10. Постановка та розв’язання терапевтичного завдання.

Консультативну зустріч можна умовно поділити на 2 частини -діагностичну та терапевтичну, яка в свою чергу ділиться на етап постановки та етап розв'язання терапевтичного завдання. Якщо під час першої частини переважно збирається інформація, активно застосовуються методи ведення та структурування інтерв'ю, то в другій частині зустрічі отримана інформація аналізується, використовуються методи та прийоми впливу, вироблення плану дій. Цілі терапевтичної частини інтерв'ю переважно стосуються коригування та конструктивних трансформації, а це підвищує вимоги до роботи як консультанта, так і клієнта.

Чітке усвідомлення завдання визначає успішність його розв'язання. Ця істина, справедлива у всіх випадках, у психології набуває особливої ваги. Зазвичай психолог має справу з неоднозначними варіантами трактування поведінки людини та механізмів її психіки. Лоцманом в безкрайньому морі варіантів є сам клієнт. Терапевтичні завдання в консультуванні можуть бути розв'язані лише за його активної участі. Від того, наскільки він зуміє стати суб'єктом вирішення власних психологічних проблем, залежить результативність допомоги. Це ніяк не применшує доробку консультанта: йому належить ініціатива у виборі і формулюванні консультативного завдання, роль активного помічника і фасилітатора в його розв'язанні.

Першим варіантом терапевтичного завдання є запит клієнта. Однак об'єктивно для людини не завжди необхідно саме те, з чим вона звернулася в консультацію. Тому завдання в процесі консультування поступово уточнюється і змінюється. Остаточна зміна обов'язково узгоджується з клієнтом. Протягом консультації може бути кілька моментів уточнення та переформулювання терапевтичного завдання. Остаточна крапка у його виборі ставиться, як правило, після моменту інтерпретації, що символічно й поділяє консультацію на діагностичну і терапевтичну частини. Решта завдань, сформульованих упродовж зустрічі, беруться до уваги як основа для наступних консультативних сесій.

Консультативне завдання вважається сформульованим лише тоді, коли воно визнано клієнтом.

Сформулювати терапевтичну задачу - це визначити, яку допомогу і в який спосіб варто надати в конкретному випадку, щоб досягти бажаного результату. Вона обумовлюється психологічними проблемами людини, точніше їхньою деструктивною дією. В найбільш загальному вигляді завдання формулюється так: «Які практичні чи психологічні дії варто здійснити людині, щоб усунути, зменшити або компенсувати деструктивний вплив психологічних проблем?»

Це не означає, що існують якісь стандартні формулювання, доречні для багатьох випадків. У кожній конкретній ситуації формулювання терапевтичного завдання буде індивідуальним. По суті, це найбільш творчий момент діяльності психолога-консультанта. Хоча й тут є певні стратегічні підказки, з урахуванням яких можна уникнути типових помилок.

Визначаючи способи досягнення терапевтичного ефекту, бажано пропонувати клієнтові не один, а, по можливості, одразу кілька варіантів практичних дій чи рекомендацій.

Приступаючи до розв'язання терапевтичного завдання, доцільно зробити прогноз щодо результативності психологічного впливу, передбачити його ефект і стійкість наслідків.

Останнім етапом консультативної взаємодії є етап розв'язання терапевтичного завдання. Він має дещо інший темп та характер взаємодії, бо як правило йде з використання певних психотерапевтичних методів та технік. Хоча основним інструментом консультанта і надалі залишається консультативна бесіда та саме цей час найчастіше відводиться на застосування специфічних прийомів і технік психотерапії. Взагалі технології коригуючого впливу в консультуванні можуть запозичуватись з будь-якого психотерапевтичного напряму. Однак важливо, щоб консультант мав відповідні вміння та навички кваліфікованої реалізації підібраного інструментарію.