8. Освіта і виховання за часів Київської Русі. Братські, січові та полкові школи в Україні. Значення Києво-Могилянської академії для розвитку освіти і науки в Україні і Росії.

В добу Київської Русі існув ланки системи виховання: родинне виховання, виховання в початковій та середній школі. Для педагогіки цього часу було характерно: висунення в центр виховання окремо особистості яка вийшла з родового колективу, заміна старих звичаїв жертвопринесення богам дітей, вироблення кодексу законів про охорону дитинства, захист честі матері, опіку сиріт.

Твори: «Слово про закон і благодать», «Ізборник», «Повчання дітям» В. Мономаха.

Хлопчиків, які мали стати князівськими дружинниками у 12 років забирали з сімї. В ті часи писали на дошках покритих воском загостреною палицею – писалом. Писали знайдені у Києві , Чернігові. Центром освіти були і монастирі,там переписували книги,творилася література(Нестор). Братські школи.У XIV – XVI ст. В україні розпочинається доба Відродження,зумовлена зростанням нац. свідомості.Для захисту своїх прав громадяни об’єднувалися у братства, вони масово видавали букварі. Є свідоцтво про існування шкіл на Волині, Києві, Львові, але виникає потреба у створенні нових шкіл, першою з них стала Острозька(1578) засновником її був князь Острозький. Особливо вражаючих успіхів досягла Львівська школа.Братства утримували школу на своєму бюджеті, платили вчителям.Тут були спец. посади шкільних надзоровців, в обов’язки яких входило контролювати роботу вчителів. В цих школах виникла класно урочна система, декоративні принципи навчання.Багаті над убогими в школі нічим вищим не мають бути,тільки самою наукою, плоттю,на всі рівні.: на поч. XVIІ ст. діяло 30 братських шкіл. В них практикувалися такі методи навчання,як пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Найбільшим братством було Київське. До нього вступив сам гетьман Сагайдачний,з усім військом запорізьким.В 1632 році Київський митрополит Петро Могила відкрив латинську школу в Києво-Печерській Лаврі. У цьому ж році вона обєдналася з братською школою. Першим заступнико ректора був префект, який стежив за навчальним процесом виконанням програм. Відповідальність за поведінку студентів за межами колегії несли три викладача. Викладачам у класі допомагали кращі студенти. Полкові школи розташовувалися у полкових та сотенних містах і містечках. Як відомо, до другої половини XVII ст. на території лівобережної України діяв полковий адміністративно-територіальний устрій на чолі з генеральним старшиною (гетьманом). Ці школи існували на кошти батьків. Найчастіше працювали вони у приміщеннях, які належали церквам. Даючи грамоту, деякі з цих шкіл навчали й військової справи. її викладали досвідчені козаки, яких називали "військовими служителями".

Січові школи працювали на території Запорізької Січі. Перша із них була відкрита у 1576 році. Вона стала зразком для інших. У ній заборонялося перебування жінок, як і у межах самої Січі. У першому відділі цієї школи навчалися ті, хто готувався бути паламарем чи дияконом. У другому відділі навчалися грамоті, співу та військовому ремеслу.

У козацьких школах склалася особлива система козацького виховання, яка, окрім прилучення до грамоти, релігійного виховання, передбачала психофізичне вдосконалення. Учнів учили зміцнювати свої дух і тіло. Вони брали участь у народних забавах, іграх, вчилися їздити верхи, орудували шаблею, володіти списом, стріляти з рушниці, плавати, веслувати та керувати човном.

Кисво-Могилянська академія, ставши великим культурним центром, мала великий вплив на розвиток освіти не лише на українських землях, а й у межах усієї Російської імперії. Під її впливом виникли пізніше колегіуми у Харкові й Чернігові. Києво-Могилянська академія заснувалася у 1632 р. у подарованій для неї дружиною київського воєводи Єлизаветою Гулевичівною садибі внаслідок злиття Київської Братської та Лаврської шкіл. Об'єднаний заклад називався Кисво-братською колегією, опікуном якої став Петро Могила. Новоутворений заклад вищого типу зібрав у своїх стінах найосвіченіших на той час діячів науки та культури: Інокентія Гізеля, Іоаникія Галятовського, Єпіфанія Славинецького, Лазара Барановича, Симеона Полоцького, Мелетія Смотрицького та ін. У колегії навчалися представники різних станів і національностей: українці, поляки, росіяни, чехи, словени, білоруси.

Навчання в академії тривало 12 років. Увесь курс поділявся на 8 класів: фару (підготовчий клас), інфиму (молодший клас), граматику, синтаксиму, поетику, риторику, філософію й богослов'я. Студенти вивчали слов'янську, церковнослов'янську, українську літератури, грецьку, латинську, польську мови. Оволодівали риторикою та мистецтвом віршування. Окрім цього, у програмі навчання були класичні грецька та римська і частково середньовічна література, історія, географія. Пізніше були введені курси російської, французької, німецької та старослов'янської мов, математики, тригонометрії, фізики, астрономії, архітектури. А ще згодом - домашньої та сільської економіки і медицини. Давалася також художня та музична освіта.

Академія мала при собі гуртожиток (бурсу), яка була своєрідною серцевиною її життя. Щороку тут навчалося від 500 до 2000 студентів.