5. Реставрація Бурбонів. Конституційна хартія.

Розгром армії Наполеона Бонапарта в битві при Ватерлоо привів до другої реставрації монархії Бурбонів у Фр. На трон знову повернувся Людовик ХVIIІ.

Реставрація ознаменувалася політичною реакцією в країні. Тисячі дворян-емігрантів, що повернулися разом з Бурбонами вимагали розправи над політичними діячами часів революції і наполеонського режиму, встановлення своїх феод. прав і привілеїв. В країні розгорнувся «білий терор», особливо жорстокі форми він прийняв на півдні. Було арештовано бл. 70 тис. ос. З адмін.. установ було звільнено ⅓ їх складу.

Але повне повернення до минулого було вже неможливим. Реставр. здійснювалася в умовах утвердження буржуазних відносин.

Конституція – «Хартія 1814 р» встановила у Франц. конституційно-монархічний режим. Вона декларувала громадянську рівність, недоторканість особ., свободу друку, свободу совісті. Вся виконавча влада була зосереджена в руках короля: призначення міністрів, ведення внутр. пол. скликання і розпуск законод. палат.. Законод. ініціатива також належала королю. Влада короля була обмежена Законодавчим корпусом, що складався з двох палат. Члени верхньої палати перів призначалися королем, звання пера було спадковим. Члени нижньої палати депутатів обиралися на основі високого вікового та майнового цензу. Право голосу мали лише 80-100 тис. чол., право бути вибраним – 16-18 тис. Пануюче становище в країні зайняли великі землевласники, переважно-дворяни, які ділили владу з вузькою верхівкою буржуазії.

В внутрішній політиці Людовік 18 прагнув досягти компромісу між інтересами великих землевласників-дворян і верхівкою буржуазії. Режим Реставрації не зазіхнув на ті зміни в розподілі земельної власності, які відбулися в результаті Великої фр. револ. Зберігалися буржуазні кодекси і структура управління,введені при Наполеоні І. Разом з тим встановилися титули старого дворянства,які зуміли зберегти свої землеволодіння. Дворянам-емігрантам повернули землі,які були конфісковані підчас револ. Були визнані і дворянські титули, роздані при Напол І.Все це зміцнило позиції земельної аристократії,особл. тієї,яка носила буржуаз. характер.

В економ. обл. - реж. Реставр. проводив політику протекціонізму,яку потребувала франц. промисловість. Але вигоди ві цієї пол.. отримали – великі землевл., а не а не торгово-промислова буржуазія. Високі митні тарифи на залізо збагачували власників металургійних підприємств.

З пос. 20-х рр. посилився вплив на держ політику найбільш реакційної частини дворян і духовенства,які не хотіли пристосовуватися до умов післяреволюц. Фран. і думали про більш повне повернення до старого порядку.

14. Революція 1830 р. І утворення незалежної Бельгії.

Внаслідок Віденського конгрессу (1815) утв. Сполучене К-во Нідерландів, король Вільгельм І (1815-1840). Пд. Нідерландів (Бельгія) – франкомовний, католицький, Пн. – протестанський, нідерл. мова. 25 серпня 1830 у ст. Бельгії – Брюсселі – бунт радикалів, що стали вимагати відокремлення. Вільгельм І ввів війська, які відновили відносний порядок, але бунт продовжувався. 10 листопада 1830 зібрався Конгрес, 18 лист – декларація про незалежність, відмінено закон 1823, яким нідерл мова проголошувалася єдиною державною на всій території Сп К-ва Нід. 22 листопада – конгресс проголосив Бел конституційною монархією з двопалатним парламентом. Вільгем І вирішив утриматися від подальших військових дій,і звернувся до великих держав із закликом розсудити ситуацію. (польське повстання 1830, італійське рісорджіменто – відвернули увагу росіян та австрійців – потенційних союзників Нід). Лондонська конференція 1830 -1831 (Англ, Фр, Рос, Австр, Прус) оголосила Бел «незалежною і вічно нейтральною держ». 4 липня 1831 королем Бельгії став Леопольд І (урочисто оголошений – 15 лист 1831). 2 серпня 1831 – спроба Вільгельма заново підкорити собі Бел (50 тис. армія), але Десятиденна кампанія зазнала невдачі – 60 тис. француз. армія (Мотіс Етьєн Жерар) відбила наступ. 19 квітня 1839 – Нідерланди визнали незалежність Бел.