49. Розкрийте сутність понять «самовиховання» і «самоосвіта». Обґрунтуйте їх значення для формування професійної майстерності педагога.

Самовиховання — це вищий етап виховного процесу, процес цілеспрямованої роботи над розвитком і самовдосконаленням людини від підліткового віку до зрілості. Самовиховання - управління суб'єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, переживаннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і переконань задля самовдосконалення. Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не зане­падати духом від невдач. Тому слід залучати дітей до видів діяльності, які передбачають зібраність, організова­ність, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця, переконуючись, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.

Самоосвіта – освіта, яку здобувають самостійно, за межами навчальних закладів, без допомоги того, хто навчає; неформальна форма індивідуальної навчальної діяльності. Хоча навчальна діяльність є провідною тільки для певного віку, все-таки вона пронизує все життя людини (С.Л. Рубінштейн). Самоосвіта – самостійно організована суб’єктом діяльність учіння, що задовольняє його потреби в пізнанні й особистісному зростанні, є необхідним складником процесу саморозвитку. Вона вимагає від суб’єкта бачення життєвого смислу в навчанні, свідомої постановки цілей, здібності до самостійного мислення, самоорганізації та самоконтролю.

Професійне самовиховання спрямоване на реалізацію педагогом себе як особистості. Прагнення до самовдосконалення, самоосвіта є важливими чинниками професійного зростання вчителя, що забезпечують розширення його творчих можливостей, пізнавальних інтересів та формування творчої індивідуальності.

У процесі професійного самовиховання педагог має відчути свободу самовираження. Педагогічну діяльність не можна регламентувати і втиснути у рамки інструкцій. Лише за утвердження професійної свободи можлива ефективна організація процесу професійного зростання педагога, що є своєрідним пошуком свого шляху, набуття власного "голосу", власного "почерку". Педагог, що володіє свободою самовираження, уміє керувати власним розвитком, може спрямувати свої творчі сили на пошук нових шляхів навчання і виховання учнів.

Педагогу необхідно знати свої сильні і слабкі сторони, постійно формувати в собі внутрішній стрижень особистісного зростання, яке є неодмінною умовою досягнення професіоналізму

50. Обґрунтуйте роль педагогічного такту та педагогічної техніки вихователя в досягненні результативності навчально-виховного процесу.

Педагогічний такт, сутність якого полягає у творчому вмінні обирати в кожному конкретному випадку таку лінію поведінки, такий підхід (за допомогою слова, вчинків, тону, погляду, жестів, міміки тощо), які оберігають честь і гідність учнівського колективу, кожного учня, не принижуючи і не возвеличуючи його честі та гідності.

Обов'язкова передумова педагогічного такту — знання індивідуальних особливостей психічного стану, настроїв і переживань учнів. Один і той же засіб виховного впливу може дати різні результати, залежно щодо кого, коли, за яких умов і як його застосовують. У цій справі немає стандартних рецептів. Педагогічний такт, за словами В. Сухомлинського, передбачає здатність учителя поставити себе на місце учня, бачити себе в учневі та учня в собі.

Основні ознаки педагогічного такту: • людяність без зарозумілості; • вимогливість без брутальності та прискіпливості; • педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності вихованця; • вміння висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без благання, але і без марнославства; • вміння слухати співрозмовника, не виказуючи байдужості та вищості; • врівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування без дратівливості та сухості; • простота в спілкуванні без фамільярності та панібратства, без «показухи»; • принциповість і наполегливість без упертості; • уважність, чутливість і емпатійність без їх підкреслення; • гумор без насмішки; • скромність без удаваності.

Отже, педагогічний такт виховується і набувається разом з педагогічною культурою і конкретно виявляється в педагогічній діяльності. Він є показником зрілості педагога як майстра своєї справи. Це сильний засіб, за допомогою якого вихованців можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників. Педагог повинен працювати над формуванням власного педагогічного такту і постійно його вдосконалювати. Як немає межі досконалості, так і немає межі вияву різноманітних і багатогранних сторін педагогічного такту.

Педагогічна техніка – «комплекс знань, умінь, навичок, необхідних педагогу для того, щоб ефективно застосувати на практиці вибрані ним методи педагогічного впливу як на окремих вихованців, так і на дитячий колектив у цілому. Володіння педагогічною технікою є складовою частиною педагогічної майстерності, потребує глибоких спеціальних знань з педагогіки і психології та особливої практичної підготовки». «Учитель-майстер, володіючи арсеналом педагогічних засобів, вибирає із них найбільш економні та ефективні, які забезпечують досягнення запроектованих з оптимальними зусиллями». В зміст поняття «педагогічна техніка» включають дві групи компонентів: перша пов'язана з умінням педагога управляти своєю поведінкою, це – оптимальне управління емоціями, настроєм, прояв соціально-перцептивних здібностей; володіння технікою мови; виразна демонстрація вихованцям певних почуттів, суб'єктивного ставлення до тих чи інших дій вихованців; вміння пізнавати їхній внутрішній душевний стан: «Блискучий розум, кмітливість без тренованих педагогічних умінь, інтуїтивного педагогічного бачення і передбачення, заповзятливості творчо вирішувати навчально-виховні завдання нічого не варті. Обмежений і глибоко нещасливий той педагог, хто розумом пригнічує свої почуття чи не вміє ними оперувати. Педагогічну дію слід не лише розуміти, а й переживати, опочуттєвлювати»; друга – пов'язана з умінням педагога впливати на особистість вихованця і колектив та розкриває процесуальний бік процесу навчання й виховання: дидактичні, організаційні, конструктивні, комунікативні вміння; технологічні прийоми висування вимог, керування педагогічним спілкуванням тощо: «Педагог повинен володіти арсеналом засобів донесення учням свого досвіду, своїх бачень. Ці засоби завжди індивідуальні, неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації, в розпорядженні педагога є ще жест, рух, ритміка... Але найперше і найвагоміше – очі».

51. Поясніть вислів К.Ушинського «Ви купуєте для дитини світлий і гарний будинок, а вона зробить з нього тюрму; ви накупуєте для неї ляльок селян і селянок, а вона вишикує їх в ряди солдат; ви купуєте для неї хорошого хлопчика, а вона буду його сікти...» Обґрунтуйте, чому в дитячих іграх іграшки можуть використовуватися не за призначенням?

А ось з готовими іграшками слід бути обережними. Дослідження показують, що готові іграшки нерідко приносять розвитку дитини більше шкоди, ніж користі. По-перше, готові, що радують око дорослого іграшки часто не дозволяють дитині реалізувати свою пошукову активність, мобілізувати фантазію. Вони цікаві лише перший час.

У ряді спеціальних досліджень відмічено, що велика кількість іграшок таїть у собі і небезпека: розсіюється увага. Коли навколо дитини багато іграшок, це не стільки стимулює його активність, скільки пригнічує. Дитині буває важко зосередитися на чомусь одному. Для того щоб ефективно розвивати в нього нестандартне мислення і винахідливість навряд чи слід пропонувати безліч готових іграшок.

Багато спостережні педагоги та батьки без підказки дослідників знають, що часто дорога, нова іграшка з магазину поступається в конкурентній боротьбі за увагу дитини простим скельцями або камінцях, дерев'яних брусків або невідомого походження металевих предметів, уламків старого посуду або шматках поролону. Це не випадково - дитина по своїй натурі дослідник. Йому набагато цікавіше те, що не має жорстко фіксованих функцій, то, що може бути використане в різних цілях.

При цьому вітрини сучасних магазинів, що продають дитячі іграшки, здатні вразити уяву будь-якого дорослого. Природно, що дорослі готові витрачати великі гроші, думаючи, що все це буде дуже корисно і шалено цікаво дитині. Розчарування настає швидко. У більшості випадків дитина вже через кілька хвилин гри втрачає інтерес до готової іграшці, якою б цікавою вона не здавалася нам, дорослим.

Звичайно, готова іграшка робиться професіоналами, часто висококваліфікованими, і здається дорослим красивою і кумедною, але вона зазвичай має, щонайменше, два недоліки. По-перше, вона швидко досліджується дитиною. Вивчаються всі її можливості, і це породжує втрату інтересу до неї. Як зазначає С. Міллер: "Результати спостережень за тим, як грають діти, показали, що" складність "іграшки, створює у дитини деякі проблеми при грі з нею, прямо пропорційна часу, протягом якого він буде грати з цією іграшкою". По-друге, така іграшка нерідко мало пов'язана з реальним навколишнім світом, що, виявляється, дуже важливо для дитини. Але є й інші приклади іграшок.

Так ще Марією Монтессорі розроблялася серія іграшок, що імітують предмети реального світу. Їх можна чіпати, кидати, відкривати, закривати, застібати, вставляти всередину один одного і т. д. Зараз таких іграшок безліч. Все це чудово, але навіть такі іграшки далеко не завжди здатні дати дитині "радість досягнення". У переважній більшості випадків дитина не хоче миритися зі своїм становищем "маленького", він хоче, щоб з ним поводилися як з дорослим. Він прагне до справжнім, реальним труднощам і сподівається в їх подоланні на допомогу дорослого.

Найбільш зацікавлено малюк грає з іграшками, які дарують йому "радість досягнення". Для того щоб випробувати цю "радість досягнення", дітям зазвичай пропонують не готові іграшки, а набори деталей, з яких можна зібрати іграшку самостійно. З окремих частин можна зробити щось нове, незвичайне, їх можна використовувати в найрізноманітніших цілях.

Особливий напрямок, як ми вже зазначили, - це використання в ігрових цілях як іграшок реальних предметів. Малюк з набагато більшим інтересом та увагою вивчає реальні, оточуючі його предмети, намагається використовувати їх у своїх іграх. Причому він може використовувати предмет в грі і не за призначенням: наприклад, книга може стати в нагоді для будівництва тунелю; використовуючи стіл, можна побудувати чудовий будинок, а диван легко перетворити на літак або пароплав. Щоправда, все це зазвичай веде до безладу в будинку і тому дратує дорослих, але для розвитку когнітивних здібностей, інтелекту і креативності має надзвичайну цінність.

Пошукова активність, яка проявляється у прагненні до новизни, виступає важливим чинником стимулювання ігрової активності дитини. Давно доведено, що і у людей, і у тварин монотонна середовище зазвичай викликає дискомфорт. Повторення чогось (предметів, звуків і т. д.) неминуче призводить до зниження ефективності вирішення завдань, що вимагають уваги. Тривалість і інтенсивність ігор дитини, в яких він реалізує свою пошукову активність, залежить не тільки від його вмінь, але більшою мірою визначається можливостями різноманітності та мінливості умов, в яких він знаходиться, характером матеріалу і ступенем порушення, пропонованого зовнішнім середовищем.

Особливо привабливі для дитини ігри, в яких активно використовується його прагнення до новизни Нові, випадково виявлені ефекти захоплюють, викликають інтерес. Новизна події дуже важлива для дитини. На відміну від дорослого він часто не може зосередитися на одному з них. Тому діти не можуть довго грати в одну і ту ж гру, довго грати з однією іграшкою або займатися однією справою (малювати, конструювати та ін.)