28. Особливості розвитку мовлення дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку.

Обмежене розуміння мовлення - один з найбільш помітних і масивних симптомів. Експресивне мовлення характеризується такими особливостями: запас слів обмежений, відрізняється дифузністю, розширенністю і неточністю їхніх значень. У граматичному ладі відзначаються більш-менш грубі порушення (від однослівних речень до розгорнутої фрази, з помилками у відмінкових узгодженнях, у вживанні прийменників).

У вимові слів є багато перекручувань у структурі слова: цікаво, що звичайно зберігається контур слів або хоча б ударний склад, як найбільш чутний, на цій підставі можуть змішуватися слова фонетично подібні.

Характер звуковимови слабочуючих дітей буде наступним:

а) змішання дзвінких і глухих приголосних;

б) сигматизми (в основному призубний і бічний), що довгостроково утримуються; заміни шиплячих звуків свистячими звуками і змішання свистячих і шиплячих звуків; неправильна вимова сонорних р, л;

в) недоліки пом'якшення;

г) пізніше формування африкатів,

д) випадання при поєднанні приголосних однієї з них..

Голос слабочуючої дитини звичайно глухий, інтонація мало розвинута і невиразна. Недостатність свого мовлення вона доповнює жестикуляцією.

Більшість із зазначених недоліків відповідає особливостям мовлення нормальної дитини періоду мовленнєвого розвитку; інші недоліки характеризуються неправильними навичками, зумовленими недостатніми і перекрученими сприйняттями, що надходять до слухового аналізатору. До останнього відносяться: глухий і слабко модульований голос, змішання дзвінких і глухих при явищах одзвінчення глухих приголосних, труднощі виробки правильних свистячих приголосних.

Формування навичок активного використання розмовного мовлення у слабочуючих дітей пов’язано з цілим рядом утруднень, що включає:

1) труднощі перемикання від користування звичними засобами спілкування (жестами) до задоволення потреб спілкування за допомогою словесного мовлення;

2) складність оволодіння правилами відбору мовних елементів:

 а) в дотриманні послідовності звукових елементів в словах («горовив» замість «говорив»);

 б) в підборі потрібних морфем («лопатом»);

 в) в з'єднанні слів в словосполучення («великий ложка»);

 г) в побудові словосполучень («Вася лопатою на землі вже»);

 д) в дотриманні семантичних і логічних правил при складанні словосполучення («Влітку я поливала на городі овочі і фрукти »);

 ж) в невмінні враховувати ситуацію спілкування.

Внаслідок цього діти :

 а) пред'являють співбесіднику одні і ті ж за змістом питання в різних формулюваннях по декілька разів;

 б) не вміють враховувати зміст реплік співбесідника;

 в) не уміють перемикатися на інші теми, що виникають по ходу розмови і що поза сумнівом цікавлять співбесідників.

Розвитку розмовного мовлення слабочуючих дітей сприяють такі умови:

 а) систематичне використовування потреби дітей в спілкуванні, що виникає в процесі спільної учбової і побутової діяльності, для вживання фраз розмовного мовлення (як готових, наперед введених в побут дітей педагогом, що так і складаються дітьми в ході розмови);

 б) систематичне тренування дітей в словесному виразі своїх вражень, думок, переживань як при природній явній потребі в такому виразі, так і в спеціально створюваних педагогами ситуаціях;

в) формування у слабочуючих звички спілкуватися словесним мовленням;

г) поступове підвищення самостійності в складанні реплік діалогу.