55. Революція 1868-1874 рр. В Іспанії. Перша республіка.

Реакційна політика уряду викликала зростаюче невдоволення в народі. Воно особливо посилилося після того, як були розпущені кортеси і муніципалітети. Керівники опозиційного руху стали готувати військовий переворот. 18.09.1868 р. повстала ескадра порту Кадіс, якою командував адмірал Топете. На наступний день лідери великої буржуазії і ліберальних поміщиків, які зібралися в Кадісі, опублікували відозву. У ній перераховувалися зловживання королівських властей і вказувалося, що метою повстання є встановлення «законності», «порядку» і введення загального виборчого права. Події в Кадісі послужили поштовхом до всенародного повстання. Піднялося населення міст,формувалася народна міліція. Королева Ізабелла втекла з Іспанії. 18. 10.1868 р. організували Тимчасовий уряд на чолі з Серрано. В результаті вересневого повстання політична влада в Іс перейшла від великих землевласників у руки великої фінансової та торговельної буржуазії та ліберальних поміщиків. У лютому 1869 р. в Мадриді зібралися Установчі кортеси.Прийнята Кортесом конституція оголошувала Ісп. спадковою монархією. Король зберігав право скликати і розпускати кортеси. Верхня палата (сенат) як і раніше повинна була складатися з вищих сановників; депутати нижньої палати підлягали обранню на основі загального голосування (для чоловіків). Конституція проголошувала свободу віросповідання і свободу друку, вводила суд присяжних, цивільний шлюб. Новий уряд заборонив орден єзуїтів. Довгий час уряд шукав кандидата на вакантний престол Іспанії. Пропозиція, зроблена принцу Леопольду Гогенцоллерну, родичу прусського короля Вільгельма I, викликала різкий протест Франції й послужила приводом до франко-пруської війни. Зрештою, ісп корона була принцу Амадео Савойському; 30.12.1870 р. новий король прибув до Ісп У ході революції відбувся розкол усередині правлячої партії прогресистів. Ліве крило цієї партії виділилося в самостійну «радикальну партію» на чолі з Руїзом Сорілья. Положення ускладнилося в 1872 р., коли проти уряду знову виступили карлісти, - прихильники Дон Карлоса, претендента на престол. Розпочалася друга Карлистська війна, що затяглася до 1876 р. 11.02.1873 р., кортеси під тиском народних мас проголосили Іспанію республікою. Політична влада перейшла до буржуазних кіл, що виступали під гаслом створення федеративної республіки. Уряд сформував федераліст Фігерас. Були призначені вибори в нові Установчі кортеси. Більшість місць в Установчих Кортесах, які відкрили свої засідання в червні 1873 р., отримали федералісти. Вони погодилися на те, щоб посаду голови уряду зайняв лівий республіканець - Пі-і-Маргалль.

61. Залишки старого режиму в економічному житті

В кін. XVIII ст. «старий порядок» (система суспільних відносин, зруйнована Фр револ) ще всюди панував в Європі. Його ознаки - абсолютизм, станові привілеї, різні пережитки середньовіччя у вигляді сеньйоріальних прав та цехового устрою міського ремесла і торгівлі. В Європі кін. XVIII ст. с/г було головною галуззю економіки, опорою могутності і процвітання країни. Від розвитку с/г прямо чи опосередковано залежало також благополуччя всіх основних станів суспільства: землевласників, селян і фермерів. У XVIII ст. промисловий розвиток прямо був зв’язаний з кон'юнктурою с/г ринку. Різке подорожання продуктів харчування чи сировини внаслідок поганого урожаю призводило до промислових і торгових криз. Власність на землю лежала в основі соціально-класової структури суспільства «старого порядку Вони здавали землю в оренду, самі займалися господарством, брали кредити під заставу землі для здійснення прибуткових операцій в торгівлі і промисловості і т.д. Особливо багато таких «нових дворян» було в країнах Зх Європи.

Селяни розглядали землю, що знаходилася в їх володінні, як свою законну власність, хоча в силу збереження сеньоріального устрою були обмежені в правах її розпорядження. На зх Європи також збереглися деякі общинні звичаї землекористування – колективне користування лугами та іншими угіддями. Зміцненню прав власності на землю як великих, так і дрібних землевласників сприяли т.зв. огороджування. Вони вели до розподілу общинних угідь, а, отже, до ліквідації общинних звичаїв; сприяли прискоренню розвитку підприємницьких господарств в селі. Особливо широкий розмах огороджування набрало в В. Б, де в 18 ст. воно проводилося на основі законів, прийнятих парламентом.

Великий інтерес до земельної власності проявляла буржуазія. Вона вкладала значні кошти в придбання дворянських помість, загалом міської і сільської нерухомості. В багатьох місцевостях Європи в 18 ст. широке поширення отримала більш досконала система обробітку землі – трьохпілля. Проте, зростання с/г виробництва стримувала його традиційна структура, яка збереглася і при трьохпіллі. Основною галуззю с/г більшості краї Європи було рослинництво. Скотарство було розвинуто слабо, головною перешкодою його розвитку був не достаток корму. В самому рослинництві переважало виробництво продовольчих культур, головним чином зернових, які аж до поширення в середині ХІХ ст. картоплі були основою харчування широких прошарків населення, особливо бідного.

Хоча економіка «старого порядку» мала переважно аграрний характер, тим не менш важливим джерелом процвітання держав і збагачення окремих прошарків населення стали торгівля і промисловість. Значну роль відігравала зовнішня торгівля, особливо з колоніями і з азіатським Сходом. ЇЇ контролювали великі порти європейського північно-заходу: Лондон, Брістоль, Нант, Антверпен, Амстердам. В 80-ті рр. на долю Європи припадало три четверті всієї світової торгівлі. Вона була зосереджена головним чином в руках британським і французьких судновласників.

Розвиток світової торгівлі ще в XVI - XVII ст. призвів до виникнення інфраструктури великого капіталізму, включаючи товарні і фондові біржі, страхові компанії, банки тощо. В XVIII ст. вона отримала подальший розвиток. Найбільшим центром ділової активності став Лондон.Торгівля всередині Європи, між окремими країнами старого світу, також потребувала великих капіталовкладень, набрала до кін. XVIII ст. вражаючих масштабів.Світова колоніальна і міжнародна європейська торгівля стимулювали розвиток промисловості. В XVIII ст. змінилася географія промислового виробництва: старі торгово-ремісничі центри вздовж традиційних внутрішньо європейських шляхів таких як р. Рейн, узбережжя Північного моря, Північна Італія, поступаються містам і місцевостям, розташованим вздовж Атлантичного узбережжя. В XVIII ст. більшість країн переживали піднесення мануфактурного виробництва. Проте, ні світова ні міжнародна торгівля, ні бурхливий розвиток сільської домашньої промисловості і мануфактури не змогли зруйнувати в кін. XVIII ст. традиційних, в багато чому успадкованих від середньовіччя форми цехової організації торгової і промислової діяльності. До поч. Французької революції майже повсюди на Європейському континенті міська торгівля і ремесло як-раніше були організовані у відповідності з цією середньовічною моделлю. Вона виключала свободу вибору господарчої діяльності, конкуренції, найму робочої сили тощо. Люди з підприємницькою хваткою, які не вписувалися в структури економіки і суспільства «старого порядку», знаходили атмосферу міст неблагополучною для вільно економічної діяльності. Це служило однією з причин, яка заставляла їх звертати увагу на сільську місцевість та інвестувати свої капітали в сільську домашню промисловість і мануфактуру. Лише революції і реформи, що охопили європейські країни в кін. XVIII – початку ХІХ ст. і в подальшому, зруйнували цю застарівши систему.