Міністерство освіти та науки України
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки
Географічний факультет
Кафедра географії
Індивідуальне науково - дослідне завдання
З курсу Педагогіка
На тему:
Формування у школярів культури розумової праці
Виконав:студент 31 групи
денної форми навчання
спеціальності географія
Кальчук Ігор Васильович
Луцьк-2014
Зміст
Вступ………………………........................................................................................3
1.Особливості розумового виховання …………………………………….......…4
2.Формування інтелектунальних навичок в школярів………….…………....6
3.Загальнонавчальні вміння……………………………………………..……….8
Висновок……………………………………………………………....................10
Список використаних джерел.……………………………………………..11
Вступ
Культура – це система програм людської діяльності, поведінки і спілкування людини для зміни та вдосконалення суспільного життя в усіх його основних проявах.
Культура надає людині можливість фіксувати свої переживання і думки, особливості ставлення до навколишньої дійсності, залучає її до світу значущих смислів, цінностей і норм.. Зміст культури впливає не тільки на темпи діяльності, прискорюючи або уповільнюючи їх, а й визначає її змістове цілеспрямування.
Дослідженням проблеми культури розумової праці займаються представники різних галузей знання.
Філософському осмисленню даного поняття присвячені праці В. Біблера, П. Гуревича, М. Кагана, В. Межуєва, в яких культура розглядається як сукупність багатоманітних проявів людської діяльності. Психологи (Д. Богоявленська, Н. Валеєва, П. Гальперін, М. Пряжников, Ю. Самарін та ін.) розглядають культуру розумової праці як систему прийомів, методів, звичок, що детермінують спосіб розумової праці.
З погляду педагогічної науки вивчення цієї проблеми перебуває у фокусі уваги О. Абдулліної, М. Данилова, М. Донцової, І. Ігнатової, В. Кукушкіна, Т. Сапожнікової та ін.
Щодо поняття «культура розумової праці», воно тлумачиться як синтез якостей, які в сукупності характеризують особистісне ставлення до навчальної діяльності, рівень інтелектуальної, організаційно-діяльнісної, гігієнічної та естетичної складових, що дають можливість якісно, раціонально, з найменшими зусиллями виконувати будь-яку розумову роботу ..
1.Особливості розумового виховання
Одним із найважливіших завдань освіти сьогодні є забезпечення її якості; створення умов для інтелектуального розвитку особистості, орієнтованої на засвоєння способів самостійного отримання знань, формування умінь і навичок розумової праці.
У різні періоди до вивчення особливостей розумового виховання зверталися Л. Виготський ,Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, М. Скаткін та ін., акцентуючи увагу на розкритті основних процесів розумового розвитку, виокремленні найважливіших його логічних елементів. Так О. Леонтьєв з цього приводу писав: «Розумовий розвиток дитинине можна розглядати окремо від її психічного розвитку в цілому, від багатства інтересів дитини, її почуттів і всіх інших рис, які створюють її духовний образ».
На думку Г. Костюка, «не все, що оточує дитину, є дійсним середовищем її розвитку. Впливають на цей процес тільки ті умови, зякими вона вступає в той чи інший дійовий зв’язок. Середовище впливає на індивіда через його діяльність. Цим самим стверджувалося,що розумовий розвиток особистості неможливий без включення її в активну навчальну діяльність.
Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.
Мета розумового виховання на думку видатного педагога і методиста Сухомлинського — забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду. Його зміст — система фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися.
У процесі розумового виховання школяр повинен навчитися мислити. Власне на уроці повинно відбуватися активне забезпечення культури розумової праці.
Щоб краще зрозуміти, яким чином забезпечувати культуру розумової праці, слід розуміти, що мислення представляє собою процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах. Існують такі види мислення: діалектичне — вміння бачити в явищі суперечності, тенденції розвитку, зародження нових; логічне — встановлення узагальнених зв'язків між новими знаннями і раніше засвоєним матеріалом, приведення їх у певну систему; абстрактне — абстрагування від неістотних, другорядних ознак, виділення загальних та істотних і на цій основі формування абстрактних понять; узагальнююче — знаходження загальних принципів і способів дій, що поширюються на певну низку явищ; категоріальне — вміння об'єднувати поняття в класи і групи на підставі певних істотних ознак подібності; теоретичне — здатність до засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і принципів розвитку тих чи тих галузей знань, виявлення залежності та закономірності існуючих між явищами зв'язків; індуктивне — рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків; дедуктивне —рух думки від загального до окремого; алгоритмічне — неухильне дотримання інструкції, яка вказує строгу послідовність дій, що забезпечує отримання результату; технічне — розуміння наукових засад і загальних принципів виробничих процесів; репродуктивне — актуалізація засвоєних знань для розв'язання завдань відомого типу або виконання дій у знайомих умовах; продуктивне — самостійне вирішення людиною нових завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних, способів і засобів, необхідних для їх вирішення; системне — здатність виявляти зв'язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, покладені в основу їх розвитку, мати загальні уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства.
Учня необхідно на уроках навчати всіх цих видів мислення. Оволодіти ними він може лише за умови освоєння таких мислительних операцій, як: аналіз — мислене розчленування цілого на частини або мислене виділення окремих його частин; синтез — мислене поєднання частин предметів або окремих його сторін, їх ознак, властивостей; порівняння — встановлення подібності або відмінності між предметами і явищами за однією кількома ознаками, виділеними в певній послідовності; класифікація (систематизація) — поділ предметів або явищ за групами залежно від подібності чи відмінностей між ними.