11. Обгрунтуйте психологічний зміст понять «загальні та спеціальні» здібності та наведіть по одному прикладу розвитку загальних та спеціальних здібностей у школярів.

Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику різних здібностей, можна виокремити в них більш загальні здібності (здатність виконувати не лише певний вид діяльності, а й певні її різновиди) та спеціальні (здатність виконувати певну, спеціальну діяльність); ці якості не слід протиставляти.Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляються в усіх різновидах діяльності - навчанні, пращ, грі, розумовій діяльності тощо. Люди, що мають загальні здібності, легко переходять від одного різновиду діяльності до другого, використовуючи наявні засоби для їх виконання. В учнів загальні здібності виявляються в успішному опануванні різних навчальних дисциплін.Спеціальні здібності виявляються в спеціальних різновидах діяльності. Наявність певних властивостей є підґрунтям спеціальних здібностей. Так, уява — важлива ознака літературних здібностей, музичний слух - підґрунтя музичних здібностей. Загальні та спеціальні здібності взаємопов'язані, вони доповнюють одні одних.Серед видатних діячів було багато людей, які у своїй діяльності поєднували високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей (М. В. Ломоносов, Т. Г. Шевченко, М. Ю. Бородін та ін.).До загальних властивостей особистості, які в умовах діяльності постають як здібності, належать індивідуально-психологічні якості, що характеризують належність (за І. П. Павловим) людини до одного з трьох типів:"художнього", "мислительного" та "середнього".

Ця класифікація ґрунтується на відносному переважанні функціонування першої чи другої сигнальних систем. Відносне переважання першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує "художній" тип, другої — "мислительний". Рівновага обох систем дає "середній" тип.Властивістю "художнього" типу є яскравість образів, вразливість, емоційність. Такі люди мають схильність до діяльності художника, скульптора, музиканта, актора тощо.Людина "мислительного" типу виявляє вміння оперувати абстрактними поняттями, математичними залежностями.Проте слід зазначити, що наявність поділу людей на "художній" та "мислительний" типи не означає невисокий рівень інтелектуальної діяльності в "художнього" або, навпаки, слабкості конкретних вражень у "мислительного" типу. Ідеться про відносне переважання.При цьому треба зауважити, що в людини діяльність другої сигнальної системи є провідною, вона абсолютно переважає першу сигнальну систему.До часткових властивостей, які, поєднуючись певним чином, складають структуру здібностей, належать:а) уважність людини, її здатність тривалий час постійно зосереджуватися на завданні, об'єкті своєї діяльності - чим складніше завдання, тим більшої зосередженості воно вимагає;б) чутливість до зовнішніх вражень, спостережливість.Так, у здатності до малювання важливу роль відіграє чутливість до кольорів, до їх відтінків і поєднань, здатність охоплювати й передавати пропорції. Найвищий ступінь талановитості називається геніальністю. Геніямивважають тих, хто створює щось принципово нове в суспільному житті, в

науці, літературі, мистецтві, тощо. Продукти творчості геніальної людиниє важливим етапом у розвитку тієї чи іншої галузі діяльності. Геніальні люди є дороговказом у розвитку людства.Здібності людини, як уже зазначалося, тісно пов’язані з її нахилами.Тому інтерес до якого-небудь заняття, захоплення тим часто свідчить про певні здібності до того чи іншого виду діяльності.

Здібності виявляються не лише в заняттях тільки розумовою працею, яку виконує, наприклад, вчений, письменник. Здібності виявляються у фізичній роботі.

Багато вчених вважають, що здібності природжені і передаються спадково.Здібності залежать від будови мозку і органів чуття, а вони бувають різними у людей вже від народження. У кожної людини є природні задатки,тобто особливості мозку, вищої нервової діяльності, аналізаторів, від

цього залежить певна схильність до розвитку в майбутньому тих чи інших

здібностей.

Природні анатоми – фізіологічні задатки і становлять фізіологічну основу здібностей. Сукупність задатків, які потім розвиваються в здібності,називаються обдарованістю людини.

Проте ці природні задатки ще не є визначальною умовою для успішної діяльності. Задатки треба розвивати, а цього можна досягти лише в процесі діяльності. Крім того, задатки багатозначні, тобто, залежно ві діяльності на основі задатків у відповідних умовах можуть розвиватися різні здібності. Так, маючи добрий слух і відчуття ритму, одна людина може стати композитором, друга – добрим виконавцем, третя – диригентом,четверта – музичним критиком тощо.

Задатки – ніби сили, що дрімають; потенціальні можливості людини, які так і не вдається «розбудити», виявити, використати, якщо людина не займається відповідною діяльністю. А для таких занять потрібні соціальні умови: матеріальне становище, навколишнє середовище, яке спонукає до

певної діяльності.

У деяких людей у сприятливих умовах дуже рано розвиваються здібності.Звичайно найраніше виявляється музична і художня обдарованість. Так,М.І.Глінка ще у віці 3-4 років дуже любив таку гру: він стукав паличкою по різних предметах, які звучали (мідні тази, каструлі). При цьому, на привеликий подив дорослих, у нього виходили співзвуччя, які було приємно слухати. Згодом цей хлопчик став великим композитором. Трохи пізніше,ніж музична й художня обдарованість, у людей розкриваються літературніздібності, але в деяких талановитих поетів і вони виявляються дуже рано.

Досить рано виявляються й здібності до математики.

12. Обгрунтуйте психологічний зміст поняття «самооцінка» та продемонструйте прийоми формування адекватної самооцінки в учнів підліткового віку.

Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, і її роль своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Це найбільш істотна і найбільш вивчена в психології сторона самосвідомості особистості. За допомогою самооцінки відбувається регуляція поводження особистості.

Самооцiнка - компонент самосвiдомостi, що мiстить поряд зi знанням про себе власну оцiнку своїх здiбностей, моральних якостей i вчинкiв [21, с. 42].

Як же особистість здійснює самооцінку? Людина, як було показано вище, стає особистістю в результаті спільної діяльності і спілкування. Усе, що склалося і відстоялося в особистості, виникло завдяки спільній з іншими людьми діяльності й у спілкуванні з ними і для цього призначене. Людина включається в діяльність і спілкування і там бере деякі істотно важливі орієнтири для свого поводження, увесь час звіряє те, що він робить, з тим, що очікують від нього навколишні, справляється з їхніми думками, почуттями і вимогами. У кінцевому рахунку, якщо залишити осторонь задоволення природних потреб, усе, що людина робить для себе (чи вчиться він, сприяє чому-небудь чи перешкоджає), він робить це разом з тим і для інших, і може бути, у більшому ступені для інших, чим для себе, навіть якщо йому здається, що усі обстоїть саме навпаки.

Пізнаючи якості іншої людини, особистість одержує необхідні зведення, що дозволяють виробити власну оцінку. Уже сформовані оцінки власного "Я" є результат постійного зіставлення того, що особистість спостерігає в собі, з тим, що бачить в інших людях. Людина, уже знаючи дещо про себе, придивляється до іншого людині, порівнює себе з ним, припускає, що і той небайдужий до його особистісних якостей, учинкам, проявам; і все це входить у самооцінку особистості і визначає її психологічне самопочуття. Іншими словами, в особистості завжди мається референтна група (реальна чи ідеальна), з яким вона вважається, у якій бере свої ціннісні орієнтації, ідеали якої є її ідеалами, інтереси - її інтересами і т.д.

Якщо настільки очевидно, що особистість постійно звіряє свої вчинки з позицією і ціннісними орієнтаціями референтної групи, то важливо зіставити, що бачить у самому собі людина, з тим, що має для неї цінність і значення. Особистість у процесі спілкування постійно звіряє себе з деяким еталоном і в залежності від результатів перевірки виявляється задоволеною собою чи незадоволеною. Який же психологічний механізм цієї перевірки?

Психологія має низку експериментальних методів виявлення самооцінки людини, її кількісної і якісної характеристики.

Виникає уявлення про те, що кожна людина має свого роду "внутрішній манометр", показання якого свідчать про те, як вона себе оцінює, яке її самопочуття, чи задоволена вона собою чи ні. Значення цієї сумарної оцінки задоволення своїми якостями дуже велике. Занадто висока і занадто низька самооцінки можуть стати внутрішнім джерелом конфліктів особистості. Зрозуміло, ця конфліктність може виявлятися по-різному.

Завищена самооцінка приводить до того, що людина схильна переоцінювати себе в ситуаціях, що не дають для цього приводу. У результаті вона нерідко зіштовхується з протидіями оточуючих, що відкидають її претензії, озлобляється, виявляє підозрілість, помисливість або навмисну зарозумілість, агресію і зрештою може втратити необхідні міжособистісні контакти, замкнутися [15, с. 49].

Надмірно низька самооцінка може свідчити про розвиток так званого комплексу неповноцінності, стійкої непевності в собі, відмовлення від ініціативи, байдужності, самозвинувачення і тривожності.

Той факт, що самооцінка є результат далеко не завжди чітко усвідомлюваний особистістю свого роду проекції реального "Я" на "Я ідеальне", дозволяє зрозуміти складний, складений характер самооцінки, з'ясувати, що оцінка самого себе здійснюється не безпосередньо, а за допомогою еталона, що складений з ціннісних орієнтації, ідеалів особистості. Деякі дослідники вважають, що для підліткового віку характерне прагнення різними шляхами реалізувати лише першу тенденцію.На рівень домагань підлітка впливає визнання його можливостей як значущими іншими, так і собою. Як відомо, в розвитку самосвідомості важливе значення має адекватність рівня домагань можливостям дитини. За результатами експериментальних досліджень, міра адекватності домагань щодо навчального статусу підлітка залежить від його успішності у навчанні. Чим краще він вчиться, тим адекватнішими є його домагання щодо місця в класі за успішністю. Адекватна самооцінка і рівень домагань, що ґрунтується на ній, дають підліткові змогу ставити перед собою завдання, брати на себе обов'язки, які за складністю відповідають його особистісним можливостям. Формування адекватної самооцінки і рівня домагань важливе для правильного сприйняття підлітком вимог інших, пробуджує і стимулює його прагнення до самовиховання. Становлення адекватного ставлення до себе відбувається завдяки оцінним судженням значущих інших, з якими спілкується підліток. Дуже великий вплив на нього має педагог. Його об'єктивна, справедлива, вимоглива і разом з тим доброзичлива оцінка сприймається підлітком без внутрішнього спротиву, стимулює його працю над собою. Досягають виховної мети вказівки педагога, які допомагають дітям усвідомити позитивні та негативні аспекти їхньої поведінки, пояснюють наслідки нерозсудливих, неморальних вчинків, передбачають можливість виправити недоліки, досягти успіхів. Якщо підліток не приймає оцінку дорослих, джерелом його самооцінки стають власні, не завжди адекватні і правильні судження. Ефективному розвитку в підлітків адекватних оцінних суджень сприяють усвідомлення змісту найзначущіших для людини рис, якостей; засвоєння об'єктивних критеріїв оцінювання морально-вольових якостей і навчальної діяльності; переконання у важливості адекватних, стійких оцінних ставлень людини до себе та інших для нормальної взаємодії з ними. Важливими факторами розвитку правильної самооцінки є сприятливе становище серед ровесників, позиція позитивної рівноваги у стосунках, активна участь у громадському житті класу, групи, належна успішність. Особливе значення має самовиховання, тому виховна робота з підлітками повинна бути спрямована на прищеплення їм прагнення до праці над собою, самовдосконалення.