Продовжить думку:

1. У світі існують ... різні моделі державної служби.Наприклад, існуючі системи державної служби умовно поділяють на закриті та відкриті. Для закритої системи, її ще можна назвати європейською, характерним є обмежений доступ до державної служби та низька мобільність службовців у межах міжвідомчих переміщень, а також їх політична нейтральність.

2. Представник влади – це ...державні службовці, які мають право ставити юридично-владні вимоги, давати вказівки, робити приписи та застосовувати заходи адміністративного впливу щодо органів та осіб, які не зв’язані з ними службовими відносинами і не знаходяться в їх підпорядкуванні, тобто щодо “третіх осіб” (наприклад, працівники міліції під час виконання своїх службових обов'язків, державних спеціалізованих інспекцій, податкової служби, прокуратури, контрольно-ревізійної служби і ін.).

3. Штат – це ...постійний, встановлений склад співробітників певної юридичної особи, які перебувають в організаційно-правовому зв'язку і забезпечують виконання покладених на них функцій та завдань.

4. В органах державної влади виокремлюються такі три типи посад: політичні, ...адміністративніб патронатні.

5. За порушення правових норм державні службовці несуть ...дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

6. Окрім дисциплінарних стягнень, передбачених КЗпП України, до державних службовців можуть застосовуватися ...такі заходи дисциплінарного впливу:

- попередження про неповну службову відповідність;

- затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

7. Підвищення кваліфікації державних службовців відбувається постійно, але ...але не рідше одного разу на п’ять років.

8. Рішення про прийняття відставки приймається у ... місячний строк.

9. Граничний вік перебування на державній службі становить ...65

10. Правовий статус державного службовця нерозривно пов'язаний із ...поняттям посади і визначає такі його аспекти ...соціальний (горизонтальні та вертикальні відносини); організаційний (місце посади в структурі органу), правовий (коло повноважень, функції, права, обов'язки, відповідальність).

Розділ 4. Державне управління Завдання на перерахування:

– специфічні риси державного управління;

1) загальнодержавний характер;

2) підзаконний характер;

3) юридично-владний, розпорядчий характер;

4) організаційний зміст;

5) цілеспрямованість, активний характер;

6) постійна основа, безперервність.

– принципи державного управління;

1) соціально-політичні: демократизм; участь населення в управлінській діяльності; рівноправність осіб; рівність усіх перед законом; законність; гласність; врахування громадської думки; об’єктивність;

2) організаційні принципи побудови апарату державного управління: галузевий, функціональний, територіальний;

3) організаційні принципи функціонування апарату державного управління: нормативність діяльності; єдиноначальність; колегіальність; поділ управлінської праці; відповідальність за свої рішення; оперативна самостійність.

– соціально-політичні державного управління;

демократизм; участь населення в управлінській діяльності; рівноправність осіб; рівність усіх перед законом; законність; гласність; врахування громадської думки; об’єктивність;

– організаційні принципи побудови апарату державного управління;

галузевий, функціональний, територіальний;

– організаційні принципи функціонування апарату державного управління;

нормативність діяльності; єдиноначальність; колегіальність; поділ управлінської праці; відповідальність за свої рішення; оперативна самостійність.

– форми державного управління;

Правові форми управління – форми управлінської діяльності, які безпосередньо викликають правові наслідки, пов’язані із встановленням або застосуванням норм права.

Неправові форми управлінської діяльності – форми діяльності безпосередньо не пов’язані із правовими наслідками, у результаті їх застосування не виникають адміністративно-правові відносини.

– правові форми державного управління

1) видання правових актів управління;

2) укладення угод (договорів);

3) здійснення інших юридично значних дій.

– неправові форми державного управління;

1) організаційні дії (проведення нарад, зборів, обговорень, перевірок, розробка прогнозів, програм, здійснення бухгалтерського, статистичного, податкового обліку, проведення прес-конференцій тощо);

2) матеріально-технічні операції (діловодство, виконання постанов про застосування заходів адміністративного примусу, адміністративних стягнень, складання довідок, звітів, видання юридичних актів тощо).

– функції державного управління;

загальні (прогнозування, планування, організація, регулювання, координація, облік, контроль); спеціальні (відображають специфіку або конкретного суб’єкта управління); допоміжні (обслуговують виконання загальних і спеціальних функцій).

– методи державного управління;

1) Контроль і нагляд 2) Метод прямого та непрямого(опосередкованого) впливу Органи державного управління можуть впливати на об’єкти управління шляхом прямого або непрямого впливу.3) Адміністративні й економічні методи:4) Регулювання, керівництво, управління:1) Переконання й примус:

– ознаки методів державного управління;

реалізуються в процесі державного управління;

виражають керівний (упорядковуючий) вплив суб’єктів управління на об’єкти управління є змістом цього впливу і завжди мають своїм адресатом конкретний об’єкт(індивідуальний чи колективний);

в методах державного управління завжди міститься воля держави, виражаються повноваження владного характеру органів виконавчої влади;

використовуються суб’єктами управління як засіб реалізації їх компетенції;

мають свою форму і зовнішнє вираження.

– правові акти державного управління;

За юридичними властивостями акти державного управління поділяються на: нормативні (встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях, призначені на довгострокове та багаторазове застосування), індивідуальні (вирішують конкретні питання управління і не містять у собі норм права, спрямовані на одноразове застосування відносно конкретних випадків, ситуацій, обставин, здійснюють безперервне оперативне вирішення органами виконавчої влади численних справ)та змішані (містять і норми права, і рішення щодо конкретних управлінських справ та ненормативні приписи).

В залежності від суб’єктів прийняття нормативних актів управління виділяють: Укази і розпорядження Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; накази, інструкції, розпорядження міністрів; рішення місцевих державних адміністрацій; положення, правила, інструкції, накази, розпорядження, що видаються керівниками державних підприємств та установ.

– вимоги, що пред’являються до правових актів державного управління;

1) оптимальність, доцільність, ефективність, соціальна справедливість. Акти управління повинні обслуговувати сферу соціальних, духовних, політичних і економічних потреб.

2) відповідність юридичним вимогам:

законність

презумпція законності акту

3) відповідність організаційно-технічним вимогам:

щодо мови акту (чіткість, лаконічність, доступність, грамотність, конкретність, зрозумілість для виконавців);

щодо форми акту (письмовий або усний

своєчасність доведення до зацікавлених осіб;

реєстрація (якщо потрібно) в Міністерстві юстиції України, інші вимоги.

– стадії прийняття правових актів державного управління;

1 стадія – встановлення необхідності прийняття управлінського акта, підготовка його проекту;

2 стадія – внесення проекту акта на розгляд відповідного органу;

3 стадія – обговорення та відпрацювання проекту нормативного акта управління;

4 стадія прийняття та реєстрація нормативного акта управління;

5 стадія доведення актів до виконавців (опублікування, розсилка, ознайомлення під розпис тощо).

– види дефектних актів правовий акт державного управління.

Нікчемні акти – акти, юридична недійсність яких очевидна, недоліки яких скасувати не можна й які не породжують юридичних наслідків. Вони не дійсні з моменту прийняття, за їх невиконання не наступає юридична відповідальність (які містять вказівки щодо порушення законодавства, сприяють вчиненню злочинів тощо).

Оспорюванні (заперечні) акти – акти з помилками, дефектність яких не є очевидною, й які можна скасувати, доопрацювати, привести у відповідність до вимог законодавства. Недоліки не позбавляють їх юридичної сили, але можуть бути оскаржені зацікавленими суб’єктами права. Після оскарження або опротестування акт може бути визнаний або правомірним, законним(після усунення недоліків), або нікчемним. За такої ситуації оспорюванні акти підлягають виконанню на відміну від нікчемних актів.