12. Особливості епічного письма б. Грінченка: дилогія « Серед темної ночі», «Під тихими вербами».

ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ ДИАЛОПЇ Б. ГРІНЧЕНКА «СЕРЕД ТЕМНОЇ НОЧІ»,

«ПІД ТИХИМИ ВЕРБАМИ»

У творчій спадщині Б. Грінченка дилогія «Серед темної ночі», «Під тихими

вербами» посідає особливе місце. Це — один із кращих в українській літературі творів,

написаних на Рубежі XIX—XX ст., про українське село. Не випадково про нього писали

О. І. Білецький, І. І. Пільгук, Є. С. Шабліовський та інші відомі дослідники. І все ж,

думається, можна посперечатися з приводу жанрового визначення дилогії, яким

оперували згадані вчені. Всі дослідники називали обидва твори повістями. Однак

жанровий аналіз показує, що це не зовсім так. Дилогія наближається до роману. Доказом

цьому є такі чинники:

1. Твір має яскраво виражений романний зміст, скільки на широкому суспільно-

політичному фоні автор зображує українське село останньої чверті XIX ст., коли

руйнувалися патріархальні звичаї, жорстоких форм набувала класова боротьба,

відбувалася пролетаризація найбіднішого селянства, росла кількість глитаїв-мироїдів,

з'являлися декласовані елементи. Паралельно Б. Грінченко показує пробудження класової

самосвідомості пригноблених селянських мас. Письменник не обмежується лише селом.

Частину подій він переносить у невелике місто, показуючи класові процеси, які

відбувалися там. У полі зору автора перебуває бюрократична структура тогочасного

адміністративного управління, що включає в себе суд і тюрму, станового й сільську

старшину.

2. Б. Грінченко глибоко розкриває долю сім'ї Сивашів на значному часовому

проміжку. Кожен із синів Пилипа Сиваша (Денис, Роман, Зінько) уособлює певний шлях,

яким пішло українське селянство наприкінці минулого століття. У творі письменник

всебічно відтворив складний життєвий конфлікт, що протікає у селі Диблі та місті,

докладно показав формування характерів персонажів. Куркулем стає старший син Сиваша

— Денис, у якого ще з молодості виявлялись риси приватної власницької психології.

Морально зіпсованим повертається з солдатчини середній син Роман, його подальша доля

прив’язується з декласованими елементами, що закономірно приводить молоду людину до

в'язниці. В просвіті широких селянських мас бачить майбутнє молодший син Зінько, який

мирними шляхами хоче виграти двобій з куркулями. Поразка й смерть Зінька у цьому

класовому поєдинку - закономірна. Його пошуки свого шляху були утопічними.

3. У дилогії наявні кілька яскраво виражених сюжетних ліній (Пилипа Сиваша,

його дітей, а також Левантини, Патрокла Хвигуровського та інших коноводів, Гаїнки,

друзів Зінька). Всі ці лінії переплітаються між собою. Кожна з сюжетних ліній має більш-

менш виражені зав'язку, розвиток дії, кульмінацію, розв'язку тощо.

Таким чином, у жанровому відношені дилогія Б. Грінченка «Серед темної ночі»,

«Під тихими вербами», що відображає суперечливі картини життя українського села

напередодні першої російської революції 1905—1907 рр., тяжіє до роману. Разом з

кращими творами революційне настроєних письменників того часу І. Франка, П.

Сама назва добутку досить символічно: письменник показує тьму зубожілого села, де постійно точаться сварки й бійки, дикі разгули, руйнується моральність. У старого селянина Пилипа Сиваша три сини – три різні долі села, що починає руйнуватися. Старший син Денис, не гребуючи ніякими засобами, піднімається в «заможні хазяї», Роман відбув солдатчину, потинялся в місті, вертається в село й веде паразитичне життя. Солдатчина й служба в місті скалічили його душу

Енергійний, кмітливий, розумний, він стає на помилковий шлях, стає «пропащою силою», як і герой твору Панаса Мирного. Роман уважає себе вже не селянином, говорить суржиком, знівеченим мовою, селян називає «репаной мужвой», починає пиячити, красти, перепродувати батьківське добро. Згодом сходиться з конокрадами й, пійманий на гарячому старшим братом Денисом, попадає на каторгу в Сибір. Менший брат Зинька намагається жити чесно, прагне захищати інтереси селян. Його хвилюють «чому так люди живуть», «отчого не можна кращого порядку завести». Це тільки болючі питання. А де шукати вихід? Глибиною трагізму вражає читача доля Левантини. Вічна наймичка, сирота, гарна й чесна дівчина, вона стає забавою для інших. Спочатку неї збезчестив Роман. Після смерті дитини Левантина тікає із села, шукає долі в місті. І знову сходиться з Романом, тягнеться до нього, хоче бути щасливої. В епілозі письменник робить узагальнення про світ несправедливості й зла, де люди зробили собі із широкого і ясного миру «тісний мир неволі й тьми, звірячої боротьби за шматок хліба, за право жити». Залишається зі своїми роздумами Зинька Сиваш: «Люди самі такий порядок між себе завели, що як кому так і добре серед нього жити, а як кому так никак не можна жити». Як знайти той шлях, де та сила, що виведе людей до нового життя? Цими думками живе й постійно мучається Зинька. Письменник прагне намалювати позитивний образ, показати, як Зинька стає захисником скривджених селян. Сам він привабливий, відчуває красу природи, цінує людську роботу, тягнеться до людей. Зинька почав відкриту боротьбу проти багатіїв, які вирішили захопити суспільну землю нечесним шляхом, діють підступно й організовано.

Старший брат Денис намагається залучити Зиньку до своєї компанії, а коли той відмовляється, йому звинувачують в убивстві й відправляють у в’язницю. «Де ж та правда, – думає Зинька, сидячи у в’язниці, – коли можна карати людини за ніщо? Навіщо ж тоді весь цей порядок у світі, весь цей порядок, коли можна карати, мордовать невинних?.. А коли так, то навіщо людям ці всі суди, ці всі начальники?». Зинька нарешті залишається на «розпуття» своїх дій. Він не бачить шляхи, що може привести людей на щастя. Узагальнюючи, учитель повинен сказати, що Б. Грінченко працював у складну епоху. Вся його письменницька й суспільна діяльність була цілеспрямованої, мала потребу в значній витримці й мужності. Були в художника й високі зльоти, минулого й помилки, проте, він завжди піклувався про людське добро й діяв на користь рідного народу, знедоленої України. И. Франко в листі до письменника писав:

«Сміливість, з якої Ви виступали не раз у справах, про які ніхто іншої не зважувався заговорити, указувала у Вас людини, у якому, крім літературної частини, був також публічний діяч. Розширення ж Вашої діяльності на поле наукове, на поле фольклору, літературної критики й мовознавства збуджувало мою найповнішу симпатію до Вас».

Саме так ми й повинні дивитися й оцінювати важкий життєвий шлях і більшу творчу діяльність цієї невтомної людини, що видається й суспільного діяча, що всі свої сили поклала на вівтар рідної країни. І його слова цілком справедливі: «Я недурно невтомно робив».