25. Професіоналізм та компетентність державного службовця.

Професіоналізм можна визначити як вищий ступінь досконалості, визначений вид діяльності, найвищий рівень майстерності, здійснення справи на високому рівні.

Професіоналізм є глибоким та всебічним знанням та володінням практичними навичками в певній галузі суспільно корисної діяльності.

Це явище інтегроване та багатогранне, яке у своєму вивченні потребує застосування системного підходу, врахування принципів комплексності та синергізму.

З вищенаведених понять випливає визначення професіоналізму державного службовця.

Так, І. Нинюк визначає поняття «професіоналізм державних службовців» як якісно-ціннісний комплекс поєднання глибоких різносторонніх знань, умінь, професійних управлінських навиків, практичного досвіду, загальнолюдської культури, що відображає ступінь самоорганізації особи, рівень її професійної діяльності, забезпечує ефективність державної служби та сприяє зростанню її авторитету.

С. Білорусов зазначає, що «професіоналізм державних службовців можна визначити як здатність знаходити, враховуючи умови і реальні можливості, найбільш ефективні шляхи та способи реалізації поставлених завдань у межах наданих повноважень, використовувати фахові технології, що застосовуються в демократичних суспільствах, мати постійну мотивацію до роботи та задоволення від неї, досягати високих результатів у процесі виконання своїх функціональних обов'язків, дотримуватись відповідних етичних норм, мати і усвідомлювати перспективу свого майбутнього професіонального розвитку та прагнути до нього»

Професіонал-державний службовець, окрім перелічених якостей, повинен володіти також глибокими аналітичними здібностями, навичками планування та прогнозування, вміти системно мислити, бути креативним, ініціативним, уважним до деталей. Професійну культуру службовця складає також моральна культура. Особливої актуальності питання моральної культури та професійної етики набуло в зв’язку з необхідністю подолання елементів негативного іміджу державної служби, оптимізації та гармонізації відносин державних службовців з громадянами, та між собою. Тому необхідними якостями державного службовця-професіонала також повинні бути загальнолюдські цінності та моральні якості (ввічливість, тактовність, скромність, коректність, шанобливість тощо), знання ділового етикету, мовленнєвого етикету, професійної етики.

А. Ліпенцев відмічає як необхідну рису компетенції та професіоналізму державного службовця соціальну компетентність, складовою якої є «емоційний інтелект». Поняття «емоційний інтелект» охоплює сукупність індивідуальних навичок та схильностей, зокрема знання власних емоцій та управління ними, самомотивація, визнання емоцій інших та управління стосунками з іншими.

Окремі дослідники до професіоналізму державного службовця також відносять такі якості як політична нейтральність, лояльність, цілеспрямованість, гнучкість, доцільне новаторство, розумна ініціатива.

Компетентність – це ступінь професійного досвіду, властивий кадрам управління в рамках конкретної посади.

Компетентність державного службовця – певний рівень його інтелектуального, психологічного та функціонального стану, який відображає конкретні сфери професійної діяльності та зумовлює у своїй єдності якісну визначеність професіонала. Це також наявність глибоких фахових знань у певній галузі чи сфері діяльності, уміння аналізувати та прогнозувати розвиток ситуацій та використовувати здобуті на практиці знання щодо вирішення певних проблем, а також правомочність вирішувати їх, уповноваженість відати певними справами.