36

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………	3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РОМАНІ «МІСТО» В. ПІДМОГИЛЬНОГО……………………………….	6
1.1 Історія дослідження роману………………………………………………	6
1.2 Візія міста як концептуальна ідея в прозі Валер’яна Підмогильного…	11
РОЗДІЛ ІІ. ІДЕЙНА ПРОБЛЕМАТИКА РОМАНУ «МІСТО»…………….	17
2.1. Зображення «цілісної» людини у романі Валер’яна Підмогильного «Місто»………………………………………………………………………..	17
2.2 Проблема людини у романы В.Підмогильного «Місто»…………….	20
2.3 Проблема маргінального суспільства у романі В. Підмогильного "Місто"…………………………………………………………………………	22
РОЗДІЛ 3 ХУДОЖНІ ОБРАЗИ РОМАНУ В.ПІДМОГИЛЬНОГО «МІСТО»………………………………………………………………………	25
3.1 Еволюція головного героя у романі В.Підмогильного «Місто»…….	25
3.2 Образ міста у романі Валер'яна Підмогильного « Місто»……………	28
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………	32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..	34

ВСТУП

На порозі нового тисячоліття людство дедалі більше інкорпорується в урбаністичний простір. Міський спосіб життя поступово, але впевнено набуває стихійного характеру й відповідно трансформує мислення та екзистенцію сучасної людини. Саме тому можемо спостерігати посилений інтерес до феномена міста як самодостатньої сутності. Воно наділяється певним трансцендентним змістом, спроби декодування якого неодмінно повертають до питання національної ментальності, де разом з усіма уявленнями про речі ховається коріння й естетики образу міста. Подібну думку висловив і відомий культуролог В. Іванов: «Місто в історії водночас і настільки нове явище, що кожне наступне покоління знов і знов починає йому дивуватися, і настільки давнє, що це здивування передається нерідко образами тисячолітньої давності» [7; c. 25].

Щодо української ментальності, то вона тривалий час сприймалася сільською, в ній закріпилась установка про ворожість міста як стану свідомості. Причиною цьому є «споконвічна непричетність міста до культури української нації: відсоток суто українського населення в містах завжди, навіть з початком індустріалізації, тобто у XIX ст., був мінімальним, тому міста майже ніколи не були носіями ані української мови, ані української культури» [18; c. 212].

Слово, винесене у заголовок роману Валеріана Підмогильного, – містке культурологічне поняття. Світова література має низку таких образів Міста, що є незалежним і самодостатнім, а де в чому навіть домінуючим над сюжетною, канвою художнього твору. Так, у скарбниці красного письменства зберігаються незабутні й величні образи Парижа (О. де Бальзак, Е. Золя, Г. де Мопассан), Петербурга (Ф. Достоєвський, А. Бєлий), Лондона (Ч. Діккенс, У. Теккерей), у повісті І. Франка «Для домашнього вогнища» вгадується в найменших подробицях Львів.

Актуальність дослідження. Вивчаючи українську класичну літературу, не можна не звернути увагу на урбаністичні мотиви, скажімо, у романі Панаса Мирного «Повія» чи у творах І. Нечуя-Левицького (панорама Києва в повісті «Хмари» та нарисі «На Владимирській горі», п’єсі «На Кожум’яках»). Надовго вкарбовуються в пам’ять динамічні картини міста, створені М. Хвильовим у новелі «Арабески», де рефреном звучить «Я безумно люблю город». До речі, слова місто і город в українській мові XIX ст. вживались як абсолютні синоніми. В. Підмогильний уникає форми, яка перехрещується з російським аналогом; зав дяки його мовотворчості саме лексема місто і супровідним комплексом понять, ідей, думок, асоціацій постає національно забарвленим культурі логічним поняттям.

Роман В. Підмогильного «Місто» розгортає перед читачем панораму Києва початку 20-х рр. XX ст. Місто постає у конкретних просторо-часових ознаках; письменник влучно фіксує атмосферу тодішнього побуту, культурно-мистецького життя, Передає читачеві неповторну ауру київських кав’ярень, кінотеатрів, базарів, магазинів; створює колоритні київські соціокультурні типи (крамарі, вчителі, підприємці, літератори та ін.). Текст роману становить собою складну і багатовимірну структуру, а отже, вивчати його можна в різних аспектах.

Дослідження взаємин Місто-Людина; мовно-образне втілення кожного з двох концептів утворює своєрідну структуру, позначену печаттю творчої манери Валеріана Підмогильного, суворого аналітика доби і майстра окультуреного образного письма.

Проблему ідейно-художньої проблематики роману Валеріана Підмогильного «Місто» досліджували такі вчені, як З. Голубєва [2]. П. Єфремов [6], М. Мусь [21], А. Ніковський [22], М. Степняк [29], П. Лакиза [12], П. Колесник [9], П. Лісовий [14], М. Мотузка [19], А Музичко [20], Л. Підгайний [25], А. Хуторян [36], М. Чирков [37], Ю. Шерех [39], В. Мельник [16], Л.Коломієць [10], В. Шевчук [38], О. Гриценко [3], Р. Мовчан [17] та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.

Мета дослідження полягає в характеристиці ідейно-художньої проблематики роману Валеріана Підмогильного «Місто». Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1. Дослідити історію дослідження роману;

2. Охарактеризувати урбаністичні уявлення автора;

3. Проаналізувати проблему людини і людей в романі.

Об’єктом дослідження є українська проза 30х років ХХ століття.

Предметом дослідження є роман Валеріана Підмогильного «Місто».

Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:

1. Загальнонауковий: синтез, аналіз та порівняння наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.

2. Порівняльний метод був використаний з метою порівняння поглядів різних науковців на поняття, що аналізуються в дослідженні.

3. Метод порівняльного аналізу для порівняння різних літературних творів.

4. Метод вибіркового аналізу: для характеристики певних уривків у творі.

У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РОМАНІ «МІСТО» В. ПІДМОГИЛЬНОГО

1. Історія дослідження роману

З часу виходу у світ роману “Місто” (1928 рік) навколо нього точаться дискусії, пов’язані передусім із розумінням його змісту. Перші критики роману звертали увагу на його урбаністичну спрямованість, глибину філософського сприйняття дійсності. Деякі дослідники вважали, що “Місто” - це типовий зразок пролетарської літератури. Але звертала на себе увагу відсутність ґрунтовного аналізу твору В. Підмогильного як інтелектуального роману, в якому особливу роль відіграють елементи екзистенціалізму.

Лише в часи незалежності з’явилися перші дослідження “Міста”, в яких проводився аналіз роману з точки зору екзистенціалізму, чи не вперше була проголошена думка про інтелектуальну основу твору. Проте до нашого часу в літературних колах точаться суперечки щодо правомірності віднесення роману “Місто” до зразків екзистенційної літератури, його інтелектуальної основи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед останніх досліджень варто згадати працю М. Тарнавського “Між розумом та ірраціональністю”. У цьому дослідженні було проведено ґрунтовний аналіз роману “Місто” В. Підмогильного. Дослідник наголосив на наявності у творі елементів екзистенціалізму, на інтелектуальній основі “Міста”. Інші дослідження торкаються суті проблеми віднесення роману В. Підмогильного до зразків екзистенційної літератури лише поверхово.

Мета статті: визначити роль елементів екзистенціалізму у художній структурі роману “Місто”, наголосити на інтелектуальній суті твору В. Підмогильного.

Виклад основного матеріалу. Впродовж тривалого часу роман “Місто” В. Підмогильного більшість критиків та дослідників його творчості відносили до зразків літератури екзистенціалізму. Така позиція має право на життя, але вона потребує переосмислення в бік думки про наявність у творі елементів екзистенціалізму, які лише допомагають автору яскравіше вивести образи героїв, але не роблять роман зразком екзистенційної літератури у чистому вигляді.

Визначимо деякі риси цього напряму. Відомо, що екзистенціалізм (від лат. “екзистенція”, тобто існування) - це один із найпоширеніших у Європі 40 - 60-х років 20 століття напрямків розвитку філософської думки. Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності, природі людини). Якраз на існуванні людини, що є емпіричною особистістю, вилученою з будь- яких систем (політичних, соціальних, релігійних), зосереджують свою увагу представники напряму. Саме існування людини “наодинці” з буттям є, на думку екзистенціалістів, єдиною достовірною реальністю. Світ же вони розуміють як дещо вороже особистості, сприймають його як хаотичний, дисгармонійний, абсурдний. Процеси, що відбуваються у цьому повному внутрішніх протиріч світі, позбавлені закономірностей, логічного зв’язку, часової послідовності. Особистість у екзистенціалістів має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому “іншому”. Адже всі вони нав’язують особистості свою волю і мораль, інтереси й ідеали. Вищу життєву цінність “екзистенціалісти вбачають у свободі особистості. Існування ж людини тлумачиться ними як драма свободи [5, 14]”. Саме ці основні позиції екзистенціалізму переважають у творах Сартра і Камю. У романі “Місто” знаходимо тільки деякі елементи екзистенційної літератури, хоча дослідники звертають увагу саме на абсурдність, що присутня у романі лише частково, а отже, порівнюють його з творами екзистенціалістів.

На думку О. Лілік, “В. Підмогильний став предтечею французьких екзистенціалістів Альбера Камю і Жана-Поля Сартра [1, 42]”. Відштовхуючись від цього, дослідниця пропонує розглядати роман “Місто” з позицій екзистенціалізму. Слід зауважити, що філософи- екзистенціалісти називали кілька шляхів порятунку від абсурдності світу: смерть (самогубство), бунт (боротьба) і творчість. Дослідниця звертає увагу на те, що “герой спочатку вороже налаштований до міста, воно для нього є уособленням ворожого і чужого, він бунтує, намагається боротися з ним, прагне змінити, вважає, що саме він покликаний побороти місто з його абсурдними законами життя [1, 44]”. Це твердження вона доводить уривками з твору, наприклад: “От вони, ці горожани! Все це - старий порох, що треба стерти. І він до цього покликаний. Ось вони, горожани! Крамарі, безглузді вчителі, безжурні з дурощів ляльки в пишних уборах! Їх треба вимести геть, розчавити..., і на їх місце прийдуть інші [6, 45]”. Але ця позиція Радченка радше свідчить про його непристосованість до нових умов існування, про його здивування тим, що він побачив. Він не відчуває абсурдності світу, а просто спочатку не усвідомлює можливості свого життя у потоці шумної юрби. В. Підмогильний ставить свого героя в такі умови, щоб показати початок зникнення традиційного укладу життя українців, зміну їхньої ментальності, наголосити на умовах переходу в новий світ, який для українця Степана є ворожим. Мотив абсурдності у самому факті життя українця в місті присутній, але навряд чи його можна прив’язати до екзистенціалізму. Степан їде до міста з метою його завоювання, а не для того, щоб відчути самотність, полинути в атмосферу страждань, закінчити життя самогубством. Відчувається, що В. Підмогильний співвідносить свого героя з собою, бо в романі на кожному кроці бачимо індивідуалізм, вираження почуттів автора через слова та дії героя.

Досить яскраво помітне у творі бажання В. Підмогильного зробити Степана-митця, що викликає думки про екзистенційне начало героя, бо реальність піддається в художньому творі “запереченню”, вона “переборюється”, підтверджуючи активність свідомого і підсвідомого у митця. Але ця думка була б актуальною у випадку, коли б у “Місті” увага зосереджувалася на розвитку Радченка як письменника, з самого початку мова йшла про його бажання відсторонитися від “абсурдності” світу, а в кінці твору він був би показаний талановитим письменником, що веде аскетичний спосіб життя і пише твори про бунтуючу особистість. В. Підмогильний не дає нам підстав для таких роздумів. Він пише твір про провінціала, що вирішив “захопити” місто, і тільки в кінці додає щось схоже на екзистенціалізм, коли показує Степана, який пише твір про людей. Але це не вираження “філософії свободи” Ж.-П. Сартра, яка ставить людину поза закономірністю і причинною залежністю, виражає розрив з необхідністю, це лише підтвердження закономірності фіналу життєвого шляху героя, поглиблення його залежності від міста, якому він не здатний кинути виклик.

У закінченні роману “Місто” з’являється мотив пошуку смислу життя у новому середовищі, пристосування до суспільства, що виходить із бажання Степана написати повість про людей. Але мотив пристосування суперечить філософії екзистенціалізму, якому притаманний пошук свободи від суспільства та його канонів. Тому, як бачимо, В. Підмогильний випадково включає до свого роману елементи екзистенціалізму, які не набувають у творі системності і не мають під собою серйозного підґрунтя. Скоріше у романі помітний виразний індивідуалізм головного героя, який розвивається в цілком реальному середовищі.

Роман “Місто” (1928) “був однією з вершин української прози і дороговказом для її подальшого розвитку. У романі світовий мотив підкорення людиною міста як об’єктивний шлях людської цивілізації моделювався модерністично не в соціальній, а в психолого- філософській площині, однак ця модель проектувалася на оновлюваний український світ, що сам по собі давав розкішний матеріал для художньої інтерпретації [4, 11]”. Основну увагу автор зосереджує на постійному “дуеті” двох героїв: Степана Радченка й Міста. Іншими словами: індивідуальності та її оточення. Художній образ Міста, його тісна взаємодія з головним героєм яскраво показує реалістичність роману, що проявляється в описах, поведінці героїв. Проте серед цієї реальності опиняються й елементи екзистенціалізму. Особливо це видно з почуттів головного героя роману. Степан постійно відчуває “штучність, вимушену фальшивість поведінки багатьох городян. Тому все частіше в його мозку спливатимуть спогади про село, його переслідуватиме внутрішнє відчуття села, вже як атрибут минулого життя. Все частіше він відчуватиме самотність у місті, хоч матиме добру роботу, квартиру, гроші, славу. Кожна нова його жінка - це не лише сходинка у завоюванні міста. Український Растіньяк хапається за жінок, рятуючись від своєї фатальної самотності в чужому для себе середовищі [4, 1З]”. Але, незважаючи на все це, екзистенціалізм присутній у творі лише на рівні вкраплень у цілком реальний світ Радченка. Степан не бунтує, не бореться зі світом, він сприймає його, мириться зі своїм становищем, не намагається щось змінити у довготривалій перспективі.

Слід зазначити, що елементи екзистенціалізму, реалістичного, урбаністичного, автобіографічного роману допомагають створити інтелектуальний твір, яким “Місто” справді є.

Деякі дослідники порівнюють “Місто” з романом “Любий друг” Гі де Мопассана. Це порівняння має під собою певний ґрунт, “адже кожен з цих майстрів слова оригінально розглядав таку поширену в літературі тему, як завоювання міста провінціалом [2, 143]”.

Проте між героями романів існує внутрішня розбіжність. “Одна з істотних відмінностей між героями, за словами Л. Коломієць, - брак сорому в Дюруа, тоді як у Радченка відбувається “психологічна еволюція від сорому до провини [2, 143]”. Але це не свідчить про те, що “Місто” від цього стає екзистенційним романом, скоріше В. Підмогильний надає своєму твору модерністських рис, створює інтелектуальне полотно, в якому поєднуються риси різних філософських поглядів, романних систем, літературних напрямів.

Підмогильний використовує при створенні образів твору. Сам же роман скоріше продовжує традицію французького реалізму та неореалізму (А. Франс), що особливо виразно можна побачити при порівнянні його з романом “Любий друг” Гі де Мопассана. Отже, роман “Місто” важко назвати класичним зразком екзистенційної літератури. Так, у ньому наявні елементи екзистенціалізму, але на рівні з ними функціонують елементи класичного реалістичного, урбаністичного, автобіографічного романів, підкреслені автором за допомогою тонкої психології, філософського осмислення світу. Це доводить думку про те, що “Місто” - інтелектуальний роман, одним зі структурних компонентів якого є екзистенціалізм, який знаходить себе у філософській площині твору.