4. Діяльність та спілкування – способи буття та фактори розвитку людини.

Спілкування тісно пов´язане з діяльністю. Будь-яка форма / спілкування є формою спільної діяльності. У ній формуються не тільки суб´єкт — об´єктні (людина — предмет діяльності), а й суб´єкт — суб´єктні відносини (людина — людина). Суть спілкування полягає у взаємодії суб´єктів діяльності.    Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяльності або як окремий її вид. Але зв´язок між ними полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організовується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети діяльності, засобів реалізації, розподілу функцій для ЇЇ досягнення. Специфіка спілкування в процесі дій полягає в створенні можливості організації та координації діяльності окремих її учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв´язки та стосунки між людьми.    У спілкуванні реалізується система ставлення людини до інших. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно є засобом передачі суспільного досвіду.    Специфіка спілкування визначається тим, що в його процесі суб´єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями тощо. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості.    Результатом спілкування є налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки цьому здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв´язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи.    Цей процес координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до складніших (співробітництво, інтимно-особисте спілкування тощо).

Якщо існує потреба у спілкуванні, то повинні існувати й визначені функції, якими наділена ця діяльність. Спонукальні мотиви до спілкування різні. Враховуючи різні потреби, розрізняють наступні функції спілкування:

1. Контактна - встановлення контакту як стану обопільної готовності до прийому та передачі повідомлень.

2. Інформаційний обмін.

3. Спонукальна стимуляція активності партнера по спілкуванню, що спрямовує його на виконання тих чи інших дій.

4. Координаційна - взаємне узгодження спільних дій.

5. Розуміння - не тільки адекватне сприйняття змісту вербального повідомлення, але й почуттєве розуміння партнерами один одного (своїх намірів, переживань, відносин).

6. Обмін емоціями - стимуляція у партнера визначених почуттів і настроїв.

7. Встановлення відносин - усвідомлення свого місця в системі рольових, статутних, ділових та інших відносин у суспільстві. Розлад цієї функції, нездатність почувати своє місце у суспільстві відрізняє таку прикордонну особистісну патологію, як психопатія.

8. Маніпулятивна - надання впливу, націленого на зміну установок, думок, рішень, намірів партнера.

До психологічних функцій спілкування відносять також:

а) забезпечення психологічного комфорту;

б) задоволення своєї потреби у спілкуванні;

в) функцію самоствердження.

Діяльність організується і збагачується через спілкування. Люди будують план своєї спільної діяльності, узгоджують його з іншими, координують свої дії. Виникає питання про зв’язок діяльності і спілкування. Існує декілька думок:

Сукупність всіх взаємодій між людьми неоднорідна. Вона включає як широкі контакти із суспільством, так і спілкування з товаришами, батьками, вчителем і тощо, тому виділяють рівні спілкування:

1) Макрорівень: вся сукупність взаємозв’язків людини з виділенням певних ліній спілкування (в шкільному житті, вдома, в спортивній секції, на відпочинку). Це вивчення всього кола спілкування людини.

2) Мезарівень: вивчення контактів людей при спільному розв’язанні задачі. Спілкування розглядається як процес встановлення контактів, формування спільного плану, узгодження дій. Це спілкування від початку до кінця розв’язання задачі.

3) Мікрорівень: вивчення елементарних одиниць спілкування – дія одного учасника і відповідна дія іншого (питання – відповідь, спонукання – виконання). Структура спілкування включає три сторони:

1) Комунікативну (обмін інформацією);

2) інтерактивну (обмін діями);

3)перцептивна(сприймання людини людиною). 1) Комунікативна: передача, формування, розвиток, уточнення інформації. Обмін інформацією змінює відносини між учасниками. Тому кожен з учасників передачі інформації враховує свої мотиви і мотиви партнера. Обмін інформацією можливий, якщо, є єдина мова спілкування. Інформація передається за допомогою засобів вербальних (мовлення) і невербальних.  Мовлення – це універсальний засіб комунікації. Кожен учасник спілкування почергово то слухає, то говорить, то виражає думку в мовленні (кодує інформацію), то розкриває зміст висловів партнера (декодує). Невербальні засоби ділять на: а) жест, міміка, пантоміміка; б) пауза, тон, тембр мовлення, темп; сміх, плач; в) простір і час спілкування (обличчя в обличчя). Невербальні засоби доповнюють, поглиблюють, уточнюють вербальні, але їх не завжди легко розшифрувати і зрозуміти. 2) Інтерактивна. Людям не тільки важливо обмінятися інформацією, але й потрібно планувати спільну діяльність, узгодити свої дії. Виділяють типи взаємодії: кооперація і конкуренція. Перший активізує сумісну діяльність, а другий гальмує. Іноді у взаємодії поєднуються ознаки кооперації і конкуренції: прагнення людини проявити себе поєднане з прагненням допомогти партнеру. Такий випадок можливий у високорозвинених групах. 3) Перцептивна. Слово сприймання в позначенні цієї сторони не зовсім точне, оскільки під сприйманням в загальній психології розуміють сприймання об’єктів. Сприймання іншої людини включає: сприймання зовнішності, співвіднесення її із особистісними якостями людини і пояснення на цій основі її вчинків. Уявлення про іншу людину тим багатші, чим повніше уявлення людини про саму себе (її самосвідомість), але й самосвідомість збагачується завдяки характеристиці іншої людини. Тому взаєморозуміння включає, як ідентифікацію, так і рефлексію. Ідентифікація – це уподібнення себе іншій людині, здатність розкрити точку зору іншої людини.

Емпатія – це емоційний відгук на проблеми іншої людини (співчуття, співпереживання).

Рефлексія – це усвідомлення людиною того, як вона сприймається партнером у спілкуванні.  Види спілкування за чотирма ознаками:

1) за орієнтацією: соціальне і особистісне;

2) за сферою перебігу: в сфері знань, навичок, вмінь (навчання і виховання), у реально виконуваній діяльності (навіювання, переконання), у сфері мотивів і потреб (переконання);

3) за використовуваними засобами: матеріальне (предмети виступають засобами в спілкуванні), знакове – вербальне і невербальне, особистісно-смислове з використанням засобів, зрозумілих лише в даній групі (погляди, репліки); 4) за мірою опосередкованості: безпосереднє – наявність зорового контакту (спільне місце і час зустрічі); опосередковане – лист, розмова по телефону.