- •1. Предмет, об’єкт і завдання педагогіки. Основні категорії педагогіки.
- •2. Система педагогічних наук, зв’язок з іншими науками. Загальна характеристика методів педагогічних та історико-педагогічних досліджень.
- •3. Структура педагогіки школи. Роль діяльності, спілкування, та відносин у педагогічному процесі.
- •4. Виокремлення педагогіки у самостійну галузь наукових знань.Педагогічна концепція я. А. Коменського.
- •5. Поняття андрагогіки, її об’єкт, предмет, завдання. Андрагогіка в системі педагогічних наук.
- •6. Мета виховання в українській сучасній школі. Основні положення «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021рр.».
- •7. Поняття етнопедагогіки і народної педагогіки. Зміст, структура, і особливості української етнопедагогіки.
- •8. Освіта і виховання за часів Київської Русі. Братські, січові та полкові школи в Україні. Значення Києво-Могилянської академії для розвитку освіти і науки в Україні і Росії.
- •9. Внесок г. С. Сковороди, я. П. Козельського, т. Г. Шевченка, о. В. Духновича у становлення укрїнської школи і педагогіки.
- •10. Педагогічні погляди видатнох діячів української культури у хіх-початку хх століття (м. Драгоманов, і. Франко, х. Алчевська, с. Русова, т. Лубенець).
- •11. Освіта в Україні за радянських часів. Видатні українські педагоги радянського часу (а. Макаренко, в. Сухомлинський, і. Соколянський, с. Чавдаров, г. Костюк, в. Шаталов).
- •12. Поняття про дидактику, її сутність і завдання. Предмет, об’єкт і функції дидактики.
- •13. Основні категорії дидактики. Характерисика історичного розвитку і сучасного стану дидактики.
- •14. Поняття про процес навчання, його історичний розвиток. Характеристика основних видів навчання.
- •15. Закономірності, принципи та рушійні сили навчання. Характеристика навчальної, виховної та розвивальної функції процесу навчання.
- •16. Структурні компоненти навчального процесу. Ланки процесу засвоєння знань.
- •III. Ланка узагальнення
- •IV. Ланка закріплення
- •17. Особливості навчального процесу в загальноосвітніх школах нових структур.
- •18. Сутність змісту освіти, складові елементи.Історичний розвиток змісту освіти.
- •19. Фактори, що зумовлюють зміст освіти. Розвиток і становлення змісту освіти у 11-річній загальноосвітній школі. Концепція профільного навчання.
- •20. Розвиток пізнавальної активності та критичного мислення учнів.
- •21. Державний стандарт базової середньої освіти. Основні змістові лінії освітньої галузі.
- •22. Принципи побудови та характеристика навчальних планів, програм і підручників.
- •23. Болонський процес і реформування системи вищої освіти в Україні.
- •24. Рішення ііі-го Всеукраїнського з’їзду працівників освіти України. Характеристика «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки».
- •25. Інноваційні напрями розвитку дидактики.Концепція 11-річної середньої загальноосвітньої школи та 12-бальна система оцінювання навчальних досягнень учнів.
- •26. Поняття форм організації навчання, їх становлення. Класно-урочна система навчання в її історичному розвитку.
- •27. Урок – основна форма організації навчання. Типи уроків, їх структура.
- •28. Вимоги до сучасного уроку в школі. Підготовка вчителя до уроку та його педагогічний аналіз. Індивідуальна, групова, фронтальна форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці.
- •29. Роль педагогічної компетенції вчителя в досягненні навчальної, виховної та розвивальної мети уроку. Основні шляхи модернізації уроків у сучасних навчально-виховних закладах.
- •30. Нестандартні уроки, їх характеристика. Характеристика інших форм організації навчання.
- •32.Характеристика методів навчання, їх ознаки.
- •33.Загальна характеристика основних класифікацій методів навчання.
- •34. Характеристика методів навчання за джерелом одержання знань(е.Голант, д.Лордкіпанідзе, н.Верзілін).
- •35. Характеристика методів навчання за типом пізнавальної діяльності.
- •37. Характеристика методів навчання за дидактичною метою, етапами засвоєння знань (в. Онищук).
- •39. Диференціація та інтеграція. Основні рівні диференціації.
- •40. Завдання, зміст, методи та форми індивідуальної роботи вчителя з учнями.
- •41. Поняття про контроль і оцінювання навчально-пізнавальної діяльності школярів, функції контролю. Історичний розвиток проблеми контролю успішності учнів.
- •42. Основні види і методи контролю. Дидактичні вимоги до оцінювання знань, умінь і навичок учнів.
- •43. Характеристика видів, методів і форм оцінювання навчальних досягнень школярів за 12-бальною шкалою.
- •44. Оцінювання в педагогічній діяльності педагогів-новаторів. Форми контролю та оцінки знань у зарубіжних шкільних системах.
- •45 Забезпечення цілісного педагогічного процесу в діяльності вчителя. Єдність і відмінність процесів навчання і виховання.
- •46. Сутність процесу виховання, його внутрішні та зовнішні суперечності.
- •47. Принципи виховання та шляхи їх реалізації в умовах сучасної української загальноосвітньої школи. Основні підходи до виховання особистості на сучасному етапі розвитку педагогічної науки.
- •48. Виховання, формування, соціалізація та розвиток особистості у її зв’язках і залежностях. Діяльність, спілкування і відносини у формуванні особистості.
- •49. Проблема співвідношення соціального і біологічного у формуванні людської особистості.
- •50. Характеристика виховання як особистісного і соціального явища.
- •51. Соціально-особистісний підхід до виховання у теорії і практиці а.С. Макаренка.
- •52. Теорія і практика особистісно-соціального виховання людини у педагогічній творчості в.О. Сухомлинського.
- •53. Поєднання вимогливості й поваги до особистості вихованця. Взаємозв'язок виховання і самовиховання.
- •54. Характеристика нової парадигми виховання і шляхи реалізації на практиці.
- •55. Особистісно орієнтована виховна діяльність.
- •56. Основні концепції виховання у зарубіжній педагогіці.
- •57. Виховуючі відносини як спеціально організована взаємодія вчителя і учнів. Проблема формування виховуючих, педагогічно доцільних відносин в історії педагогіки.
- •58. Види та типи виховуючих відносин. Основні рівні взаємодії вчителя і учня. Моделі педагогічної взаємодії.
- •59. Поняття про загальні методи, прийоми, засоби виховання. Їх історичний розвиток.
- •60 Класифікація методів виховання в сучасній педагогічній науці.
- •61. Характеристика методів формування свідомості особистості.
- •62 Характеристика методів організації діяльності та формування позитивного досвіду поведінки.
- •63. Характеристика методів корекції і стимулювання поведінки особистості.
- •64. Особливості та вибір методів виховання, інструментовка прийомів виховної діяльності вчителя.
- •65 Загальні поняття про дитячий колектив, його ознаки та структуру.
- •66 Характеристика основних факторів формування дитячого колективу.
- •67. Закон руху колективу, стадії його розвитку.
- •68. Розвиток ідеї та альтернативні погляди на виховання особистості в колективі у вітчизняній педагогіці.
- •69. Поняття про науковий світогляд, його характеристика. Роль знань у формуванні світогляду.
- •70 Засоби формування і самовиховання наукового світогляду школярів. Структура наукового світогляду. Нові взаємовідносини школи і релігії.
- •71. Основні напрями виховання в сучасній школі. Їх характеристика. Розвиток основних напрямів виховання у вітчизняній педагогіці (г.С. Сковорода, к.Д. Ушинський, а.С. Макаренко, в.О. Сухомлинський).
- •72. Основні підходи, завдання і зміст морального виховання в загальноосвітній школі. Історичний аспект морального виховання.
- •73. Методи морального виховання школярів. Критерії моральної вихованості учнів.
- •74. Завдання та зміст громадянського виховання. Шляхи здійснення громадянського виховання. Концепція громадянського виховання.
- •75. Мета, завдання і зміст трудового виховання у сучасній школі. Види праці в школі та форми організації трудових справ школярів.
- •76. Ідеї морального і трудового виховання у зарубіжній педагогіці (Дж. Локк, ж.-ж. Руссо, й.Г. Песталоцці, р. Оуен, к. Маркс, г. Кершенштейнер, д. Дьюї).
- •77.Мета і завдання естетичного виховання, його зміст. Естетичне виховання школярів на уроках і в позаурочній діяльності.
- •78.Джерела естетичного виховання. Форми і методи естетичного виховання школярів.
- •79. Мета, завдання, зміст фізичного виховання школярів. Форми та основні засоби фізичного виховання. Уроки футболу.
- •80. Проблема взаємодії школи і сім'ї в історії педагогіки та сучасності (я.А. Коменський, о.В. Духнович, с.Ф. Русова, а.С. Макаренко, в.О. Сухомлинський).
- •81. Педагогічні основи, зміст, методи та форми позакласної та позашкільної роботи з учнями.
- •82. Процес упровадження інновацій як чинник єдності педагогічної теорії та освітньої практики.
- •83. Проблема дисципліни в концепціях авторитарного та „вільного” виховання (к.Д. Ушинський, а.С. Макаренко, в.О. Сухомлинський, ж.-ж. Русо, л.М. Толстой).
- •84. Причини недисциплінованості. Особливості виховної роботи з дітьми зони ризику. Попередження і подолання педагогічної занедбаності, бродяжництва та правопорушень школярів.
- •85. Виховання школярів на національних традиціях українського народу. Регіональні традиції та їх виховний потенціал.
- •86 Керівництво навчально-виховною роботою школи. Функції директора школи, його заступників. Педагогічна рада школи, зміст і організація її роботи.
- •87. Методична робота в школі. Сучасні форми методичної роботи. Організація педвузу як педагогічного центру.
- •88. Формування національної культури молоді у педагогічній спадщині г.Г. Ващенка.
- •89. Характеристика виховних ідей г.С. Сковороди.
18. Сутність змісту освіти, складові елементи.Історичний розвиток змісту освіти.
Зміст освіти - це гуманістично орієнтована і педагогічно адаптована система знань, способів діяльності, досвіду творчої діяльності і досвіду ставлень до світу.
Досвід пізнавальної діяльності особистості включає систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.
Освіта — це суспільно організований і нормований процес (і його результат) постійної передачі попередніми поколіннями наступним соціально значущого досвіду, який в онтогенетичному плані становлення особистості є її генетичною програмою і соціалізацією.
Знання є основним елементом змісту загальної середньої освіти. Вони відображають узагальнений досвід пізнання дійсності, накопичений людством у процесі соціально-історичної практики. Без знань неможлива жодна цілеспрямована дія.
Знання, в свою чергу, є компонентом умінь людини діяти. На тісний зв'язок умінь із знаннями вказує значення самого слова "уміння" (від рос. "ум" - розум). Без знань немає вмінь. Але вміє той, хто не тільки знає, а й може застосувати свої знання на практиці, користуватися ними у змінюваних ситуаціях. Можна сказати, що вміння - це знання людини в дії".1
Другим компонентом змісту освіти є накопичений людством досвід здійснення відомих людям способів діяльності, тобто умінь і навичок.
Уміння включають різні дії. Окремі дії, багаторазово повторюючись, автоматизуються і стають навичками (швидко читати, конспектувати книгу, записувати лекцію, вітатися з людьми тощо). Для сформованих навичок характерні швидкість і точність відтворення. Міцні навички відтворюються автоматично.
До складу загальнонавчальних умінь входять: і. Навчально-організаційні уміння та навички: розуміти мету діяльності, визначену вчителем; самостійно визначати мету діяльності й завдання для її досягнення; планувати послідовність виконання завдань; складати план, програму; змінювати шляхи діяльності в зв'язку зі зміною умов її виконання; здатність працювати в різному темпі, прогнозувати результати діяльності; складати алгоритм розв'язування навчальних задач; розуміти цінність часу та вміти його розподіляти і контролювати.
2. Навчально-інформаційні вміння та навички: швидко актуалізувати й відтворювати потрібну інформацію; самостійно шукати нову інформацію з різних джерел; користуватися інформаційно-комунікативними технологіями, каталогами, різноманітною додатковою літературою, складати бібліографію, працювати з графіками, схемами, таблицями, картинами; складати план, тези виступів, доповідей, творчих робіт; працювати самостійно з підручником;
3. Навчально-інтелектуальні вміння та навички: аналізувати різні навчальні об'єкти, розрізняти їх істотні та неістотні ознаки, типові й одиничні; різнобічно аналізувати один об'єкт, розрізняти його істотні та неістотні ознаки, типові й одиничні; порівнювати, встановлювати тотожність, аналогію; виділяти головні ознаки, об'єкти, якості; виділяти головне в явищах, процесах діяльності; визначати й пояснювати сутність поняття; формулювати висновок - узагальнення, встановлювати та пояснювати причиново-наслідкові зв'язки;
4. Контрольно-оцінні, рефлексивні вміння та навички: вміти застосовувати різні способи перевірки та контролю своєї діяльності за планом, зразком, аналогією, відповіддною схемою; вміти прогнозувати результат, користуватися різними способами виправлення помилок; вдаватися до прийомів поопераційного та підсумкового контролю в процесі виконання навчального завдання; вміти аналізувати, пояснювати і оцінювати свої дії;
Досвід творчої діяльності покликаний забезпечити готовність до пошуку шляхів вирішення нових проблем, формування тих здібностей, які допоможуть молодій людині самостійно та творчо працювати і жити.
Основні теорії формування змісту освіти склалися в кінці XYIII - на початку XIX ст. Вони отримали назву матеріальної і формальної теорії формування змісту освіти. Першу ще називають теорією дидактичного матеріалізму або енциклопедизму. Її прихильники (Я.Коменський) вважали, що головна мета навчання полягає в передачі учням якомога більшого обсягу знань з різноманітних галузей науки.
Прихильниками матеріальної теорії формування змісту освіти були відомі педагоги XIX ст. Енциклопедична модель використовувалася в привілейованих навчальних закладах Європи, в класичних гімназіях. Своїх прихильників вона має і сьогодні.На противагу енциклопедизму формальна теорія формування змісту освіти або дидактичний формалізм, трактувала навчання лише як засіб розвитку здібностей і пізнавальних інтересів учнів. Тому головним критерієм при доборі навчальних предметів повинна слугувати розвиваюча цінність навчальної дисципліни, найбільш представлена в математиці і класичних мовах. Теоретичною основою дидактичного формалізму є положення про перенесення знань і умінь, набутих в одній галузі діяльності, в іншу.
Прихильником дидактичного формалізму був Геракліт, який вважав, що "багато знання розуму не додає". Аналогічну позицію займав Цицерон. В Новий час теорію дидактичного формалізму, принциповою основою якої була філософія І.Канта, а також неогуманізм, висунув И.Песталоцці, на думку якого головною метою навчання повинно стати формування "правильності мислення учнів, або формальна освіта". В Німеччині аналогічні погляди пропагував А.Дістервег у своєму "Посібнику до освіти німецьких учителів" (1835).
Заслуга представників формальної теорії змісту освіти полягає в тому, що вони звернули увагу на необхідність розвитку здібностей і пізнавальних інтересів учнів, їхньої уваги, пам'яті, уяви, мислення та ін. Слабкість цієї теорії була обумовлена тим, що в програмах навчання в першу чергу були відображені математика і класичні мови. Однак, на зразок того, як пізнання фактів (предметів, явищ, подій і процесів) впливає на формування мислення, так і розвиток мислення обумовлює можливості оволодіння учнем знаннями фактологічного характеру. Ця двобічна діалектична залежність не була достатньо чітко осмислена ні представниками енциклопедизму, що визначали навчання через зміст, ні прихильниками формалізму, які переоцінювали в навчанні значення суб'єктивно-процесуального аспекту.
Обидві теорії були піддані глибокій науковій критиці К.Ушинським. Він писав, що "формальний розвиток розуму...є несуттєвою ознакою, що розум розвивається тільки в дійсно реальних знаннях". Школа, на його думку, повинна збагачувати людину знаннями і одночасно привчати її користуватися цим багатством. Починаючи з К.Ушинського, в педагогіці утверджується ідея забезпечення єдності матеріального і формального підходів до добору змісту освіти.