15.Образ «нової» людини у прозі Франка.

Художні колізії роману «Перехресні стежки» І. Франка. Євген Рафалович – новий естетичний ідеал письменника.

1900 року I. Франко опублiкував повiсть “Перехреснi стежки”. Саме в ці роки вiн розгорнув боротьбу за реалiстичну i народну лiтературу, за реалiзацiю її мети – служiння iнтересам народу. Лiтература повинна порвати iз схоластичнiстю i шукати нових дорiг, бiльшприродних i вiдповiдних самому життю. Саме таким новатором i став I. Франко в iдейному змiстi твору. Вiн не iдеалiзує сiльське життя, а показує страждання, голод, новi форми експлуатацiї галицького селянина. З такою ж увагою i критичнiстю письменник зображує iншiверстви населення - безпросвiтнi злиднi народу, знехтування, голод, самогубство, звiрячу грубiсть, з якими доводилось зустрiчатись у життi. Саме цi проблеми стають визначними у повiстях i романах в перiод 90-х – перших рокiв XX ст.Повiсть “Перехреснi стежки” – соцiально-викривальний твiр, в якому автор намагається художньо вирiшити проблеми служiннядемократичної iнтелiгенцiї своєму знедоленому народовi. Проблематика повiстi надзвичайно широка. Це проблеми добра i зла, особистостii народу, бiдностi i багатства, людської гiдностi i духовної ницостi, людини i закону.Головним героєм повісті Іван Франко робить інтелігента Євгена Рафаловича, якого хвилюють не дише соціальні, а й національніпроблеми Галичини кінця ХІХ століття і якому доводиться мати справу лише з селянами та сільською інтелігенцією.

Сюжет повісті

 має два плани – любов і боротьба. Обидві лінії пов’язані з молодим адвокатом Євгеном Рафаловичем, який прибуває вповітове галицьке містечко, маючи цілком конкретні життєві цілі: стати народним захисником, розворушити «темне царство», підштовхнути селян до політичної боротьби за соціальні й національні права. Євген Рафалович зустрічається при цьому на жорстокупротидію з боку влади та своєю юнацькою любов’ю – Реґіною – тепер уже заміжньою жінкою, яка приречена на приниження та домашню тюрму.Оскільки сюжетних лінії дві, то повість має і дві розв’язки: любовна лінія завершується трагічно (Реґіна гине); лінія боротьби має перспективу: Рафалович вдається певною мірою вплинути на обставини, захистити селян у суді, написати статті до опозиційних віденських видань, привернути увагу до галицького беззаконня, скликати народне віче, змусив селян задуматися над ідеєю створення політичної організації, запровадив у власній адвокатській конторі українську мову. Наприкінці Рафалович все більше стає схожим на борця-політика.Обидві сюжетні лінії переплетені, сповнені динаміки й психологічних колізій, мають детективно-пригодницькі елементи (вбивство лихваря Вагмана, розправа Реґіни над чоловіком-деспотом, полювання божевільного Барана на «антихриста», арешт Рафаловича якпідозрюваного у вбивстві Італьського, втеча і загадкова смерть Реґіни). Розгортання сюжетних ліній у повісті можна подати так:

 Лінія любові:

1.

Експозиція. 

Розмова Євгена Рафаловича зі Стальським, розповіді Стальського про дружину та його стосунки з нею.

2.

Зав’язка

Поява «чорної дами», реакція дивна Рафаловича на неї, історія любові Євгенія та Реґіни.

 Розвиток дії:

зустріч Євгенія і Реґіни у домі Стальського. Наростання драми між колишніми закоханими і драми втрати ідеалу,неможливість «украденого щастя». Знущання Стальського над дружиною, страждання і відчай Регіни, її спогади й монологи наодинці зсобою.

 Кульмінація:

несподівана поява у Рафаловича Реґіни, яку вистежив Стальський. Остаточна руйнація колишніх ідеалів.

 Розв’язка:

помста Реґіни Стальському та її нагла смерть.Лінія любові між Євгенієм Рафаловичем та Реґіною Твардовською (пізніше Стальською) виписана надзвичайно цікаво. У ній відбилисяперипетії стосунків Івана Франка та Ольги Рошкевич.

 Лінія боротьби.

1.

Експозиція

Приїзд Євгенія до «акустичного міста», його візити до «гонораціорів».

 Зав’язка:

перші суперечки Рафаловича з бурмістром Рессельбергом, наростання конфлікту зі Стальським, плани Рафаловича.

 Розвиток дії:

Рафалович починає втілювати задумане. Робота із селянами, перші сумніви та їх подолання. Поїздка в Буркотин і Гумниськ. Зустрічі з селянами та священиками, участь у судовому процесі. Сутичка зі Шнадельським у корчмі. Ідея народного віче іполітичної організації. Вороги Рафаловича та їхні дії.

 Кульмінація:

віче, арешт Рафаловича, спроба звинуватити його у вбивстві Стальського. Убивство Вагмана Шварцом і Шнадельським.

 Розв’язка:

 звільнення Рафаловича. Нові перспективи боротьби.Повість «Перехресні стежки» позначена прагненням автора зазирнути за межу типового, проникнути в таємниці незвичайнихпсихологічних явищ, висвітлити найпотаємніші закутки душ своїх героїв, причому Іван Франко наголошує на певних психологічнихнюансах: у Стальського – психологія садиста – крайньої жорстокості, що приносить нелюдські задоволення; у Барана – нав’язлива ідеяврятування людей від антихриста; у Реґіни – афекти, галюцинації, хворобливі зиґзаґи підсвідомості, що доходять до напівбожевільнихзнетямлень, химерної гри психологічних спонук (саме вони змушують Регіну взяти сікача й убити чоловіка); у Рафаловича – існуванняабсолютно полярних душевних стін.У повісті немає жодного позитивного образу селянина, хоч вона і присвячена показу галицького селянства. В ній лише епізодичновиступають селяни Ілько Марусяк та Демко Горішній. «Перехресні стежки» засвідчили високу художню майстерність І.Франка. письменник часто звертається до створення картин природи,що відповідають станові чи настрою персонажа.«Коли Шевченко був у поезії явищем (майже динамічним у своїй силі) національні емоції (жар якої так подивляв Франка), то ІванФранко був явищем національного інтелекту».(Є.Маланюк).

За жанровими ознаками «Перехресні стежки» Івана Франка – новітній суспільно-психологічний роман. У ньому поєднувалися традиції ідеологічного роману й повісті, що складалися в українській літературі утворчості І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, з елементами психологічного роману в дусі Достоєвського.Історія взаємин головного героя «Перехресних стежок» – «русина», «мужичого» адвоката, радикального діяча Євгенія Рафаловича з його колишньою коханою, з селянами й польською адміністрацією становить зовнішній план твору, який відбиває й персоніфікує ті випробовування, які доводиться переживати новому поколінню радикальної інтелігенції.

Досить широкий суспільно-психологічний контекст розгортається на основі свідомих і несвідомих сумнівів і страхів головного героя, а також тих соціальних контрастів, до яких він причетний. Звертає на себе увагу багатоаспектність і символіка епічної структури роману. Вона набуває майже поліфонічного звучання завдяки переплетенню різних сюжетних ліній і кількох життєвих історій. Важливу роль тут відіграють психологічні передчуття героя, його пам’ять, спогади, сни. Франко звертає особливу увагу на ірраціональну природу суспільного життя. Власне, підсвідомі чинники й визначають значною мірою колізії характеру головного героя. Роздуми Рафаловича про власну долю й долю народу набувають не абстрактно-раціоналістичного, а візіонерського характеру: «Отсей старий, що заблудив у близькім сусідстві рідного села, що стоїть насеред гладкого, рівного шляху і не знає, в який бік йому додому, – чи ж се не символ усього нашого народу? Змучений важкою долею, він блукає, не можучи втрапити на свій шлях, і стоїть, мов отсей заблуканий селянин, серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним діянням».

Ось таких селян, що заблукали на рівній дорозі, на думку письменника, і повинен направляти на шлях істинний інтелігент Рафалович. Заради таких селян він жертвує особистим щастям, обравши сенсом життя – служіння народу.