Творчого проекту повинен охоплювати назву всіх розділів і бути оформленим за планом:

1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП

   1. Обґрунтування вибору об’єкта проектування.

   2. План виконання проекту .

   3. Історія розвитку обраного об’єкта або виду мистецтва.

   4. Вироби-аналоги та їх аналіз.

2. КОНСТРУКТОРСЬКИЙ ЕТАП.

   1. Конструкція власного виробу.

   2. Розробка конструкції виробу.

   3. Розробка технологічної послідовності виготовлення виробу.

   4. Технологічна послідовність виготовлення виробу.

   5. Добір матеріалів, інструментів та обладнання.

   6. Економічне обґрунтування виготовлення виробу

   7. Екологічне обґрунтування виготовлення виробу.

   8. Маркетингове дослідження.

   9. Результати випробування виробів.

3. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ЕТАП

   1. Виконання технологічних операцій

   2. Оцінка якості виготовлених виробів

4. ЗАКЛЮЧНИЙ ЕТАП.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Організаційно-підготовчий етап

1.1. Обґрунтування вибору об’єкта проектування.

Мені завжди хочеться творити щось цікаве, незвичайне.

Я вважаю себе творчою людиною: люблю в язати, шити, вишивати, виконувати різні вироби зі стрічок. Мене зацікавила техніка виконання ляльки- мотанки .

Вивчення теми дозволить з'ясувати, коли з'явилися традиційні народні ляльки, які ляльки були в нашого народу, яке призначення мала кожна лялька.

Коли нам запропонували теми для творчого проекту, я вирішила обрати саме «Лялька - мотанка в українському стилі». Адже мотанка - прадавній оберіг українського народу. Вона несе в собі сонячну енергетику, тепло людських рук, любов і турботу, з якою створена. Головне призначення ляльки - берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Іноді з рук майстра народжувалися ляльки, про які складалися легенди, і передавалися від матері до дочки, як священний переказ... Українська лялька-мотанка була неодмінним супутником на всіх етапах життя українців: вона оберігала сон і здоров’я немовлят, допомагала дівчатам вдало вийти заміж, оберігала домашнє вогнище та достаток у сім’ї. І такий оберіг можна легко зробити своїми руками. Пам'ятайте, лялька, зроблена власними руками, значно тепліша та добріша, ніж куплена.

Все це знали наші прабабусі, які жили у звичайних українських селах та з особливою любов’ю робили лялечок своїм онукам. Нині аби зрозуміти сутність мотанки, не обов’язково народжуватися у селі, варто лише відшукати та зберегти у собі чарівний дитячий світ маминої пісні чи дідової казки, збагнути яке довжелезне коріння народної пам’яті.

Сьогодні кожна з них має своє ім’я. Ясна – світла, гарна. Рада – порадниця, радісна. Іванка – життєва. Дзвінка – дзвінка, гучна. Зоряна – свіжа, як ранкова зоря. Цвітана – квітуча та Ганночка… Їх так багато. І Ви можете обрати свою.

Відомо, що прадавня лялька виконувала обрядову функцію та була оберегом. Іграшкою вона стала пізніше. На той час обрядовість була нерозривно пов’язана з життям людини, вона впліталася в життя, як стрічка в косу, і в ній не було нічого надприродного – це було природно.

Колись виготовляти ляльки уміли в кожній родині. Цим ремеслом зазвичай займалися бабусі та матері. Бо лялька призначалася для дівчинки і мала, відповідно, жіночу природу.

1.2. План виконання проекту

1. Обґрунтування вибору об’єкта проектування.

2. Добір виробів-аналогів та їх аналіз.

3. Конструкція власного виробу.

4. Розробка технологічної послідовності виготовлення виробу.

5. Добір матеріалів, інструментів та обладнання.

6. Розрахунок собівартості виготовленого виробу.

7. Виготовлення задуманого виробу.

8. Оформлення пояснювальної записки.

9. Захист проекту.

1.3.Історія розвитку ляльки- мотанки.

Перша лялька з’явилася майже сім тисяч років тому — коли люди тільки-но почали переходити до осілого способу життя.

Лялька сприймалася як жива істота та дарунок, що оберігав життя людини. З другої половини ХІХ ст. спостерігається збільшення виробництва ляльок у народному святковому і обрядовому одязі. В ляльковій культурі всесвітнього загалу етнографічна («одягнута») лялька становить певний тип, який є відгалуженням від загального процесу функціонування давньої обрядово-ігрової ляльки.

З другої половини ХІХ ст. спостерігається збільшення виробництва ляльок у народному святковому і обрядовому одязі. В ляльковій культурі всесвітнього загалу етнографічна («одягнута») лялька становить певний тип, який є відгалуженням від загального процесу функціонування давньої обрядово-ігрової ляльки.

Найчастіше домашню ляльку виготовляли для дівчаток з найдоступніших матеріалів — сіна, соломи, залишків ниток, льону, кукурудзи. Іноді використовували глину та вовну, тобто все, що було під руками. Але найцікавіше те, що виготовляли ляльки й чоловіки. Вони в той час вважалися вождями, чільниками роду, тому саме їм доручали це завдання.

Коли людина робила ляльку, вона ніби впадала у медитативний стан, оскільки під час виготовлення ляльки треба обертати нитку навколо своєї осі. Виконуючи це, людина забуває про всі клопоти і зосереджується лише на цій роботі.

Лялька демонструє неповторну своєрідність кожного народу, його історичну значимість та обрядову цінність.

Українськими ляльками етнографи зацікавилися наприкінці XIX — початку XX ст. Колекцію мотанок Наддніпрянщини зібрав М. Грушевський у 1900-х рр. Українські (так звані решетилівські) ляльки виставлені у музеї іграшки у Сергієвому Посаді (Росія). Вони були зібрані на початку XX ст. засновником музею Миколою Бартрамом (1873-1931).

Лялька - мотанка є одним із найдавніших символів української культури. Поряд з рушником, лялька виконувала важливу функцію – оберіга. Саме цей фактор і визначив основні характеристики та методики їх створення. Назва “лялька — мотанка” пов'язана з тим, що технологія виготовлення полягає не в шитті, але в нанизуванні ниток та стрічок. До вміння робити кукли відносились дуже серйозно та відповідально. Саме тому, цьому ремеслу навчали із раннього дитинства.

Досить часто, люди створювали ляльки, для того, щоб відвести біду або хворобу від людини або родини. У звя'зку з цим, було прийнято робити ляльки безликими, для того, щоб насправді оберігали. Ні в якому разі не дозволялось надавати лялькам людських рис обличчя. Оскільки вона не повинна бути ні на кого схожа, для того, щоб не заподіяти шкоди.

Лялька - мотанка виконує безліч досить символічних ролей. Прийнято вважати, що лялька відіграє функцію посередника між живими людьми та тими, кого на цьому світі вже немає і навпаки, ще не з’явився. Особливу увагу приділяли весільним лялькам-мотанкам. Вони були одягненні у відповідності з усіма весільними традиціями та йшли обов’язково в парі, а також відігравали роль не лише оберіга молодої родини, але й вважались символом продовження роду. Коли молода дівчина виходила заміж, їй дозволялось грати з ляльками, до тих пір, доки в родині не з’являться свої власні діточки. При цьому, чим більше дівчина грала, тим краще це було. Це символізувало появу у родині здоровеньких діточок. Коли немовля народжувались, звичайно ляльки-мотанки передавались їм.

Згідно численним віруванням, коли людина хворіла, їй давали спеціально виготовлену ляльку - мотанку. Після того, як хвороба проходила, ляльку спалювали, вважаючи, що вона перейняла на себе всю негативну енергію. Також, досить часто виготовляли окремі ляльки для проведення численних ритуалів, у які вплітали всі ті предмети або речі, яких людина прагнула позбутись. Як результат, такі ляльки топили у воді або спалювали на багатті.

Кожна лялька - мотанка повинна бути одягнена у вишиванку , спідницю та запаску. Усі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній, – намисто уособлює достаток. Також повинен бути головний убір – очіпок, стрічка чи хустка, що символізує зв'язок з небом. Щоб лялька мала чудодійні властивості, її потрібно робити за всіма правилами. Мотанка виготовляється методом намотування тканини чи пряжі за годинниковою стрілкою. Щоб іграшка не розсипалася, нитки потрібно зав’язувати дуже міцно і обов’язково на непарну кількість вузлів, зазвичай їх три. Ляльку в жодному разі не можна проколювати голками чи шпильками, виристовують тільки нитки і тканину. Лише в останні часи майстри, що роблять колекційні ляльки, які вже мають не тільки сакрально-обрядове, але й художнє та естетичне значення, використовують голку для оздоблення лише вбрання ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші, найважливіші деталі ляльки-оберегу, дотепер виготовляються без застосування голки.Після того ляльку одягають – вбрання та кольори підбирає майстер за своїми уподобаннями та враховуючи символічне призначення ляльки. Наприклад, якщо лялька робиться на добробут та здоров’я родини – для одягу підбираються червоно-зелені відтінки, для успіху в фінансових справах – зелені та золотисті, для щастя у коханні чи подружньому житті – червоні, рожеві, помаранчеві кольори, для успіху в творчості – блакитні. І, звісно, велику силу має вишивка, особливо, якщо це вишивка старовинна, яка несе в собі древню символіку і позитивну енергію багатьох поколінь. Потужну захисну силу мають ляльки, виготовлені з натурального конопляного полотна – це універсальний родинний оберіг від нещастя і хвороб. Всі елементи підбираються у відповідності із регіональними та географічними особливостями, і при цьому кожний з предметів одягу також виконує роль оберега.

Найбільшу ляльку - мотанку зробили у Львові 30 квітня 2011 року, її замірювала уповноважена від «Книги рекордів України» начальниу управління туризму Львівської міської ради Оксана Сидор, встановивши рекордний результат - 3 метри.

Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це символ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.