3.2 Образ міста у романі Валер'яна Підмогильного « Місто»

Саме в столиці чи великих містах прагнуть молоді люди отримати освіту, знайти себе,реалізувати свої можливості. Таку ж мету мав і герой роману Валер’яна Підмогильного «Місто»(1928р.) Степан Радченко. «Київ! Це те велике місто, куди він їде учитись і жити. Це те нове, що він мусить у нього ввійти, щоб осягнути свою здавна викохувану мрію.»

Степан мав амбітні надії: «за активну участь у революції» та не менш активну діяльність у своєму селі його мусять прийняти у Києві достойно. Вірив, що перед ним відкриються будь-які двері-адже у великому місті так багато вибору!

Та після перших же днів пошуку праці, йому стало ясно: «він один серед сотні» Отже, перша ознака великого міста-велика маса людей , серед яких губиться індивідуальність. Байдужість чиновників, їх особливість «не помічати», не бачити

особистості (адже таких багато) вразила найболючіше Степана. Адже у своєму селі він був активістом, міг втілювати свої ідеї в життя і мав за це достойну шану. А от в Києві «якийсь крамар, тонконоге нікчемство, має право загнати його в хлів»- саме там, поруч з коровами була перша оселя нашого героя Валер'ян Підмогильний не погоджувався із критиками, які звинувачували його у «хуторянській ворожості» до міста.

Образ великого міста постає перед читачем насамперед через світосприймання Степана Радченка-його плани, рівень домагань міського жителя. Київ ми бачимо різним, залежно від внутрішнього стану героя. Коли Степан вперше вийшов на Хрещатик і побачив місто вночі, він був вражений небаченою розкішшю: безліч яскравих вогнів, освітлені вітрини,велика кількість товару, що селянину є недоступним. «О ненажерне місто!»- зробив висновок Степан. Адже село в той час лиш мріяло про електричне освітлення. Вночі село покрите темрявою,тишею.А в Києві вирує життя,місто наповнене гамірним натовпом людей, гуркотом машин, дзвінками громіздких трамваїв, вигуками візників. В душі молодої амбітної людини народжувалась ворожість до міста, до безжурного життя міщан. «Чи можна припустити, що їм у серці живе ідея?..» - з огидою думав Степан. А його здатність все піддавати аналізу привела його до думки, що місто можна змінити саме завдяки «свіжої крові села». Бо «таких, як він, тисячі приходять до міста» і хоч туляться десь по льохах, голодують, але працюють так, як вміють працювати лиш терплячі селяни. Мабуть, саме тому він обрав на першому іспиті тему «Змичка міста й села». Був переконаний, що майбутнє міста - це «села-міста,заповідані революцією». Але ж місто поглинає селян, їх віковічні звичаї підпорядковуючи своїм законам та правилам. «Місто закрутило мене» - зізнається Степан. Здається, ось же вона-удача: став відомим, досяг бажаних матеріальних благ. Зумів підкорити місто? Тоді чому ж «…заздрість зайнялась в нім до того,[Левка] хто зумів не змінитись, лишитись тотожним через роки…»? І чому такому самодостатньому, впевненому у собі Степану так захотілось давно забутому другові зізнатись: « Ех , Левко, чуже тут усе-і люди, і життя»?

«Чуже» у місті селянинові все: спосіб життя звичайних міщан, невиправдані розкоші міста, яке підпорядковує собі навіть вічну константу-Природу. Вражає тонке спостереження автора, який очима свого героя помічає разючу штучність міста. «Весну в місті несуть не ластівки, а бендюжники, що… починають довбати на вулицях злеглий сніг, вантажити його на санки й вивозити геть, де він може танути без шкоди для міського добробуту». Тонка іронія,прихована у сполученні дієслів «може танути», підкреслює всемогутність правил життя міста. Весна у великому місті оголює мертвий брук «замість сподіваного зела». Для Степана, якому в плоть і кров ввійшов з настанням весни «дух вогкої ріллі», хотілось «втопити очі в зелену далечінь полів», а натомість він бачив лиш «страшне погноблення природи». Йому здавалось, що і «дерева камінних вулиць та обгороджених садків, замкнені тут у клітки, як дивовижні тварини по звіринцях, журно простягали йому своє набрякле гілля». Штучність, неприродність життя міста мучить душу Степана, не дає відчуття щастя. У дискусії з поетом Світозаровим Радченко з гіркотою та душевною тугою знову повторює: «Все у місті якесь неприродне». Тоді чому ж донині тисячі селян їдуть до міста, сподіваючись на краще життя?Чи справді «легше жити» у місті? Фдже ж не дарма Левко підсумовує, що у місті лише «смиканина, а не життя».

Та попри все саме в місті можна отримати гарну освіту, зробити кар’єру.

Де ж формула щастя? Можливо, слід згадати вчення мандрівного філософа Г.С. Сковороди та не зраджувати своєї природи, свого покликання? Бо у «всякому місті свій звичай і права», але щасливим та спокійним буде той, у кого «совість, мов чистий кришталь».

Іншими словами, якби наш герой, осягнувши глибин освіти та культури у Києві, повернувся у рідні степи, втілив ці здобутки у життя села, він був би щасливим, не терзався б несправжніми досягненнями.

ВИСНОВКИ

Роман Валеріана Підмогильного «Місто» відразу ж привернув увагу літературних критиків, викликав полеміку на сторінках літературно-критичних видань, обговорення в трудових і учнівських колективах. Твір та його автор, мали свою, на жаль, нелегку й трагічну долю.

Змоделювавши ситуацію духовної деградації особистості в умовах урбаністичного простору, використавши елемент антиутопічності, Підмогильний саме в такий спосіб зробив спробу наблизити місто до свідомості українців, оголивши найнебезпечніші пуанти абстрактних перешкод. У цьому плані незавершеність роману «Місто» якнайефективніше спонукає читача до пошуку індивідуального шляху розв’язання проблеми збереження духовності.

Підсумуємо, що в романі показує один з шляхів до волі. Цей шлях веде через правду знання людини й себе до – творчості. Чи значить це, що віднині Степан буде зразком моральності й не зробить, жадного злого вчинку? Навряд чи це так. Не тільки люди різні, а й людина різна, і різні її вчинки. Але ціною свого попереднього життя, ціною спустошення душевного, ціною самоти герой твору Підмогильного купив собі право і можливість бути людиною. Людиною серед людей.

Підкреслимо, що Валеріана Підмогильного можна назвати українським предтечею А.Камю, Ж.-П. Сартра. Перегуки теми і сюжетів його роману «Місто» й багатьох оповідань із класиками екзистенціалізму, які творили значно пізніше, є не лише додатковим, цілком переконливим доказом спростування комплексу меншовартості української літератури, що склався за часів радянського режиму, а й безсумнівним потвердженням плідного розвитку екзистенціалізму як світоглядної естетичної системи в Україні ще на початку XX століття.

Зазначимо, що саме в образно-смислових та мовних координатах постає у романі В. Підмогильного образ Міста, що має багатовимірну і складну структуру, але напрочуд цікавий і змістовний, якщо уважно вчитатись у текст, збагнути найтонші естетичні нюанси авторської думки.

Також підсумуємо, що у високохудожньому тексті є великий запас для співтворчості читача з письменником. Без цього книжка стає нудною. Якщо у творі все розтлумачено і сказано письменником, то він не викликає зацікавлення читача. Художній твір часто називають незавершеною завершеністю. З одного боку, він завершений, бо дописаний, з другого – незавершений, бо спонукає до роздумів. Письменник сподівається на співтворчість, ставить читачеві питання, а той уже сам повинен подумати, як би він поводився в тій чи тій ситуації. Питання авторської позиції та підтексту дуже важливі, їх не можна залишати поза увагою. Ми в цьому переконалися, досліджуючи текст роману В.Підмогильного «Місто».

Варто зазначити, що автор насамперед змальовує людину як носія моральних цінностей, а вже потім як літературного персонажа – спеціаліста в певній галузі, зокрема літературній.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бєлеєнко М. Психологічні домінанти образу ліричного героя поетів "Ланки" – МЛРСу // Наукові читання – 1998: Праці молодих учених України: 36. ст. – К., 1999. – 312 с.

2. Голубева З. Український радянський роман 20-х років. – X., 1967. – 211 с.

3. Гриценко О. L'еtranger у ролі попутника//Всесвіт. – 1991. – №7. – 89 с.

4. Дончик В. Український радянський роман. Рух ідей і форм/В. Дончик. – К.: Дніпро, 1987. – 212 с.

5. Еко У. Роль читача: Дослідження з семіотики текстів/У. Еко. – Л., 2004. – 341 с.

6. Єфремов П. Про роман В.Підмогильного "Місто" // Плуг. – 1928- №9.

7. Иванов В. В. К семиотическому изучению культурной истории большого города // Труды по знаковым системам.– Тарту, 1986.– №. 19.–98 с.

8. Капленко О. Урбаністичні уявлення В. Підмогильного у світлі шпенглерівської концепції//Слово і час. – 2002. – №8. – С. 79-83

9. Колесник П. Валеріан Підмогильний/П. Колесник. – X., 1931. – 143 с.

10. Коломієць Л. "Місто" В. Підмогильного: проблематика та структурна організація//СіЧ. – 1991. – К.: Веселка, 1993. – 90 с.

11. Кузнецов И. Техника анализа художественного произведения//Сибирский учитель. – 2000. – № 4 (8). – С. 43-45

12. Лакиза П. Історія одної кар'єри // Молодняк. – 1929. – № 2,4,5.

13. Ласло-Куцюк М. "Місто" В.Підмогильного і французький роман XIX століття //Ласло-Куцюк М. Шукання форми. – Бухарест, 1980. – 70 с.

14. Лісовий П. Місто //Культура і гюбут. – 26 травня. – 1928.

15. Лущій С. «Місту» В. Підмогильного – 70 років//Вітчизна. – 1998. – №9-10. – С. 141-146

16. Мельник В. Суворий аналітик доби. Валеріан Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози 1 половини XX століття/В. Мельник. – К, 1994.

17. Мовчан Р. Валеріан Підмогильний // Письменники Радянської України. 20-30-ті роки. – К.: Рад, письменник, 1989. – 371 с.

18. Монахоба Я. Проза Валеріана Підмогильного: тендерний аспект // Актуальні проблеми сучасної філології Літературознавство: 36. наук, праць Рівненського держ. гуманітарного ун- ту. – №. 8. – Рівне, 2000. – 350 с

19. Мотузка М. Село й місто в творчості В.Підмогильного //Критика. -1929. – №6.

20. Музичка А. Творча метода В.Підмогильного//Червоний шлях. – 1930 – № 10.

21. Мусь М. "Місто" // Робітничий журнал. – 1928. – № 6.

22. Ніковський А. Про "Місто" В.Підмогильного //Життя і революція. – 1929. – №10.

23. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі/С. Павличко. – К., 1999. – 284 с.

24. Підмогильний В. Несподівано//Універсальний журнал. – 1929. - №1. – 85 с.

25. Підгайний Л. Місто В. Підмогильного. Роман//Літ. газ. – 13 червня. – 1928.

26. Пізнюк Л. Проблеми відчуження та абсурду в "Місті" В. Підмогильного//Слово і час. – №5. – 2000. – С. 62-66.

27. Ставицька Л. Мовно-образна структура роману В. Підмогильного Місто//Дивослово. – 1999. – №4. – С. 15-17.

28. Савчук M. 1928 рік. "Дрібниці" у виробництві видавництв: Із спостережень бібліотекарів// Літ. газ. – 1 листопада. – 1928.

29. Степняк М. Очерки современного украинского романа// Красное слово. – 1929. – №4.

30. Тарнавський М. Невтомний гонець у майбутнє//Січ. – 1991. – №5. – 158 с.

31. Тимків Н. Інтелектуальні і моральні засади життя Степана Радченка: Образ головного героя роману Валеряна Підмогильного «Місто» з точки зору авторської позиції//Дивослово. – К., 2005. – №10. – С. 24-30.

32. Топоров В. Миф. Ритуал. Символ. Образ. Исследование в області мифопоєтического/В. Топоров. – М., 1995. – 328 с.

33. Українська книга на шляху до робітничого читача // Пролет, правда. – 20 червня. – 1928.

34. Финкелстайн С. Экзистенциализм и проблема отчуждения в американской литературе/С. Финкелстайн. – М., 1967. – 357 с.

35. Фриче В. Социология искусства. – М., Л., 1930. – 514 с.

36. Хуторян А. В. Підмогильний: Місто // Пролет, правда. – 23 травня. – 1928.

37. Чирков H. Пидмогильный В.//Литературная энциклопедия. – M., 1934. – Т.8.

38. Шевчук В. Екзистенціальна проза В. Підмогильного // Підмогильний. Місто: Роман та оповідання/В. Шевчук. – К.: Веселка, 1993. – 119 с.

39. Шерех Ю. Людина і люди: («Місто Валеріана Підмогильного»)//Укр. мова та літ. – 2000. – №37. – С. 6-8.

40. Шпенглер О. Закат Европы: Очерки морфологии мировой истории/ О. Шенглер. – М., 1993 .- Т. 1. – 319 с.