3. Перспективи розвитку факторингу в Україні
Незважаючи на очевидні переваги факторингу в порівнянні з іншими фінансовими інструментами, у банківському бізнесі така послуга пропонується доволі рідко. Подібна ситуація пов’язана із проблемами в українській економіці, що негативно впливають на розвиток вітчизняного факторингового ринку і не дають можливість цій операції зайняти високе місце серед інших кредитних послуг. До таких проблем слід віднести ось що.
1. Недосконалість і неоднозначність вітчизняного законодавства, що регулює відносини у сфері факторингового обслуговування, а також низький рівень правової культури вітчизняного бізнесу. Так, в Україні відсутній окремий єдиний закон чи положення щодо регулювання ринку факторингових послуг, а чинні законодавчі акти, які частково регулюють відносини у сфері факторингу, є вкрай неоднозначними і суперечливими.
2. Великий відсоток переуступлення боргу, котрий сьогодні застосовують банківські установи України у тарифах за обслуговування, що змушує потенційних клієнтів переорієнтовуватися на стандартне кредитування, де вартість послуг є нижчою.
3. Вітчизняні банки, як правило, надають послуги тільки з фінансування заборгованості. Натомість у міжнародній практиці факторинг містить чотири (мінімум дві) складові: фінансування, страхування ризиків, управління дебіторською заборгованістю й інформаційне обслуговування.
4. Поширеність передоплати за товар також є великою проблемою, оскільки унеможливлює використання факторингу, який, у свою чергу, базується на відстроченні платежу.
5. Необізнаність суб’єктів господарювання про факторинг як ефективний метод управління дебіторською заборгованістю, а також брак професійних навичок та досвіду роботи в цій сфері як з боку банківських працівників, так і з боку потенційних клієнтів.
Слід зазначити, що в банківській практиці існує перелік випадків, коли факторингове обслуговування ускладнюється або стає неможливим. Так, факторингове фінансування не здійснюється для:
––підприємств з великою кількістю дебіторів, заборгованість кожного з яких становить невеликі суми;
––підприємств, які виробляють нестандартну або вузькоспеціалізовану продукцію;
––будівельних або інших фірм, що працюють із субпідрядником;
––підприємств, що займаються бартерними операціями;
––боргових зобов’язань фізичних осіб, філіалів або відділень підприємств.
Перелік не є вичерпним і може бути доповнений іншими суттєвим для банку критеріями, виходячи з величини ризиків, які несе банк, а також обсягом витрат при реалізації такої послуги. Окрім того, фінансово-кредитні установи не приймають для факторингового обслуговування таку дебіторську заборгованість:
––дебіторську заборгованість нових покупців, з якими постачальник щойно уклав договори поставок, тобто покупців із невідомою платіжною історією і дисципліною розрахунків;
––прострочену дебіторську заборгованість;
––дебіторську заборгованість споріднених (пов’язаних) із постачальником підприємств;
––дебіторську заборгованість за договорами поставок, що передбачають бартерні розрахунки.
Застосування вищеперелічених обмежень при наданні факторингової послуги обумовлюється насамперед її ризикованістю. Тому банки-фактори з метою недопущення можливості реалізації факторингових ризиків проводять зважену та послідовну політику, що передбачає виявлення та ідентифікацію, аналіз і оцінку, а також практичне впровадження відповідних методів боротьби з ризиком (табл. 5).
Таблиця 5