8. Сутність готовності дітей до зображувальної та конструктивної діяльності.

Продуктивні види діяльності (малювання, конструювання, ліплення та ін.) активно сприяють естетичному, моральному розвитку майбутнього школяра, збуджують його уяву, думку. Сила їх впливу на психіку дитини залежить від керівництва, організації вихователем відповідної діяльності дитини.

У процесі зображувальної діяльності розвиваються вмілість рук, зорово-рухова координація, необхідні для оволодіння письмом. Найбільше цьому сприяє створення дітьми зображень не частинами, а з цілого шматка (глини, пластиліну), однієї лінії контуру (у малюванні, аплікації). Дитина успішніше оволодіває письмом, якщо вміє робити рукою ритмічні, рівномірні, плавні рухи. Формуванню таких рухів сприяють, наприклад, малювання рослин, декоративне малювання за мотивами народних вишиванок, писанок тощо.

9. Формування пізнавальної активності дітей при ознайомленні з природою.

У процесі експериментування дошкільник має можливість задовольнити притаманну йому допитливість, відчути себе вченим, дослідником, першовідкривачем. Проведені експерименти з різними матеріалами та предметами (вода, сніг, пісок, скло, повітря і т.п.) представляють дитині можливість самому знайти відповіді на питання "як?" і "чому?". Знайомлячись з доступними явищами неживої природи, дошкільнята вчаться самостійно розглядати різні явища і проводити з ними прості перетворення. Уміння звертати увагу не тільки на видимі і відчуваються зв'язки і відносини, Але й на приховані від безпосереднього сприйняття причини стане основою для формування у дітей повноцінних фізичних знань при подальшому навчанні в школі. Важливо, що дитина почне підходити до розуміння явищ з правильних, наукових позицій. При цьому будуть формуватися нехай неповні, але достовірні уявлення про явища і принципи їх протікання. Процес пізнання - творчий процес і завдання вихователя - підтримати і розвивати в дитині інтерес до досліджень, відкриттів, створити для цього необхідні умови, надати йому допомогу у спробах встановити найпростіші закономірності, звернути увагу на об'єктивні причини, зв'язки і відносини явищ навколишнього світу.

10.Сучасні підходи до логіко-математичного розвитку дошкільників.

11.Психологічна готовність дитини до взаємодії і спілкування з учителем та однокласниками.

Психологічна готовність до навчання у школі розглядається як комплексна характеристика дитини, яка розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найважливішими передумовами для нормального включення до нового соціального середовища і для формування навчальної діяльності.

Особистісна готовність до школи виявляється у ставленні дитини до школи, вчителів і навчальної діяльності, включає також формування у дітей таких якостей, які допомогли б їм спілкуватися з учителями і однокласниками. На час вступу до школи у дитини повинні бути розвинуті самоконтроль, трудові уміння і навички, вміння спілкуватися з людьми, рольова поведінка.

До кінця дошкільного віку повинна скластися така форма спілкування дитини з дорослими, як позаситуативно-особистісне спілкування (за М.І. Лісіною). Дорослий стає незаперечним авторитетом, зразком для наслідування. Полегшується спілкування в ситуації уроку, коли виключені безпосередні емоційні контакти, коли не можна поговорити на сторонні теми, поділитися своїми переживаннями, а можна тільки відповідати на поставлені запитання і самому ставити запитання по темі, попередньо піднявши руку. Діти, готові в цьому плані до шкільного навчання, розуміють умовність навчального спілкування і адекватно поводять себе на заняттях.

12.Адаптація дитини до школи. Чинники, що зумовлюють адаптацію до школи.

Рівні адаптації дітей до школи

I. Високий рівень адаптації: першокласник позитивно ставиться до школи, пропонованим вимогам, сприймає адекватно навчальний матеріал і легко, глибоко і повно оволодіває програмним матеріалом, вирішує ускладнені завдання, старанний, уважний, проявляє великий інтерес до самостійної навчальної роботи, громадські доручення виконує охоче й сумлінно, займає в класі сприятливе статусне положення.

II. Середній рівень адаптації: першокласник позитивно ставиться до школи, її відвідини не викликає негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його детально і наочно, засвоює основний зміст навчальних програм, самостійно вирішує типові завдання, зосереджений і уважний при виконанні завдань, доручень, вказівок дорослого, але при його контролі, буває зосереджений тільки тоді коли зайнятий чимось для нього цікавим (готується до уроків і виконує домашнє завдання майже завжди), громадські доручення виконує сумлінно, дружить з багатьма однокласниками.

III. Низький рівень адаптації: першокласник негативно або індиферентно ставиться до школи, нерідкі скарги на недугу, домінує пригнічений настрій, спостерігаються порушення дисципліни, який пояснюється учителем матеріал засвоює фрагментарно, самостійна робота з підручником утруднена, при виконанні самостійних завдань не виявляє інтересу до уроків готується нерегулярно, необхідний постійний контроль, систематичні нагадування і спонукання з боку вчителя і батьків, зберігає працездатність і увагу при подовжених паузах для відпочинку, для розуміння нового рішення задач за зразком потрібна значна допомога вчителя і батьків, громадські доручення виконуються під контролем без особливого бажання, пасивний, близьких друзів не має, знає по іменах і прізвищах лише частина однокласників.

Для того щоб період адаптації до школи пройшов у дитини відносно легко, ми намагаємося, щоб взаємини в сім'ї були нормальними. Намагаємося конфліктні ситуації вирішувати без присутності дитини. У моєї дитини сприятливий статус у групі однолітків. Йому подобається ходити в дитячий сад, спілкуватися з друзями у дворі та на присадибній ділянці.

Серед чинників, які визначають високий рівень адаптації, у соціальному мікросередовищі дитини можна виділити такі: адекватне усвідомлення учнем свого статусу в класі, вироблена готовність до взаємодії з ровесниками, благополуччя в сім'ї, її повнота, високий рівень освіти батьків, володіння ними ефективними засобами сімейного виховання, позитивний стиль ставлення вихователя до дитини у дитячому садку, позитивне ставлення вчителя з першого дня перебування дитини в школі. Знаючи особливості названих чинників та збираючи первинну інформацію про учнів, класовод повинен враховувати психологічні умови, за яких він здійснює і корегує педагогічний вплив з метою запобігання шкільній дезадаптації учнів.

У психології терміном "шкільна дезадаптація" чи "шкільна непристосованість" називають будь-які утруднення, що виникають у дитини в процесі шкільного навчання. До основних зовнішніх проявів шкільної дезадаптації вчені одностайно відносять труднощі в навчанні і різні порушення шкільних норм поведінки.

Основними чинниками, що можуть стати причиною неуспішності та важковиховуваності першокласника є недоліки в підготовці дитини до школи, соціально-педагогічна занедбаність батьків, тривала психічна депривація, соматичне ослаблення дитини, порушення формування навичок учбових дій (дислексія, дисграфія), рухові порушення, емоційні розлади .