і відправлений до Варшави на страту. Проте це лише відтягло новий спалах народного гніву. Нове повстання почалося у 1637 р. Спочатку на чолі його стояв гетьман нереєстрового козацтва Павло Бут, який згуртував навколо гасел захисту православної віри і боротьби з "ляхами" близько 10 тис. повстанців. Повстання поширилося на все Подніпров'я, особливо Лівобережжі, де діяли слабоорганізовані і погано озброєні загони. Вирішальна битва відбулася 16 грудня 1638 р. біля села Куменки неподалік Канева. 10-ти тисячне повстанське військо зазнало поразки від 15-тисячиого коронного війська польського гетьмана Миколи Потоцького. Повсталі втратили понад 2 тис. чол. Наступна битва відбулась біля містечка Боровиця, де повсталі знову опинились у скрутному становищі. Спроба вступити у переговори завершилась підступним кроком поляків, які захопили Бута в полон і відправили до Варшави на страту. Проте повстання не припинилося, його очолив новий нереєстровий гетьман Яків Остряниця (весна 1638 р.). У квітні 1638 р. він розбив польське військо під Говтвою, яким командував Станіслав Потоцький. Та нові польські сили на чолі з М.Потоцьким і Я.Вишневецьким у травні завдали поразки повсталим під Лубнами, а в червні - під Жовнином. Декілька сот повсталих на чолі з Остряницею відступили на територію Московської держави, оселившись на Слобожанщині. Повстання продовжив новообраний гетьман Дмитро Гуня, проте його дії були невдалі. Козацьке військо було взято в облогу в урочищі Старець. Через півтора місяці козаки були змушені капітулювати. На радах у Києві (вересень) та Масловому Ставі Канівського повіту (грудень) козаки під тиском польського уряду визнали прийняті польським сеймом у січні 1638 р. "Ординацію Війська Запорозького реєстрового" за якою: — скасовувалися виборність старшини і козацький суд; — виборна посада реєстрового гетьмана скасовувалася, а його повноваження передавалися королівському комісару; — на посади осавулів і полковників повинні були призначатися виключно представники шляхти; — козацький реєстр обмежувався до 6 тис, а всі виключені з нього автоматично ставали кріпаками; — реєстровим козакам дозволялося жити лише на території реєстрових полків. Незважаючи на те, що козацькі повстання 20-30-х років XVII ст. завершилися поразкою, вони мали важливе значення для розгортання національно-визвольної боротьби українського народу. Козаки вперше зі зброєю в руках виступили на захист православ'я, проти польського панування на українських землях. Повстання сприяли накопиченню досвіду боротьби, у його свідомості вкорінювалося розуміння необхідності боротьби за національне визволення. Ключові дати 1625 р. — під керівництвом М.Жмайла 1630 р. - під керівництвом Т.Федоровича (Трясила) 1635 р. — під керівництвом І.Сулими 1637-1638 pp. - під керівництвом П.Бута (Павлюка), Я.Острянина, Д.Гуні. 

VI. РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В XVI - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.