47. Розкрийте зміст поняття «культура педагогічної праці» вихователя. Проаналізуйте особливості змісту культури спілкування вихователя з дітьми та їхніми батьками.

Культура педагогічної праці – це вищий рівень праці, який забезпечується органічним сплавом всіх ділових і моральних якостей вихователя, також, культура праці обов’язково пов’язана з загальною культурою людини, а також іншими сферами людської життєдіяльності.. Це вміння, помножене на високу свідомість та організованість, точність і акуратність, високу дисциплінованість й любов до обраної справи»

Педагогічна культура – оволодіння педагогом педагогічним досвідом людства, ступінь його досконалості в педагогічній діяльності, досягнутий рівень розвитку його особистості.

Основні складові педагогічної культури:

• педагогічна спрямованість;

• психолого-педагогічна ерудиція;

• гармонія розвинутих інтелектуальних і моральних якостей;

• висока педагогічна майстерність і організованість;

• уміння продуктивно поєднувати навчально-виховну і науково-дослідницьку діяльність;

• сукупність професійно важливих якостей;

• педагогічно спрямоване спілкування і поведінка;

• постійне самовдосконалення.

Існують також і особливі аспекти внутрішньої і зовнішньої культури, безпосередньо пов'язані з педагогічною професією. У ці аспекти входить у першу чергу ерудиція в галузі педагогічної теорії і суміжних з нею наук або галузей знання, а також культура керівництва навчання і виховання в тому числі культура професійного мовлення вчителя і його педагогічний такт.

Основою педагогічної взаємодії є спілкування, адже саме спілкування є і найважливішою умовою, і засобом розвитку особистості. Одним з видів педагогічної взаємодії є спілкування педагога з батьками вихованців, головна мета якого — побудувати партнерські стосунки та забезпечити психолого-педагогічний супровід сімейного виховання. Щоб досягти цієї мети, потрібно майстерно володіти ефективними технологіями спілкування

Умовами ефективності педагогічного спілкування є:

• володіння психолого-педагогічними якостями й уміннями;

• володіння педагогічним тактом;

• уміння "подати" себе;

• мовленнєва культура;

• гуманістична спрямованість;

• знання правил спілкування.

Процес спілкування з вихованцями має ґрунтуватися на таких принципах:

• гуманізму: повага до особистості, її гідності, турбота про її захист;

• демократизму: врахування думки членів колективу, всіляка підтримка ініціативи кожної особистості;

• індивідуально-особистісного підходу: вивчення рівня і особливостей розвитку вихованців, урахування їх у конкретних умовах;

• оптимізму: віра у становлення соціальної зрілості вихованців, навіювання їм тенденції бути кращими, прагнення до позитивних дій;

• наступності: узгодженість дій усіх, хто має відношення до конкретної особистості (батьків, учителів-вихователів, керівників дитячих закладів), вироблення єдиних правил взаємин;

• емоційності: моделювання технологій спілкування на позитивних емоціях.

Учитель-вихователь спілкується не лише з дітьми, але і з колегами, керівництвом закладу, батьками учнів. Ефективність праці педагога здебільшого залежить від наявності позитивного морально-психологічного клімату в педагогічному колективі. Створення такого клімату — одне з головних завдань керівника навчально-виховного закладу. Важливо, щоб він усвідомлював свою роль саме як керівника, а не погонича. Він має виявляти ініціативу, подавати приклад своїм колегам, створювати оптимальні умови для діяльності, вести колектив за собою. "Погонич" же лише поганяє своїх підлеглих, залишаючись позаду і зухвало покрикуючи на них. Керівник усі промахи колег бере на себе; погонич завжди шукає "цапа-відбувайла". Тому справжній керівник має дотримуватися з колегами правил спілкування.

48.Поясніть як Ви розумієте вислів Я.А.Коменського: «Ми вирішили скрізь іти за природою, і як та проявляє свої сили одну за одною, так і ми повинні йти за послідовним порядком розвитку розумових здібностей».

Коменський вважав, що ті здібності, якими всі діти володіють від народження, - це дари божі , але в той же час він правильно вказував, що розвиваються вони тільки в процесі виховання. Коменський вірив у величезну роль виховання у розвитку людини і стверджував, що завдяки вихованню дитину можна зробити людиною , що всі діти при вмілому "до них педагогічному підході можуть стати вихованими й освіченими.

Тому він вважав за необхідне з ранніх років планомірно розвивати в дітях всі їх фізичні та духовні сили, допомагати їм постійно вдосконалюватися. Правильне виховання, за Коменським, має бути природовідповідним. Великий педагог закликав вчити всіх усьому , виходити з вказівок природи, враховувати індивідуальні особливості дитини.

Слідуючи усталеним в епоху Відродження поглядам на людину, Коменський вважав його частиною природи і стверджував, що все в природі, включаючи і людини, підпорядковане єдиним і універсальним законам. Коменський подумував про створення загального природного методу , який випливає з природи речей і грунтується, за його словами, на самій людській природі . Тому, обгрунтовуючи свої педагогічні положення, він часто вдавався до посилань на явища природи і приклади людської діяльності. Наприклад, бажаючи довести, що викладання слід починати з загального ознайомлення з предметом, з цілісного сприйняття його дітьми, а вже потім переходити до вивчення окремих його сторін, Коменський говорив, що природа все починає з самого загального і кінчає приватним: так, при утворенні з яйця птиці спочатку виникає загальне її обрис і тільки потім поступово все розвивається. Подібно до цього, за словами Коменського, діє і художник, який спочатку робить загальний начерк зображуваного предмета, а потім вже вимальовує окремі його частини.

Але слід мати на увазі, що часті посилання на природу і діяльність людей були у Коменського лише своєрідним прийомом для підтвердження правильності його педагогічних положень. Подібні приклади допомагали йому обгрунтувати його власний багатий педагогічний досвід і сучасну йому передову педагогічну практику. Коменський глибоко проникав у природу процесу навчання та виховання. Він прагнув побудувати навчання на знанні законів розвитку людини, розглянутого їм як частина природи. Природовідповідність, за Коменським, є тільки таке навчання, яке будується з урахуванням вікових особливостей дітей. Ми, - говорив він, - вирішили скрізь іти за природою, і як та виявляє свої сили одні за іншими, так і ми повинні стежити за послідовним порядком розвитку розумових здібностей .