14. Робота із сенсорними модальностями. Нетестова діагностика (поняття про психологічні ключі).

Нетестова діагностика: психологічні ключі

Психологічний ключ - це будь-який елемент поведінки чи мовлення клієнта в контексті живої бесіди, який набуває певної значущості для консультанта.

Прикладом вербальних психологічних ключів можуть стати слова та фрази, що несуть певне емоційне навантаження, часто повторювані твердження, які нагадують рефрен.

До невербальних ключів відносяться зміни настрою в певні моменти бесіди чи при обговоренні певних тем, промовисті пози, специфічні жести та міміка тощо.

Досить інформативними є неконгруентні реакції, що демонструють невідповідність між змістовною і емоційною стороною бесіди, аналоговою і логічною інформацією (докладніше див.: 5.1.2).

Психологічні ключі, ніби відмички від потаємного сейфу клієнта, допомагають розгадати секретний код його проблем. В першу чергу консультант формує їх в процесі уважного спостереження за людиною. В дрУгУ чергу, знаючи, як переживається та чи інша проблема взагалі, він має змогу завчасно накреслити план „вистежування", тобто сформувати список ключових слів, що визначать логіку певної теми. Ф.Фанч пропонує продумувати список понять, що описують якусь заплутану, туманну область життя клієнта (Фанч Ф* 1997, с.171), наприклад, „Робота", „Стосунки з протилежною статтю", „Діти„ тощо. Ось приблизний список пунктів дослідження будь-якої теми:

15. Техніки прояснення інформації (рефлексивне слухання, заохочення мовлення).

Техніки прояснення інформації. Рефлексивне та не рефлексивне слухання.

Побутує думка, що слухати легше, ніж говорити. Однак це не стосується консультування, де слухання - активний процес, бо попри зовнішню пасивність слухача, вимагає його значного внутрішнього напруження.

Розрізняють нерефлексивне і рефлексивне слухання.

Нерефлексивним називають уважне слухання з мінімальним мовним втручанням, рефлексивним є слухання з регулярним використанням зворотного зв'язку, який дозволяє точніше зрозуміти суть проблем співрозмовника.

Зазвичай в консультуванні використовуються обидві форми слухання* однак перевага надається рефлексивному, бо воно дає більший психотерапевтичний ефект.

Рефлексивне слухання передбачає певні установки і форми поведінку

Перед усім це загальна установка по відношенню до партнера: «Я турбуюсь про вас і тому щиро цікавлюся усім, що відбувається з Вами ”| також вербальні і невербальні форми поведінки, які ніби промовляють: „ Я слухаю Вас..."

Успішна реалізація рефлексивного слухання супроводжується такими обов'язковими атрибутами як зоровий контакт, мова жестів, заохочення клієнта до подальшої розмови вербально.

Виділяють кілька типів реакцій під час слухання:

• заохочення мовлення,

• з'ясування (розпитування, уточнення),

• переповідання,

• відображення почуттів,

• відображення значень та резюмування.

А.Айві називає навички активного слухання мікронавичками уважної поведінки.

Умовно їх можна віднести до тактичних вмінь консультанта, хоча, використані в певній логіці, вони гарантують в кінці кінців закономірну стратегічну лінію.

Заохочення мовлення

Заохочування - комплекс вербальних та невербальних стимулів консультанта, які спонукають клієнта до мовлення.

До заохочування належать: 1) безліч коротких заохочувальних стимулів, що виражаються мінімальними вербальними висловами, на зразок: "Так", "Ага", або „промовистими" невербальними реакціями чи просто уважним мовчанням.

Однак ці форми реагування самі по собі дуже мало впливають на напрямок розмови. Тому частіше користуються формами більш дієвими:

2) перифраз - коротка поточна репліка психолога, що промовляється ним під час мовлення клієнта і призначена для прояснення, уточнення смислу сказаного. Як правило, перифраз вставляється в природні паузи мовлення і є повторенням ключових слів чи фраз, виділеним ствердженням або коротким запитанням. Наприклад, повторення ключових слів з тиради клієнта-"Жорстокий?", "Суперечка?" - дозволяє консультантові демонструвати вибіркову увагу. А переформулювання типу: "Ви сперечались з приводу...", "Ви здивовані його жорстокістю ..." дозволяють почати обговорення важливої теми.

3) виділення інтонацією певних слів, які наповнені психологічним смислом.

4) переповідання, - повернення консультантом суті щойно сказаного клієнтом у скороченому .

Переповідання будується за такою схемою:

1 Спочатку формується основа речення, в якій по можливості враховано модальність сприймання клієнта (візуальна, аудіальна, кінестетична): „Отже Ви сказали..", "Чи правильно я вас зрозумів (ла), ви говорите про ...", "Наскільки почув (ла)...", "Таким чином , ситуація стосується...").

2. Далі вставляються ключові слова і систематизовані конструкції, вжиті клієнтом для опису своєї ситуації. Консультант передає суть сказаного клієнтом, зберігаючи логіку його думок, але не повторюючи їх дослівно.

З. В кінці потрібно перевірити точність переповідання. Для цього у фразу включається коротке запитання: "Я правильно почув (ла)?", "Це близько до того, що ви сказали?", "Так?" та ін. Перевірку можна здійснити, не вдаючись до запитання, а просто підвищуючи голос наприкінці речення, так ніби переповідання було б запитанням.

Наступною формою реагування консультанта є: 5) підсумовування, а й резюмування. Воно має на меті дати більш широкий узагальнений зворотний зв'язок клієнтові і стосується не поточного моменту, а сказаного в цілому Підсумовування потребує більш тривалого часу спілкування, воно узагальнює не тільки вербальну продукцію клієнта, але й все, що він продемонстрував включаючи непомітні для нього самого невербальні реакції, резюме проявлених ставлень та значень, різноманітних суперечностей, що накопичились за час взаємодії. Підсумовування може починатися, наприклад, так: ,Підсумовуючи можна сказати..", „Резюмуючи сказане...", „Якщо я правильно зрозумів (ла), то смисл сказаного зводиться до... Це так?"

Лінгвістичні форми переповідання та підсумовування сприяють самодослідженню клієнта і часто містять ключ до розв'язання його проблем. Виглядаючи зовсім просто, навички активного вислуховування вважаються одними з найважчих у системі мікронавичок.