11. Результативність консультаційної роботи.

Висновок про ефективність впливу на людину є досить складним для будь-якої сфери діяльності, тим більше для психологічної чи психотера­певтичної практики.

Нема жодного психотерапевтичного напряму, який би не звертався до питань оцінки власної результативності. Різні психологічні школи розробляють різні критерії ефективності. Наприклад, в гуманістич­ній психології результатом роботи з клієнтом є якомога повніша саморе-алізація людиною власних потенцій, в екзистенційній - пошук життєвих смислів, в біхевіоризмі - адаптація, в психоаналізі - усвідомлення і т.д.

В консультативній практиці питання результативності постає ще гостріше, адже на консультацію здорова людина приходить добровільно, вона сама вирішує чи слухати їй консультанта, змінювати щось у своєму житті чи ні. Вплив консультанта здебільшого є нетривалим і не директив­ним, тому, позбувшись вузьких рамок заданого підходу, котрі визначають очікуваний результат, консультант сам повинен вирішувати питання про те, наскільки успішною була його робота.

Відмовляючись від контролю за особистістю та її життям, варто обмежити поняття про ефективність психологічної інтервенції рамками безпосередньої консультативної взаємодії.

Тобто можна оцінювати свою роботу по тому, як розгортається сам консультативний процес.

Критерії ефективності консультативного процесу:

• якість довірчого контакту - чи долається комунікативний бар'єр, чи існує психологічний резонанс та порозуміння;

• кількість інсайтів - нових думок та переживань, які отримує клієнт у процесі розмови;

• конструктивна стимуляція: чи відчувається психологічна напруга серйозної психологічної роботи.

А.Айві, М.Айві, Л. Саймен-Даунінг виділяють кілька основних ознак ефективності інтерв'ю:

1. Інтенціональність. Скільки напрямків для розвитку клієнта може запропонувати консультант? Скільки можливостей з'явилося у клієнта в процесі співробітництва?

2. Творчість в прийнятті рішень. Хто визначає хід інтерв'ю - клієнт чи консультант? Чи є позитивне бачення проблем? Чи є хоча б кілька (2-3) альтернатив для дій? Наскільки легко/важко клієнт приймає рішення?

3. Чи може консультант реалізувати цілеспрямований вплив на клієнта?

4. Як проявляється індивідуальна та культурна емпатія? Чи став клієнт у процесі взаємодії більш лояльним до себе та до інших?

5. Навички спостереження за клієнтом, конгруентність із клієнтом. Чи вміє консультант виділити суперечності та нівелювати їх у ході інтерв'ю? Чи помічає ключові слова та продуктивні моменти взаємодії? Чи присутній синтез нових конструкцій та нового світогляду?

6. Взаємодія „особистість" - „оточення". Чи створює консультант відповідні умови для зростання і розвитку клієнта?

7. Інтеграція. Чи вміє консультант інтегрувати методи, техніки, якості, концепції у взаємодію, що здатна викликати позитивні зрушення у клієнта?

Оцінка результату за наведеними характеристиками процесу консультативної взаємодії є чи не надійнішою, хоча й не свідчить про те, Що консультування внесло в життя особистості.

Причиною недостатньої результативності психологічного консульту­вання можуть стати:

• психологічна некомпетентність консультанта, який не розуміє основних закономірностей формування психологічних феноменів,

• відсутність достатньої практичної та технічної підготовки спеціаліста,

• помилки в процесі консультативної взаємодії, відсутність необхідних умов для роботи з клієнтом;

• недостатня тривалість психологічної роботи

• психологічна незрілість та погана мотивованість клієнта.

12-13. Налагодження ефективного контакту, поняття про рапорт, підстройка (калібрування, фокус уваги).

Глибоке почуття взаємної довіри і легкості, яке сприяє хорошому контакту та досягненню спільно визначеної мети, називають рапортом.

Рапорт - це динамічне утворення, яке виникає в процесі комунікації і характеризується підвищенням рівня взаєморозуміння людей, узгодженням їх взаємодії. Рапорт можна порівняти з ефектом резонансу: так само, як амплітуда коливань двох незалежних джерел різко зростає тоді, коли їх частоти починають збігатися, ефективність комунікації суттєво підвищується, якщо «параметри" певних реакції комунікаторів починають співпадати, корелюють між собою. Тобто рапорт Розвивається у випадку, коли внутрішні світи двох особистостей співзвучні •^н одному, або, принаймні, між ними не виникає конфліктне напруження.

Рапорт складається із 2 фаз:

Підстройка (фокус уваги та калібрування)

Ведення

Калібрування - це процес, за допомогою якого консультант здійсню^ підстройку до несловесних сигналів клієнта, котрі свідчать про особливості його актуального стану. Точне калібрування вимагає сенсорної чутливості, тобто здатності помічати зміни (навіть дуже дрібні і, на перший погляд, несуттєві) в таких елементах, як: положення тіла, повороти голови та інших частин тіла, жести та вираз обличчя, мімічні рухи, дрібні рухи очей, зміни величини зіниць та вологості очей, характерні рухи губ та брів, колір шкіри, дихання, гучність та інші якості голосу, наголоси і темп мовлення тощо. Крім названого, потрібно щ_е зауважити мову тілесного симптому (див.: 4.2) та вслухатися в глибинну структуру мовлення (див.: 4.1).

Щоб отримати цілісну картину стану клієнта, консультанту недостатньо бути спостережливим, треба вміти розфокусовувати увагу.

Розфокусування передбачає:

1) сприймання людини або події цілком, начебто периферійним зором, ні до чого не прив'язуючись конкретно;

2) не коментувати і не оцінювати, а просто помічати;

3) одночасно сприймати і зовнішні (від навколишнього світу), і внутрішні (свої тілесні відчуття) сигнали.

Чому так важливо бути розфокусованим, тобто мати так званий перший тип уваги (НЛП)? Тому що другий тип уваги, або концентрована увага, передбачає чітке утримання фокус сприймання на якомусь певному предметі та його оцінку з власного досвіду. А консолідація досвіду вимагає багато енергії і веде до втрати великої кількості інформації, збіднюючи сприйняття того, що актуально відбувається. Людське сприймання влаштоване таким чином, що перший і другий типи уваги весь час змінюють один одного. Людину мимовільно (перший тип) захоплюють якісь певні реалії буття, щоб потім утримуватись в довільній увазі (другий тип) до прояснення або класифікації сприйнятого.

За А.Айві основними патернами для калібрування на початку інтерв'ю виступають (Айві А., 1998, с. 36):

, контакт очей (розширення зіниць - реакція зацікавлення, і навпаки); , мова тіла (поза, темп дихання, вираз обличчя, рух очей, жести рук, рух

голови, положення кінцівок, швидкість і ритм рухів, постукування руками

або ногами тощо);

• характеристики мовлення (висота голосу, швидкість та ритм мовлення), використання певних слів, говорить конкретно чи абстрактно, про можливості чи про необхідність (повинен, змушений, потрібно), про себе чи про інших;

• дотримання теми (простежується чи ні?), кількість основних змін теми (чи була вибіркова увага до якогось певного аспекту?).

Підстройка або приєднання - це встановлення і підтримання рапорту з клієнтом упродовж певного проміжку часу шляхом вживання в його реальність через його невербальні прояви, емоції, думки, побажання. Технологічно це виглядає як акуратне, ненав'язливе, часто завуальоване, приховане повторення основних поведінкових патернів співрозмовника. Вперше про "приєднання до клієнта" заговорив К.Роджерс, коли підкрес­лював значення конгруентності в психотерапії (Роджерс К., 1994).

Ці процеси допомагають не тільки подолати бар'єри прийняття й порозуміння, але й дають цінну інформацію, з якою можна конструктивно працювати далі.

Краще підстроюватися до найбільш несвідомих патернів поведінки партнера (дихання, кліпання очима, тілесний ритм) або модифікувати його Рухи (краще дрібні рухи рук, міміки) таким чином, щоб це не виглядало як мавпування. Наприклад, 1) повторювати в іншій половині тіла, або 2) здрібнювати-укрупнювати - замість руху рукою, рухати пальцями чи корпусом, 3) повторювати подібні жести через невеликий проміжок часу тощо. Засновники нейро-лінгвістичного програмування не радили корис­туватися прямим відображенням у підстройці до клієнтів, що переживають важкі душевні стани.

Підстройка до самого себе полягає в тому, щоб узяти до уваги власний внутрішній досвід, не намагаючись відразу ж змінити його