57. Роль сім”ї при основних психосоматичних захворюваннях: бронхіальна астма, туберкульоз легенів

Так, при бронхіальній астмі ранні порушення відносин з матір'ю викликають у хворого конфронтацію «бажання ніжності», з одного боку, і «страху перед ніжністю», з іншого. Особистість хворого на туберкульоз не відповідає якомусь одному типу, проте є одна спільна ознака: велика ранимість до всякого віднімання любові, потреба залишитися поблизу матері, у вузькій зоні безпеки, в центрі якої знаходиться мати. Як кидається в очі, у цих хворих описана незвичайна потреба в симпатії. За іншими даними, основне значення у розвитку бронхіальної астми має придушення матір'ю емоційних проявів у ранньому дитинстві - крику, плачу і т.д. Крім того, батьківські сім'ї цих хворих характеризуються стриманістю в прояві емоцій у її членів, жорстким контролем і придушенням ініціативи дітей .Відзначають також жорстку ієрархічність і ригідність сімейної структури.

У сім'ї дитини, хворої на бронхіальну астму, його хвороба може стати фактором, що утримує батьків від розлучення, або ж іноді формується коаліція «батько - хвора дитина» проти другого з батьків. Внутрішньосімейні стосунки виявляються напруженими. У сім'ї можуть складатися передумови для закріплення виниклих одного разу хворобливих симптомів за механізмом «умовної бажаності». Нерідко агресивні почуття, обумовлені напруженими взаєминами батьків, проектуються на хвору дитину. Дослідження також показали, що дуже часто хворі на бронхіальну астму або виховувалися в неповній сім'ї, або пережили в дитинстві втрату одного з батьків. Ще один важливий факт: матері хворих на бронхіальну астму, негативно відносяться до шлюбу сина чи дочки, прагнуть викликати у них з цього приводу почуття провини, що нерідко є механізмом нападу астми у їх дорослих дітей.

58. Роль сім”ї при основних психосоматичних захворюваннях: гіпертонія, ішемічна хвороба серця та інфаркт міокарда.

Вивчаючи хворих гіпертонією, звернули увагу на особливості взаємодії в їх батьківській сім'ї. У кожній сім'ї між батьками і дітьми формуються правила, за якими регулюються конфлікти. Якщо батько в сім'ї - гіпертонік, діти навчаються менш ефективним можливостям, прийомам перенесення та вирішення конфліктів. У цих сім'ях переважає негативна невербальна комунікація (наприклад, не давати відповідь, відвертати голову, уникати контакту поглядами). Водночас, дослідження показують, що обмежене сприйняття конфлікту і стресу, уникнення конфлікту пов'язане з появою підвищеного тиску крові, тобто це типи поведінки, яких діти вчаться від гипертоника-батька в процесі соціалізації в сім'ї. Заборони на мову або комунікацію в такій сім'ї ведуть до переваги приймаючих, що спостерігають, контролюючих, стримуючих видів активності.

Ішемічна хвороба серця (ІХС) та інфаркт міокарда. Більшість дослідників виявили в пре-морбіді хворих з ІХС та інфарктом міокарда перфекціонізм і мотивування на досягнення високих соціальних цілей. Хворі характеризуються торопливостью у веденні справ, нетерпінням, відчуття нехватки часу, почуттям високої відповідальності за доручену справу. Не знаходили у них загальмованості, емоційної лабільності, підвищеної невпевненості в собі. Їх характеризує «відхід у роботу»; на все інше їм просто не хвата ¬ ет часу. Е. Petzold (1978) пояснював це тим, що в сітуаціях, орієнтованих на досягнення високих цілей, справи у них йшли краще, ніж у сімейному колі або в колі друзів. Такий профіль особистості отримав назву «тип А».

Основною метою сімейної психо терапії є подолання односторонності ціннісних орієнтації хворих. У сеансах сімейної психо ¬ терапії пацієнт за допомогою своїх родичів навчається розширювати діапазон соціально-психологічний ¬ ських ролей за рахунок придбання та поглиблення ролей «батька» і «чоловіка», «матері» та «дружини».

Надзвичайно важливим є подолання емоційного відриву хворого від сім'ї, який спочатку проявляється непоінформованістю про життя родини, а потім і перенесенням стилю своїх професійних відносин в сім'ю. На перших етапах сімейної психотерапії предприни ¬ мается спроба відшукання «союзника», тобто найбільш зацікавлений ¬ ного у вирішенні ситуації, члена сім'ї. Найчастіше «союзником» психотерапевта в по ¬ позовах альтернативних стосунків у сім'ї виявляється дружина пациен ¬ та, але можуть бути і діти. У последую ¬ щем здійснюється психотерапевтична робота з «союзником» з підвищення його соціальної ком ¬ тенції. Чоловік або дружина самостійно відшукують способи я привабливості сімейного життя для хворого (придбання гарної сукні, кокетство, підстави для легких ревнощів, дружба з дружиною начальника чоловіка, квитки в театр і на концерти,).

Подібна програма є тривалою, починається в стаціонарі і вимагає свого продовження в позалікарняних умовах.