1.2. Поняття загальних та спеціальних засад призначення покарання

Загальні засади призначення покарання — це встановлені законом критерії (вимоги, положення, правила) про порядок і межі призначення покарання, якими має керуватися суд при призначенні покарання у будь-якій кримінальній справі і щодо кожного підсудного ^{15 16}.

Ми солідарні з Л. Кругліковим у тому, що різне словесне позначення категорії «загальні засади» не є принциповим, оскільки кожне з них відображає певний аспект досліджуваного поняття — це водночас і правила (те, чим суд має керуватися), і вимога (обов’язковість дотримання правил), і положення (те, що викладено в нормі права). Отже, підсумовує вчений, «загальні засади — це і правила, і адресовані суду вимоги, і нормативно-правові положення, і критерії, на які має спиратися суд при обранні покарання» ¹⁷.

Буквальне тлумачення закону дає підстави для висновку, що фактично загальними засадами є вимога про врахування при призначенні покарання: 1) меж, встановлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) положень Загальної частини цього Кодексу; 3) ступеня тяжкості вчиненого злочину; 4) особи винного; 5) обставин, що пом’якшують (чи обтяжують) покарання. Отже, загальними засадами призначення покарання є лише правила, закріплені в ч. 1 ст. 65 КК України. А окремими критеріями (правилами) загальних засад призначення покарання не є положення про можливість: призначення більш суворого виду покарання з передбачених за вчинений злочин (ч. 2 ст. 65); виходу суду за межі покарання при призначенні покарання за сукупністю злочинів чи вироків (ч. 4 ст. 65); призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ч. 3 ст. 65). Вони лише деталізують таку складову загальної засади, як призначення покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України (п. 1 ч. 1 ст. 65) і по суті мають відсильний характер. Доречно зазначити, що суди у вироках не посилаються (і не повинні посилатися) на інші пункти ст. 65 КК України, крім передбачених ч. 1 ст. 65 (так само, як вони не посилаються, зокрема, на положення статей 11, 18, 23, 32 КК України)¹⁸.

Принципи і загальні засади призначення покарання є відносно самостійними поняттями кримінального права, що перебувають у певному співвідношенні між собою ¹⁹. Вони співвідносяться як філософські категорії загального й одиночного: принцип віддзеркалює певний бік загальних засад. Водночас головна мета загальних засад і принципів одна й та сама — забезпечити правильне призначення покарання, що зумовлює і характер їх співвідношення²⁰. Стосовно цього аспекту Пленум Верховного Суду України зазначив, що суди «при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання» (п. 1 постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7)²¹.

В юридичній літературі спостерігається й інший погляд на співвідношення аналізованих кримінально-правових понять. Його прихильники, навпаки, ототожнюють ці поняття і стверджують, що принципи призначення покарання і є загальними засадами призначення покарання.

Кожна із загальних засад призначення покарання, як зазначає В.Полтавець, має своїм джерелом окремий принцип чи їх сукупність. Наприклад, наявність загальних засад, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 65 КК України, зумовлена основною ідеєю законності призначення покарання та економії заходів кримінально-правового примусу, а виділення зазначених у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України засад призначення покарання — урахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання, — викликане необхідністю реалізації принципів індивідуалізації, гуманізму та справедливості покарання ²².

Отже, відбувається проектування принципів на загальні засади призначення покарання та інші правила, що доповнюють загальні засади. А норми розділу ХІ Загальної частини КК України стають носіями загальних рис відповідних принципів. Тому загальні засади призначення покарання можуть бути названі положеннями, які виражають і конкретизують принципи призначення покарання. Подібне органічне взаємопроникнення принципів і загальних засад призначення покарання не виключає можливості їх самостійного існування і дослідження.

Якщо порівняти принципи призначення покарання з положеннями, викладеними у ч. 1 ст. 65 КК України, можна дійти такого висновку: хоча загальні засади призначення покарання і сформульовані з чітким дотриманням суті цих принципів, однак не завжди повною мірою і далеко не всі з них враховуються. Слушним з цього приводу видається зауваження В.Махінчука про те, що принципи призначення покарання є більш широкими конкретизованими законодавчими положеннями, які визначають всю діяльність суду щодо застосування покарання, і виражаються у багатьох нормах кримінального законодавства. Загальні засади призначення покарання — це найбільш узагальнена норма, на якій ґрунтується правозастосовна діяльність суду у сфері призначення покарання і яка закріплює лише деякі з принципів призначення покарання. Загальні засади не пронизують кожну норму кримінального закону, вони позбавлені всеосяжності, властивої принципу. Саме ступінь всеосяжності, широта обсягу норм визначають основну відмінність цих категорій ²³.

Складові загальних засад призначення покарання, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України. Згідно зі ст. 67 КК України перелік обставин, які обтяжують покарання, є вичерпним. Однак відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, має врахувати, окрім обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання, і ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винного²⁴.

У межах такої складової засади призначення покарання, як «особа винного», суд може врахувати (і нерідко це робить), наприклад, негативну характеристику обвинувачуваного (яка не завжди є об’єктивною), захворювання на алкоголізм чи наркоманію, факт притягнення до адміністративної відповідальності, зняту чи погашену судимість. Коли мова йде про ступінь тяжкості вчиненого злочину, враховується, наприклад, вчинення злочину в період іспитового строку, «негідні» мотиви вчинення злочину.

Особа винного як об’єкт призначення покарання не повинна враховуватися зі знаком «мінус» (всупереч імперативу, встановленому ч. 3 ст. 67 КК України) у контексті п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України. Те саме стосується і ступеня тяжкості вчиненого злочину. Тут позначилася радянська спадщина — український законодавець злукавив, зазначивши у ст. 67 КК України, що перелік обставин, які обтяжують покарання, є вичерпним.

Передбачена законом можливість врахування особи винного, ступеня тяжкості вчиненого злочину у контексті посилення кримінальної відповідальності (згідно з п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України) — це нормативне підґрунтя для зловживання правом. Особа винного і ступінь тяжкості вчиненого злочину мають враховуватися виключно в межах обставин, які пом’якшують (ст. 66) чи обтяжують (ст. 67) покарання. Адже аналіз статей 66—67 КК України свідчить про те, що обставини, які пом’якшують (чи обтяжують) покарання, характеризують або особу винного, або ступінь тяжкості вчиненого злочину, або одночасно стосуються особи винного і ступеня тяжкості вчиненого злочину²⁵.

Спеціальні правила призначення покарання. Крім принципів та загальних засад призначення покарання суд за наявності певних специфічних обставин має враховувати і так звані спеціальні правила призначення покарання. Це законодавчі положення, які розвивають і конкретизують (деталізують) загальні засади призначення покарання і застосовуються разом з ними ^{26 27}. Наявність спеціальних правил призначення покарання зумовлена різноманітністю життєвих ситуацій, коли злочинне діяння або особа, яка його вчинила, характеризується специфічними, нетиповими ознаками, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого або небезпечності самої особи винного, для чого і потрібен спеціальний підхід до оцінки цих ознак ²⁸.

До спеціальних правил призначення покарання за українським кримінальним законодавством, на нашу думку, належать: правила призначення покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. 3 ст. 43 КК України); правила призначення покарання за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті (ст. 68); правила призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69); правила призначення покарання за наявності певних обставин, що пом’якшують покарання (ст. 69-1); правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70) і за сукупністю вироків (ст. 71) ²⁹; правила призначення покарання неповнолітнім (ст. 103)³⁰.

Отже, інститут призначення покарання містить норми, які регламентують загальні засади та спеціальні правила призначення покарання. Водночас, призначаючи покарання, суд має також враховувати принципи призначення покарання.