- •1. Предмет, об’єкт і завдання педагогіки. Основні категорії педагогіки.
- •2. Система педагогічних наук, зв’язок з іншими науками. Загальна характеристика методів педагогічних та історико-педагогічних досліджень.
- •3. Структура педагогіки школи. Роль діяльності, спілкування, та відносин у педагогічному процесі.
- •4. Виокремлення педагогіки у самостійну галузь наукових знань.Педагогічна концепція я. А. Коменського.
- •5. Поняття андрагогіки, її об’єкт, предмет, завдання. Андрагогіка в системі педагогічних наук.
- •6. Мета виховання в українській сучасній школі. Основні положення «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021рр.».
- •7. Поняття етнопедагогіки і народної педагогіки. Зміст, структура, і особливості української етнопедагогіки.
- •8. Освіта і виховання за часів Київської Русі. Братські, січові та полкові школи в Україні. Значення Києво-Могилянської академії для розвитку освіти і науки в Україні і Росії.
- •9. Внесок г. С. Сковороди, я. П. Козельського, т. Г. Шевченка, о. В. Духновича у становлення укрїнської школи і педагогіки.
- •10. Педагогічні погляди видатнох діячів української культури у хіх-початку хх століття (м. Драгоманов, і. Франко, х. Алчевська, с. Русова, т. Лубенець).
- •11. Освіта в Україні за радянських часів. Видатні українські педагоги радянського часу (а. Макаренко, в. Сухомлинський, і. Соколянський, с. Чавдаров, г. Костюк, в. Шаталов).
- •12. Поняття про дидактику, її сутність і завдання. Предмет, об’єкт і функції дидактики.
- •13. Основні категорії дидактики. Характерисика історичного розвитку і сучасного стану дидактики.
- •14. Поняття про процес навчання, його історичний розвиток. Характеристика основних видів навчання.
- •15. Закономірності, принципи та рушійні сили навчання. Характеристика навчальної, виховної та розвивальної функції процесу навчання.
- •16. Структурні компоненти навчального процесу. Ланки процесу засвоєння знань.
- •III. Ланка узагальнення
- •IV. Ланка закріплення
- •17. Особливості навчального процесу в загальноосвітніх школах нових структур.
- •18. Сутність змісту освіти, складові елементи.Історичний розвиток змісту освіти.
- •19. Фактори, що зумовлюють зміст освіти. Розвиток і становлення змісту освіти у 11-річній загальноосвітній школі. Концепція профільного навчання.
- •20. Розвиток пізнавальної активності та критичного мислення учнів.
- •21. Державний стандарт базової середньої освіти. Основні змістові лінії освітньої галузі.
- •22. Принципи побудови та характеристика навчальних планів, програм і підручників.
- •23. Болонський процес і реформування системи вищої освіти в Україні.
- •24. Рішення ііі-го Всеукраїнського з’їзду працівників освіти України. Характеристика «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки».
- •25. Інноваційні напрями розвитку дидактики.Концепція 11-річної середньої загальноосвітньої школи та 12-бальна система оцінювання навчальних досягнень учнів.
- •26. Поняття форм організації навчання, їх становлення. Класно-урочна система навчання в її історичному розвитку.
- •27. Урок – основна форма організації навчання. Типи уроків, їх структура.
- •28. Вимоги до сучасного уроку в школі. Підготовка вчителя до уроку та його педагогічний аналіз. Індивідуальна, групова, фронтальна форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці.
- •29. Роль педагогічної компетенції вчителя в досягненні навчальної, виховної та розвивальної мети уроку. Основні шляхи модернізації уроків у сучасних навчально-виховних закладах.
- •30. Нестандартні уроки, їх характеристика. Характеристика інших форм організації навчання.
- •32.Характеристика методів навчання, їх ознаки.
- •33.Загальна характеристика основних класифікацій методів навчання.
- •34. Характеристика методів навчання за джерелом одержання знань(е.Голант, д.Лордкіпанідзе, н.Верзілін).
- •35. Характеристика методів навчання за типом пізнавальної діяльності.
- •37. Характеристика методів навчання за дидактичною метою, етапами засвоєння знань (в. Онищук).
- •39. Диференціація та інтеграція. Основні рівні диференціації.
- •40. Завдання, зміст, методи та форми індивідуальної роботи вчителя з учнями.
- •41. Поняття про контроль і оцінювання навчально-пізнавальної діяльності школярів, функції контролю. Історичний розвиток проблеми контролю успішності учнів.
- •42. Основні види і методи контролю. Дидактичні вимоги до оцінювання знань, умінь і навичок учнів.
- •43. Характеристика видів, методів і форм оцінювання навчальних досягнень школярів за 12-бальною шкалою.
- •44. Оцінювання в педагогічній діяльності педагогів-новаторів. Форми контролю та оцінки знань у зарубіжних шкільних системах.
- •45 Забезпечення цілісного педагогічного процесу в діяльності вчителя. Єдність і відмінність процесів навчання і виховання.
- •46. Сутність процесу виховання, його внутрішні та зовнішні суперечності.
- •47. Принципи виховання та шляхи їх реалізації в умовах сучасної української загальноосвітньої школи. Основні підходи до виховання особистості на сучасному етапі розвитку педагогічної науки.
- •48. Виховання, формування, соціалізація та розвиток особистості у її зв’язках і залежностях. Діяльність, спілкування і відносини у формуванні особистості.
- •49. Проблема співвідношення соціального і біологічного у формуванні людської особистості.
- •50. Характеристика виховання як особистісного і соціального явища.
- •51. Соціально-особистісний підхід до виховання у теорії і практиці а.С. Макаренка.
- •52. Теорія і практика особистісно-соціального виховання людини у педагогічній творчості в.О. Сухомлинського.
- •53. Поєднання вимогливості й поваги до особистості вихованця. Взаємозв'язок виховання і самовиховання.
- •54. Характеристика нової парадигми виховання і шляхи реалізації на практиці.
- •55. Особистісно орієнтована виховна діяльність.
- •56. Основні концепції виховання у зарубіжній педагогіці.
- •57. Виховуючі відносини як спеціально організована взаємодія вчителя і учнів. Проблема формування виховуючих, педагогічно доцільних відносин в історії педагогіки.
- •58. Види та типи виховуючих відносин. Основні рівні взаємодії вчителя і учня. Моделі педагогічної взаємодії.
- •59. Поняття про загальні методи, прийоми, засоби виховання. Їх історичний розвиток.
- •60 Класифікація методів виховання в сучасній педагогічній науці.
- •61. Характеристика методів формування свідомості особистості.
- •62 Характеристика методів організації діяльності та формування позитивного досвіду поведінки.
- •63. Характеристика методів корекції і стимулювання поведінки особистості.
- •64. Особливості та вибір методів виховання, інструментовка прийомів виховної діяльності вчителя.
- •65 Загальні поняття про дитячий колектив, його ознаки та структуру.
- •66 Характеристика основних факторів формування дитячого колективу.
- •67. Закон руху колективу, стадії його розвитку.
- •68. Розвиток ідеї та альтернативні погляди на виховання особистості в колективі у вітчизняній педагогіці.
- •69. Поняття про науковий світогляд, його характеристика. Роль знань у формуванні світогляду.
- •70 Засоби формування і самовиховання наукового світогляду школярів. Структура наукового світогляду. Нові взаємовідносини школи і релігії.
- •71. Основні напрями виховання в сучасній школі. Їх характеристика. Розвиток основних напрямів виховання у вітчизняній педагогіці (г.С. Сковорода, к.Д. Ушинський, а.С. Макаренко, в.О. Сухомлинський).
- •72. Основні підходи, завдання і зміст морального виховання в загальноосвітній школі. Історичний аспект морального виховання.
- •73. Методи морального виховання школярів. Критерії моральної вихованості учнів.
- •74. Завдання та зміст громадянського виховання. Шляхи здійснення громадянського виховання. Концепція громадянського виховання.
- •75. Мета, завдання і зміст трудового виховання у сучасній школі. Види праці в школі та форми організації трудових справ школярів.
- •76. Ідеї морального і трудового виховання у зарубіжній педагогіці (Дж. Локк, ж.-ж. Руссо, й.Г. Песталоцці, р. Оуен, к. Маркс, г. Кершенштейнер, д. Дьюї).
- •77.Мета і завдання естетичного виховання, його зміст. Естетичне виховання школярів на уроках і в позаурочній діяльності.
- •78.Джерела естетичного виховання. Форми і методи естетичного виховання школярів.
- •79. Мета, завдання, зміст фізичного виховання школярів. Форми та основні засоби фізичного виховання. Уроки футболу.
- •80. Проблема взаємодії школи і сім'ї в історії педагогіки та сучасності (я.А. Коменський, о.В. Духнович, с.Ф. Русова, а.С. Макаренко, в.О. Сухомлинський).
- •81. Педагогічні основи, зміст, методи та форми позакласної та позашкільної роботи з учнями.
- •82. Процес упровадження інновацій як чинник єдності педагогічної теорії та освітньої практики.
- •83. Проблема дисципліни в концепціях авторитарного та „вільного” виховання (к.Д. Ушинський, а.С. Макаренко, в.О. Сухомлинський, ж.-ж. Русо, л.М. Толстой).
- •84. Причини недисциплінованості. Особливості виховної роботи з дітьми зони ризику. Попередження і подолання педагогічної занедбаності, бродяжництва та правопорушень школярів.
- •85. Виховання школярів на національних традиціях українського народу. Регіональні традиції та їх виховний потенціал.
- •86 Керівництво навчально-виховною роботою школи. Функції директора школи, його заступників. Педагогічна рада школи, зміст і організація її роботи.
- •87. Методична робота в школі. Сучасні форми методичної роботи. Організація педвузу як педагогічного центру.
- •88. Формування національної культури молоді у педагогічній спадщині г.Г. Ващенка.
- •89. Характеристика виховних ідей г.С. Сковороди.
12. Поняття про дидактику, її сутність і завдання. Предмет, об’єкт і функції дидактики.
Дидактика (грец. didaktikos - повчальний) - галузь педагогіки, яка вивчає теорію освіти і навчання, його закономірності, функції, категорії, форми і методи.
Об'єктом дидактики є навчання як особливий вид діяльності, яка спрямована на передавання наступним поколінням соціального досвіду, його творче відтворення, тобто викладання (діяльність учителя) і учіння (пізнавальна діяльність учня) існують в єдності. Інші взаємозв'язки (учень - навчальний матеріал, учень - інші учні, учень - книга тощо) стають дидактичними настільки, наскільки вони об'єднані цими відношеннями.
Отже, предметом дидактики є зв'язок .викладання й учіння, їх взаємодія.
Основними функціями дидактики є:
- теоретична (діагностична, прогностична), яка передбачає обґрунтування, систематизацію та узагальнення педагогічного досвіду, закономірностей і механізмів розвитку особистості в процесі навчання;
- практична (нормативна, інструментальна), яка полягає в розробленні проекту педагогічної діяльності, змісту, методів, форм навчання відповідно до поставлених дидактичних цілей. Обидві функції тісно взаємопов'язані.
На сучасному етапі перед дидактикою постають такі завдання:
- обґрунтувати і конкретизувати принципи організації навчання, шляхи і засоби розвитку пізнавальної самостійності, активності, ініціативи учнів;
- визначити критерії добору і способи конструювання основних компонентів змісту освіти у зв'язку зі значним перевантаженням навчальних програм і підручників складним і другорядним матеріалом;
- дослідити функції і структуру методів і форм навчання;
- обґрунтувати міжпредметні та внутріпредметні зв'язки для актуалізації опорних знань, їх систематизації, формування навчальних і практичних навичок;
- забезпечити збалансованість соціальних і особистісних цілей у процесі навчання;
- розробити нові технології навчання.
Дидактика як педагогічна наука пояснює діалектику процесу навчання, умови його реалізації і вдосконалення практики, розкриває суттєві для навчального процесу зв'язки, У структурі дидактичної теорії виокремлюють такі компоненти: процес навчання і його основні види, зміст освіти, цілі і завдання освіти, принципи і закономірності навчання, методи навчання, форми організації навчання, контроль та оцінювання результатів навчання. Дидактичні системи умовно поділяють на традиційні, позначені схематизмом, пошуком ідеального методу навчання, і педоцентричні, що ґрунтуються на врахуванні потреб, інтересів та здібностей учнів, активізації їхньої пізнавальної діяльності та мислення.
13. Основні категорії дидактики. Характерисика історичного розвитку і сучасного стану дидактики.
Вперше слово "дидактика" з'явилося у працях німецького педагога Вольфганга Ратке (1571-1635) і означало "мистецтво навчання". Англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626) вважав дидактику самостійною науковою галуззю і виокремив ц із системи філософських знань. Аналогічно термін "дидактика" трактував і чеський педагог Ян-Амос Коменський (1592-1670), який назвав свій основний твір "Велика дидактика". Сутність дидактики він визначив як "універсальне мистецтво навчати всього всіх". Спочатку цим терміном позначали практичну діяльність, а потім поступово відокремлену науку про інтегрально-взаємопов'язані види діяльності - викладання та учіння.
Дидактичні процеси виникають із суспільної необхідності передати молодому поколінню накопичений досвід, важливий для розвитку суспільства. Як це здійснити найраціональніше і з найбільшим ефектом для формування особистості, є основною проблемою дидактики, яка ставить за мету протидіяти стихійній волі випадку в процесі навчання. Основним завданням освіти є оволодіння учнем знаннями, практичними вміннями і навичками та способами творчої діяльності. Дидактика покликана відповісти на питання: "чого навчати?" (зміст освіти), "як навчати?" (принципи і методи навчання), "як учитися?" (методи і прийоми самостійної творчої діяльності). У давнину дидакти здебільшого акцентували увагу на перших двох питаннях, що стосувалися діяльності вчителя. Проблема розвитку здібностей, пізнавальної активності та самостійності, творчості, мотиваційної сфери учнів у процесі навчання (діяльність учіння) стала центральною лише у XIX столітті.
Дидактика вивчає змістову і процесуальну сторони навчання в їх єдності: науково обґрунтовує його зміст, методи та організаційні форми, умови реалізації, особливі перетворення та поліпшення практики, шукає способи його вдосконалення, розробляє нові навчальні системи і технології.
Сучасна дидактика прагне до розробки такої моделі процесу навчання, яка дозволила б поєднати в єдине ціле чуттєве пізнання з мисленням, практику — як джерело пізнання, так і критерій його істинності — з теорією, індивідуальні завдання і запити на освіту — з політикою держави в цій галузі. Таким чином, мова йде про створення універсальної і, разом з тим, гнучкої моделі системи освіти.
В сучасних дидактичних системах підкреслюється необхідність врахування при доборі змісту навчання потреб як суспільного, так і індивідуального характеру. Учні повинні засвоїти основи систематизованих знань про природу, суспільство, техніку і культуру, які дозволяють їм зрозуміти навколишню дійсність, а також брати участь в її перетворенні. При цьому оволодінню знань не може завадити відсутність в учнів відповідних інтересів, оскільки такі інтереси успішно можна формувати, розвивати і спрямовувати. Крім того, програми навчання повинні бути побудовані так, щоб учні могли здійснювати різноманітні види теоретичної і практичної діяльності, поєднувати теорію з практикою, що є важливою умовою всебічного розвитку, під яким розуміють їхній інтелектуальний, моральний, фізичний і естетичний розвиток, а також оволодіння ними певним запасом технічних знань, необхідних у житті людини у XXI ст.
Дидактичні категорії - найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу. Основними категоріями дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, закономірності, принципи, форми, методи навчання. Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу — досягнення певного рівня освіченості. Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів. Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засвоєнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок. Учіння — власна навчальна діяльність учня. Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, системно закріплені у свідомості людини. Уміння — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань. Передбачають використання набутих знань. Формування їх складним процесом аналітично-синтетичної діяльності, яке проходить кілька стадій: усвідомлення, оволодіння, реалізація. Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння).
Дидактичні закономірності - суттєві, необхідні зв'язки між процесом навчання і соціальними процесами, а також зв'язки внутрішнього характеру (між метою і змістом, формами навчання тощо).
Принципи навчання - вимоги, основні положення щодо змісту, організації і методів навчання, дотримання яких забезпечує оптимальне функціонування навчання.
Мета навчання - ідеальне передбачення кінцевих результатів навчання; те, до чого прагнуть учитель та учні. Процес навчання передбачає реалізацію основної дидактичної цілі - озброїти учнів науковими знаннями, спеціальними й загальнонавчальними вміннями, навичками. Необхідно розрізняти мету навчання (уроку) і виховні та розвивальні функції навчання. Виховна функція передбачає формування світогляду, моралі, естетичної культури учнів. Основними засобами її здійснення є особистість учителя, відносини між суб'єктами навчання, зміст освіти, засоби навчання та ін. Розвивальна функція забезпечує розвиток мови, мислення, пам'яті, творчих здібностей, рухової та сенсорної систем. Вона реалізується через вибір оптимальних навчальних завдань і методів, що стимулюють пізнавальну активність, самостійність і творчість учнів.
Навчальні завдання конкретизують основну дидактичну мету через передбачення проміжних результатів навчання. Особливо важливі ті, які сприяють розвиткові творчих сил і здібностей учнів у різних видах діяльності. Зміст навчальних завдань та їх кількість залежать від структури змісту навчального матеріалу.
Методи навчання - упорядковані способи взаємопов'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на розв'язання навчально-виховних завдань. Це специфічні форми руху змісту навчальної інформації від її джерела до свідомості учня. За зовнішніми формальними ознаками вони можуть бути словесними (бесіда, розповідь, лекція, робота з книгою, пояснення тощо), наочними (демонстрування, ілюстрування, спостереження), практичними (вправи, лабораторний дослід, експеримент).