82. Процес упровадження інновацій як чинник єдності педагогічної теорії та освітньої практики.

Систематичні дослідження проблем позанавчальної роботи у Вітчизняній педагогіці розпочалися у 20-ті рр. XX ст. У педагогічній спадщині П.П. Блонського, Н.К. Крупської, А.С. Макаренка, С.Г. Шацького ґрунтовно розкривається значення позакласної і позашкільної роботи у вирішенні завдань виховання і навчання підростаючого покоління, висвітлюються найважливіші аспекти методики проведення позанавчальної роботи: зміст, організація, форми, мето¬ди, планування тощо.Позакласна і позашкільна робота відіграє виключну роль у вирішенні багатьох виховних і навчальних завдань. Педагогічно організовані заняття у вільний час створюють умови для виявлення, задоволення і розвитку інтересів і нахилів кожного учня, для розвит¬ку творчих здібностей школярів. На цій основі порівняно легко вирішуються проблеми профорієнтації учнівської молоді. Заняття різно-манітних гуртків: предметних, технічних, молодіжних і спортивних створюють надзвичайно сприятливі умови для індивідуалізації та диференціації навчально—виховного процесу, для досягнення успішне не лише в розумовому розвитку, але також і в моральному, фізичному, трудо¬вому й естетичному вихованні.Спеціальні дослідження (Г.Е. Костяшкін, П.Н. Макаєв, П.Н. Солохо, К.А. Ширкевич та ін.) свідчать, що позакласні і по¬зашкільні заняття дають можливість успішно розвивати інтелекту¬альні здібності й особливості учнів (мислення, спостережливість, увагу, пам'ять, уяву), вдосконалювати навички навчальної праці (пись¬ма, читання, розв'язування задач, обчислень, алгебраїчних перетво¬рень, вимірювань геометричних і фізичних величин тощо). Тим самим позакласні заняття сприяють досягненню успіху в навчанні школярів.Надзвичайно важлива роль належить позанавчальній роботі в попередженні та подоланні недисциплінованості учнів, правопору¬шень неповнолітніх. У зв'язку з цим слід зазначити, що недоліки в організації вільного часу школярів, учнів ПТУ та інших навчальних закладів, формальне ставлення педагогів до проведення позакласної роботи є основними причинами недисциплінованості та неуспіш¬ності учнів, а також правопорушень неповнолітніх.У число актуальних завдань позакласної і позашкільної ро¬боти необхідно включити також профілактику соціальних патологій неповнолітніх (алкоголізму, наркоманії, проституції"), розповсюджен¬ня яких набуває загрозливого характеру.Позакласна робота дає можливість досягти успіху не лише педагогічним колективам шкіл, але й окремим учителям. Досвід передових учителів переконливо підтверджує думку відомого методиста-географа М.М. Баранського про те, що позакласна робота як форма боротьби з неуспішністю "в усіх відношеннях краща від інших форм і, треба прямо сказати, „вигідніша" для вчителя"'

83. Проблема дисципліни в концепціях авторитарного та „вільного” виховання (к.Д. Ушинський, а.С. Макаренко, в.О. Сухомлинський, ж.-ж. Русо, л.М. Толстой).

Авторитарне виховання - воспитат. концепція, що передбачає підпорядкування вихованця волі вихователя. Пригнічуючи ініціативу й самостійність, А. в. перешкоджає розвитку активності дітей, їх індивідуальності, веде до виникнення конфронтації між вихователем і вихованцями. А. в. переважає в умовах панування авторитарних, тоталітарних форм правління й политий, режиму. Виступу проти А. в. почалися в епоху переходу від середньовіччя до нового часу (див. Відродження). В 18 в. на противагу А. в. Ж. Ж. Руссо висунув концепцію природнього виховання, засновану на ідеї естеств. права людини на волю й вільний розвиток. Елементи А. в. характерні для ряду педагогічних систем. У системі «виховання джентльмена» Дж. Локка А. в. панує доти, поки в дитини не сформована самокоштують, воля. Великі рад. педагоги Н. К. Крупская, С. Т. Шацкий, В. А. Сухомлинский і ін. виступали проти А. в. А С. Макаренко характеризував «авторитет придушення» як « найстрашніший сорт авторитету». Совр. рух педагогів-новаторів протиставляє А. в. педагогіку співробітництва. “Педагогіка вільного виховання“ – одна з найбільш загальних концепцій реформаторської педагогіки. Елементи цієї концепції проникають практично в усі інші педагогічні напрямки. У своїй педагогічній концепції він відкидав сучасну йому освітньо-виховну систему. Замість неї вважав необхідним ввести демократичну систему, яка повинна сприяти виявленню в дитини обдарувань, закладених природою. Виховання буде сприяти розвитку дитини лише в тому випадку, якщо набуде природного, природовідповідного характеру, буде прямо пов’язано з природним розвитком індивіда і спонукатиме його до самостійного набуття особистого досвіду і знань. Отже, центральним пунктом концепції Руссо виступає теорія природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини. Він вважає, що вільне виховання випливає з природного права кожної людини на свободу