46. Сутність процесу виховання, його внутрішні та зовнішні суперечності.

Виховання сприймається передусім серцем, а вже потім ро¬зумом. Так вважає народна мудрість. Тому особливо важливим є "внутрішній", а не "зовнішній" уплив на людину. Розрізняють "виховання" у широкому і вузькому розумінні. У широкому соціально-педагогічному зна¬ченні — це виховання у гущі життя, у вузькому — планомірний і систематичний уплив дорослого на дитину і підлітка. Ці трактуван¬ня "виховання" не можна вважати вичерпними. Вони неповні. Тому у найбільш вживаному педагогічному значенні — це спе¬ціально організований процес цілеспрямованого формування особи¬стості в умовах певної виховної системи, що зумовлена соціально-економічним розвитком суспільства, змінами в царині суспільних відносин, духовного простору суспільства, його культурологічної моделі. Виховання здійснюється у сім'ї, у школі (класним керівни¬ком, усіма вчителями, дитячим колективом, однолітками), у по¬зашкільній діяльності. Теорія виховання тісно пов'язана з теорією навчання і освіти. Формування — це процес і результат ціле¬спрямованих і стихійних упливів на особистість. Соціалізація — це процес і результат засвоєння особистісно-соціального досвіду, загальнолюдських і національних цінностей, норм поведінки. Розвиток — низка кількісних і якісних, зовнішніх і внутрішніх змін, які харак¬теризують рух індивідууму (людської істоти) від нижчих до вищих рівнів його життєдіяльності.за редакцією Ю.К. Бабанського виховання розуміється як процес формування свідомості та поведін¬ки особистості школяра. Включивши у характеристику поняття виховання термін "відносини", оскільки воно відбувається на основі відносин, у які всту¬пають усі суб'єкти виховання, приймаємо визначення виховання як спеціально організованого, цілеспрямованого, творчого про¬цесу формування педагогічно доцільних, суб'єкт-суб'єктних, морально-естетичних виховуючих відносин для всебічного і гармонійного розвитку особистості кожного учня (А.М. Бой¬ко). Іншими словами, це спеціально організований процес педагогіч¬ної взаємодії (відносин) з метою виховання певних якостей особистості у відповідності до визначених завдань. Отже, педагог і учень — це суб'єкти виховного процесу. Центральною особистістю, метою і сенсом виховання є дитина. Зав¬дання вчителя — організовуючи процес виховання, спрямувати свої зусилля на самовиховання, тобто організувати "саморух" людської особистості від нижчих до вищих ступенів її розвитку і життєдіяль¬ностіВиховний процес потребує цілеспрямованої спеціальноорганізованої суб'єкт-суб'єктної взаємодії: вчитель — учень; бать -ки — учень; дитячий колектив — учень; учень — учень; учень —соціум тощо.Виховання як особистісне явище має свої характерис¬тики: 1) його сенсом, суб'єктом і метою виступає особистість ди¬тини; 2) вона є центральною фігурою, головною дійовою особою ви¬ховного процесу; 3) виховання педагогічно доцільно організовує жит¬тєдіяльність особистості в усьому багатстві її суб'єктності; 4) учень у роки свого дитинства, отроцтва і юності не лише готується до життя, а живе, тому зводити виховання до соціалізації — це звужувати творчі горизонти людини, узагальнювати уявлення про щастя і сенс люд¬ського буття; 5) виховання неможливе без вивчення психологічних, індивідуальних, вікових особливостей особистості певної дитини. При цьому вчитель не тільки фіксує суму якостей, потреб, прагнень і галь¬мівних факторів, він сприймає учня цілісно, що дає змогу виховате¬леві будувати відносини з ним на рівні співробітництва і співтвор¬чості; 6) виховання здійснюється на основі суб'єкт-суб'єктних відно¬син, які визначаються знаннями, культурою, педагогічно доцільною емоційно-вольовою сферою та поведінкою передусім двох голов¬них суб'єктів — учителя й учня; 7) виховання у процесі співробіт-ництва та співтворчості спрямовується на самоактивність дитини.