1 Попов в. Л. Судебно-медицинская экспертиза: Справочник.- сПб., 1997; Судебная экспертиза // Руководство для следователей / Под ред. Н. А. Се­ливанова и в. Л. Спеткова.- м, 1998.

Варто згадати про можливості судово-медичної експертизи щодо ідентифікації людини за умов виявлення невпізнаного труна. Уже тривалий час використовують методику ідентифі­кації людини за останками кісток обличчя та черепом трупа, який розклався. Є судові спеціалісти - медики, які дослід­жуючи трупи, піддані значному розкладові, у змозі відновити капілярні узори на руках.

Як відомо, у практику запроваджено генотипоскопічну судо­во-медичну експертизу, за допомогою якої ідентифікують осо­бу за ознаками крові, встановлюють походження (належність) частин тіла одній людині, її стать тощо.

Судово-медична експертиза речових доказів призначається як на початковому, так і на подальшому етапі провадження у справі. Проведенням такої експертизи встановлюється наявність, похо­дження, конкретна чи групова належність виділень організму лю­дини, виявлених на місці події, на знаряддях убивства, тілі та одя­зі потерпілого, підозрюваного, на інших об'єктах. Досліджують кров, потожирові виділення, сперму, слину, вміст кишечника, ін­ші виділення, волосся тощо. Цитологічному дослідженню підда­ють частими шкіри, клітини внутрішніх органів і кісток.

Питання, що вирішуються судово-медичною експертизою речових доказів:

• чи наявна на об'єктах дослідження кров людини;

• до якої групи і тину належить вона;

• який термін утворення плям крові; їх регіональне походження;

• чи є на об'єктах сперма, її група;

• волосся належить людині чи тварині;

• з якої частини тіла досліджувані волосини, вони вирвані чи випали;

- чи відповідає волосся волоссю конкретної особи тощо. До питань, що вирішуються генотипоскопічною експерти­зою (молекулярно-генетичним методом), відносять:

• чи належать кров, сперма, волосини підозрюваній особі;

• чи належать частини тіла одній або різним людям;

• кому належали частини трупа (кров, волосся тощо) - осо­бі жіночої чи чоловічої статі та ін.

Допити свідків. Допит очевидців та інших свідків також проводиться після огляду місця події та трупа. У справах про вбивства основними групами свідків виступають:

• очевидці вбивства;

• особи, які першими побачили (виявили) труп;

• особи, що повідомили про подію в міліцію;

• особи, що останніми бачили вбитого живим;

• особи, які незадовго до вбивства чи після нього бачили бі­ля місця події громадян, що видалися підозрілими;

• особи, що перебували поблизу (в районі) події;

• водії транспорту;

• родичі;

• товариші;

• колеги по роботі;

• сусіди потерпілого;

• інші особи, що знали загиблого.

Під час допиту осіб, що першими знайшли труп, з'ясовують, коли і як свідок опинився на цьому місці; хто ще був із ним; чи знає він загиблого; чи був на момент виявлення потерпілий ще живим; чи називав він злочинця; що було зроблено свідком для надання допомоги. Якою була поза потерпілого, стан його одя­гу, які зміни вніс свідок до прибуття слідчо-оперативної групи (чи змінювалася поза, витиралася кров, які предмети бралися в руки, перекладалися на інші місця тощо).

У ході допиту осіб, які останніми бачили вбитого живим, з'ясовують: коли, де, за яких обставин свідок бачив потерпіло­го, як він опинився на цьому місці, хто ще був із ним і з потер­пілим; про що вони говорили, що робили, куди йшов потерпі­лий, куди йшли інші люди, які також були на цьому місці; кого свідок зустрічав до і після розставання з потерпілим.

Допитом свідків, що були поблизу місця події, з'ясовують: як і чого вони там опинились, кого там бачили, що чули, які особи ви­дались їм підозрілими і чому, які прикмети цих осіб, що вони роби­ли, куди йшли, до кого зверталися, про що розмовляли між собою.

Коли допитують очевидців, намагаються одержати інформа­цію про те, коли і як вони потрапили на місце події; за яких умов спостерігали подію; чи знають убитого чи вбивцю; у яких відно­синах допитувані були з ними; прикмети кожної особи (зовніш­ність нападника і жертви, їхні взуття, одяг тощо), як ці особи прибули на місце, як називали один одного, їхня зброя (чим бу­ли озброєні), дії кожного (у які частини тіла вони завдавали уда­ри, чим саме, їх послідовність), поведінка потерпілого, чи не провокував потерпілий напад; чи чинив опір; що казав, кричав; що злочинці взяли від жертви; що вони залишили на місці; яким шляхом пішли з місця нападу; чи не були вони поранені, чи не падали; яких змін зазнала обстановка місця події.

У ході допиту членів сім'ї, сусідів, співпрацівників потерпі­лого з'ясовуються обставини його залишення місця помешкан­ня, роботи, обставини, що передували вбивству; його відносини з оточенням; поведінка перед убивством; його характеристика, зокрема емоційна стійкість; у якому одязі загиблий пішов із до­му, які речі, гроші були в нього при собі; якими були його намі­ри; чи не було в нього останнім часом якихось відхилень від звичного способу життя; чи не казав він про наявні його життю, здоров'ю загрози або загрози іншим особам, про які йому було відомо; чи він комусь не погрожував; у якому стані були його комерційні та інші справи; чи були на цьому ґрунті певні кон­флікти; кому була вигідною його смерть.

Допитувані цієї групи можуть надати слідчому щоденники, записники, фотографії, документи, зразки викрадених речей, розповісти про зв'язки потерпілого, скласти схему цих зв'язків. Це особливо важливо у справах про вбивства на замовлення ко­мерсантів, які можуть перебувати у певній залежності від парт­нерів, прізвища яких не фігурують у вилучених матеріалах справи, документах. Про них знав тільки вбитий і, можливо, хтось із його близького оточення.

Свідки в усіх подробицях допитуються про особу підозрюва­ного: його психологічну і соціальну характеристику, відносини із загиблим, його уподобання, смаки, дії та місця перебування па день убивства; про причетність до факту вбивства, інтерес у позбавленні життя потерпілого тощо.

Питання, що їх необхідно з'ясувати у ході допиту потерпі­лого (якщо було вчинено замах на вбивство):

• про місце, час, мотиви, мету замаху;

• чи не могли дії потерпілого спровокувати напад;

- у яких відносинах перебував потерпілий із підозрюваним і хто знав про їхні стосунки;

- що передувало злочину;

- чи не було з боку підозрюваного погроз убивством і хто про це знає.

Під час допиту потерпілого необхідно застосувати звукоза­пис. Окрім цього, слід вилучити і долучити до справи:

• записники потерпілого, фотознімки, документи;

• зображення або зразки викрадених предметів;

• зразки почерку потерпілого;

- медичні документи, облікові матеріали військкоматів тощо. Однією з основних початкових слідчих дій виступає допит

підозрюваного. Тактичні прийоми його проведення вибира­ються залежно від обсягу і характеру інформації про обставини вбивства, його учасників, підстав для затримання підозрювано­го, особливостей його особи й поведінки тощо.

На момент першого допиту підозрюваного слідство, здебіль­шого, ще не має повної інформації про обставини вбивства та його учасників. Через це у ході допиту підозрюваного не варто поспішати з використанням цих даних. Частіше за все допит починається із запитання підозрюваному про те, що він може пояснити з приводу виниклої щодо нього підозри.

У випадках, коли підозрюваний визнає себе винним і дає правдиві показання про обставини вбивства, свою участь у ньо­му, повинні застосовуватись тактичні прийоми щодо деталіза­ції його показань. Рекомендується з'ясувати, як давно він знайо­мий з потерпілим, які були між ними відносини, за яких умов, коли і де вони зустрічались у день убивства, як проводили час, чи виникала між ними сварка, її причини, які ушкодження і з використанням якого знаряддя вони спричинялися загиблому, в якій позі перебував потерпілий в момент заподіяння йому смертельного поранення, як щодо нього розташовувався підо­зрюваний. Бажано одержати якомога детальніші показання про обстановку та обставини злочину, деталі, які можуть бути відо­мі тільки особі, що вчинила злочин.

У підозрюваного з'ясовують також шлях, яким він рухався, покидаючи місце вбивства; кого зустрічав; чи чистив свій одяг і взуття; де зараз цей одяг і взуття, знаряддя вбивства; які дії що­до приховання вбивства він виконував; кому розповідав про злочин тощо.

Показання підозрюваного для їх перевірки та оцінювання, для виявлення та усунення суперечностей порівнюються з да­ними, що наявні в інших матеріалах кримінальної справи.

У випадках, коли підозрюваний не повністю визнає або зовсім не визнає своєї вини, а в слідчого бракує достатньої викриваль­ної інформації, також використовують тактичний засіб деталі­зації показань. За умов висування неправдивого алібі підозрюва­ний із максимальною ретельністю допитується про те, як, коли і з ким проводив час, що збігається з часом убивства. У подальшо­му показання підозрюваного перевіряються, і на наступних до­питах йому пред'являється викривальна щодо його вини інфор­мація (наприклад, про наявність слідів крові на його одязі, тілес­них ушкоджень; виявлення в нього знаряддя вбивства та речей потерпілого тощо; пред'явлення доказів перебування підозрюва­ного на місці вбивства - свідоцьких показань про це, протоколу огляду, в якому зафіксовано виявлення на місці вбивства речей, що належать підозрюваному; висновку експерта про виявлення на місці події різноманітних слідів підозрюваного і т. ін.).

Доволі складні ситуації виникають, коли підозрюваний ви­знає факт зустрічі з потерпілим незадовго до його смерті, заяв­ляючи при цьому, що залишив потерпілого у колі не знайомих йому людей. У таких ситуаціях також використовують деталіза­цію показань, конструюють «допущення легенди» чи «викриття неправди», а також зміну темпу допиту, застосування чинника раптовості. Встановленню (перевірці та оцінюванню) підляга­ють не лише такі показання, що видаються слідчому необ'єктив­ними, а й ті, що па перший погляд є достатньо достовірними.

Слідча ситуація - певна сукупність інформації, обставин, умов, яка є наявною на тому чи іншому етапі розслідування в конкретній кримінальній справі та яка обумовлює вибір слід­чим відповідного напряму своїх пошуково-дослідницьких дій.

Проаналізуймо найтиповіші слідчі ситуації, які виникають на початковому етапі розслідування вбивств.

Ситуація 1. Убивство вчинено в умовах очевидності (відкри­те), труп жертви знайдено, особу потерпілого встановлено, вбивцю затримано. За такої ситуації конфлікт між убивцею та жертвою, можливо, назрівав протягом тривалого часу, і їхні не­приязні, ворожі відносини не становлять таємниці для родичів, знайомих і співпрацівників. Мотивами таких убивств, зазви­чай, є конфлікт на сімейному чи побутовому ґрунті, хуліганські спонукання, спалах негативних емоцій під час розпивання спиртних напоїв тощо.

Для такої ситуації характерними є такі коло і черговість слід­чих дій:

- затримання, допит і особистий обшук підозрюваного;

• освідування підозрюваного чи призначення щодо нього су­дово-медичної експертизи;

• огляд місця події, обшук помешкання чи за місцем роботи підозрюваного з вилученням чи окремою виїмкою його одягу, взуття, окремих предметів тощо;

- допити свідків - очевидців, інших свідків;

- призначення судових експертиз (судово-медичної трупа, ре­чових доказів, психолого-психіатричної експертизи вбивці тощо).

Різновидом цієї ситуації є вбивство без очевидців, коли підо­зрюваного встановлено, він визнає свою вину у вбивстві. У цьо­му випадку очікується зміна підозрюваним своїх показань і ви­сунення ним на свій захист нових версій про те, що вбивство вчинено іншим або за умов необхідної оборони. Перевіряються версії про самообмову і виконуються перелічені вище дії.

Ситуація 2. Виявлено труп людини, вбитої в умовах неоче-видності, однак особа загиблого відома або встановлена в про­цесі огляду місця події та трупа. Ці дії виступають початковими діями. По-іншому в літературі цю ситуацію називають «ситуа­цією, за якої вчинено таємне вбивство, але без заховання трупа, без інсценування і виявлене зразу ж після злочину».

Після огляду місця події та трупа за цієї ситуації або одно­часно з оглядом виконують оперативно-розшукові заходи щодо встановлення свідків, які виявили трун і повідомили про це в міліцію, знали потерпілого, а також для встановлення й розшу­ку злочинця «по гарячих слідах». Далі допитують цих свідків; призначаються судово-медична і криміналістичні експертизи. Коло свідків обумовлюється необхідністю з'ясування питання, кому ж була вигідною смерть потерпілого і яким міг бути мотив убивства: грабіж, розбій, сексуальний чи бізнесовий тощо?

Типові версії для такої ситуації - це версії про особу вбивці (або коло підозрюваних), версії, як уже було сказано, про моти­ви вбивства; розшукові версії щодо місця перебування злочин­ця, який переховується (до його затримання) та ін.

Результати аналізу кримінальних справ засвідчують:

• умисні вбивства осіб чоловічої статі віком до 21 року поза межами житла вчиняються їхніми нетверезими знайомими під час з'ясування особистих стосунків, сварок, бійок;

• умисні вбивства хлопчиків у віці від 5 до 16 років у помеш­каннях чи біля них найчастіше вчиняються їхніми батьками, вітчимами або коханцями їхніх матерів;

• 75% убивств осіб чоловічої статі віком до 23 років у місцях відпочинку вчинено особами чоловічої статі віком від 17 до 22 років (частіше за все знайомими потерпілих), які прожива­ють у районі місця вбивства;

• більше 50% убивств жінок віком від 28 до 57 років поза ме­жами їхнього житла вчинено їхніми нетверезими чоловіками або коханцями з мотивів, пов'язаних з інтимними стосунками.

Ситуація 3. Виявлено невпізнаний труп або частини розчле­нованого трупа (зі слідами приховання вбивства чи без таких). За такої ситуації:

- першочергово виконують огляд місця події, трупа чи його частин за правилами огляду невпізнаного трупа або частин трупа;

• допити свідків, які виявили труп або його частини;

• допити заявників про злочини;

- виконуються оперативно-розшукові міроприємства для встановлення особи загиблого;

• особам, які заявили про зникнення людини, труп пред'яв­ляється для впізнання, але після їх допиту про зовнішність зниклого;

• призначається судово-медична експертиза трупа, криміна­лістичні експертизи речових доказів;

• проводять перевірку за обліком безвісно відсутніх та облік засуджених;

• органам дізнання доручається проведення оперативно-розшукових міроприємств з метою встановлення особи загиб­лого, мотиву вбивства та особи, яка вчинила злочин тощо.

Іншими словами, щонайперше конструюються і перевіря­ються версії про механізм убивства та особу жертви. Коли вста­новлюють особу жертви, вивчаються версії щодо осіб, у кого була потреба не тільки вчинити вбивство, а й приховати його, передбачаючи, що не уникне викриття.

На практиці, інколи, вбивцю знаходять раніше за встанов­лення особи жертви, а тому черговість наведених вище проце­суальних і оперативпо-розшукових дій буде ситуативно іншою.

Ситуація 4. Має місце заява про зникнення людини і наявні підстави вважати, що це - результат убивства і заховання трупа.

У цій ситуації першочергово, ще до порушення кримінальної справи проводиться перевірка двох типових версій.

А. Зникла особа жива, але з якихось причин не повідомляє про себе (переховується від правосуддя, від кредиторів, хвора і лежить у лікарні під чужим іменем або в неї амнезія тощо).

Б. Зниклого немає в живих (його вбито, покінчив життя са­могубством, помер з інших причин тощо).

У кожному разі перевіряють, чи міг зниклий виїхати з місця постійного перебування не за власним бажанням. Це встанов­люють у спосіб;

• одержання пояснень від заявників зникнення, родичів, су­сідів, співпрацівників, знайомих;

• отримання довідок, особистих справ, історій хворіб тощо з установ і закладів (РАЦСів, моргів, лікарень), зокрема органів внутрішніх справ та ін.;

• проводять огляд місць проживання, праці чи іншого там перебування з метою виявлення предметів, речей, без яких зникла людина не могла кудись поїхати (речі туалету, окуляри, лікарські препарати, предмети одягу, взуття тощо), документів, які можуть наштовхнути або пояснити якось мотив її відсут­ності.

І тільки якщо в результаті такої перевірки стає достеменно відомо, що:

• після певної дати щезлу особу ніхто не бачив;

• не отримував від неї жодних повідомлень;

• що вона не переїхала на інше місце проживання;

• не знімалася з відповідних обліків (військового, лікарсько­го, адміністративного, коли такі були);

• особисті документи і речі, які зазвичай були при ній, зали­шилися вдома;

• жодних невідкладних (нагальних) причин до раптового виїзду не було;

• вона не перебуває у лікарнях, місцях відбування покаран­ня тощо -

тоді всі ці факти можна оцінювати як підстави для порушен­ня кримінальної справи.

Ознаками вбивства можуть також слугувати:

- сліди крові та інші джерела інформації щодо версії про вбивство, виявлені в помешканні зниклого чи на місці остан­нього його перебування;

- наявність неприязних відносин у сім'ї або з сусідами;

• факти погроз на адресу зниклого; заінтересованість когось у його смерті; малолітній вік потерпілого;

• відсутність захворювань, які можуть слугувати причиною раптової смерті, втрати пам'яті, нездатності орієнтуватись у ча­сі та просторі;

• зникнення з автотранспортом або значною сумою грошей, коштовностей;

- наявність у зниклого злочинних зв'язків;

- неправдоподібність і суперечності в заяві про зникнення, а також суперечливі пояснення тих, хто контактував із потерпі­лим перед його зникненням тощо.

Після порушення кримінальної справи проводять:

- допит заявника;

• повтортіі (у разі потреби) огляд та обшук останнього місця проживання чи перебування зниклого;

• огляд та обшук місця ймовірного переховування трупа чи його частин, або де було виявлено речові докази;

• судово-медичні та криміналістичні експертизи речових доказів;

- допити рідних, близьких, інших свідків;

• накладають арешт на поштово-телеграфну кореспонден­цію зниклого адресата і осіб, причетних до його зникнення, з якими він може мати переписку, а також здійснюють перевірку за обліком невпізнаних трупів;

• для можливої в подальшому психологічної чи психіатрич­ної експертизи вилучають щоденники, листи, інші документи зниклого.

Коли версія вбивства вже однозначно знаходить підтвер­дження, а інші обґрунтовано спростовуються, вивчення особи зниклого, способу його життя, стосунків і взаємовідносин з ін­шими людьми сприяє конструюванню версії про мету, мотиви, час і місце вбивства та, зрештою, про особу вбивці. Працівни­кам органу дізнання дають доручення про розшук трупа і вста­новлення підозрюваного.

Ситуація 5. Виявлено труп або зникнення особи за обставин, коли є підстави для припущення, що вбивство вчинено з метою заволодіння житлом. У таких випадках проводять огляд місця виявлення трупа і самого трупа за загальними правилами так­тики огляду і методики розслідування вбивств. Окрім цього, виявляються, вилучаються, досліджуються документи про при­ватизацію житла і перехід права власності на нього до іншої особи (довіреність на розпорядження майном, договір купівлі-продажу, дарування, заповіт тощо). Документи перевіряються на предмет їх відповідності вимогам офіційного діловодства та справжності підписів.

Як свідки допитуються родичі, сусіди за місцем проживання жертви, знайомі, колеги по роботі. З'ясовується фізичний і пси­хічний стан загиблого чи зниклого, його наміри щодо долі сво­го житла, коштів, коштовностей; про стосунки зі спадкоємцями та особами, до яких перейшло право на житлову площу чи бу­динок тощо. Допитуються посадові особи, які оформляли і за­свідчували документи. Для дослідження підписів проводять кримі і іалістичну експертизу.

Ситуація 6. Обстановка, в якій виявлено труп, дає підстави для припущення про можливе інсценування вбивства під само­губство, нещасний випадок, природну смерть. До інсценувань найчастіше звертаються близькі до потерпілого особи, від яких, зазвичай, очікують відповіді на питання, що ж мало місце, а та­кож наймані вбивці.

Інсценують ту подію, яка за наявної обстановки може вигля­дати найбільш правдоподібно: задушивши людину, інсценують самоновішання; вбивши з вогнепальної зброї, інсценують нещасний випадок від необережного поводження зі зброєю або самогубство з її використанням; утопивши потерпілого,- не­щасний випадок на воді; вивівши з ладу гальмівну систему ав­томобіля,- смерть в автокатастрофі; вбивство у помешканні інсценують під нещасний випадок від побутових приладів і т. ін.

Ось наближений перелік фактів (негативних обставин), що суперечать закономірним наслідкам убивства.

Наявність слідів, які не могли утворитися внаслідок само­губства, нещасного випадку, природної смерті чи насильницької смерті, але відмінної від убивства, а саме:

• горизонтальні потоки крові належачому трупі;

• посмертні тілесні ушкодження на трупі; наявність на місці події слідів боротьби або самооборони;

• наявність на трупі тілесних ушкоджень, які не могли бути наслідком інсценованої події (труп висить у петлі, однак наявні сліди удушення руками; наявні дві странгуляційні борозни на шиї повішеного тощо);

• невідповідність характеру і напряму слідів крові на трупі, його позі;

• ознаки, що засвідчують факт переміщення трупа (сліди во­лочіння на ґрунті, одязі та шкірній поверхні трупа);

• наявність слідів перебування на місці події сторонніх у мо­мент настання смерті потерпілого та ін.

Відсутність слідів, які мусили би закономірно виникнути, якби мала місце інсценована подія за конкретних умов:

- відсутність:

а) слідів пересування потерпілого до місця, на якому настала смерть;

б) відбитків слідів ніг на м'якому ґрунті під висячим у петлі трупом;

в) знаряддя самогубства;

- відсутність:

а) можливості вчинення самогубства виявленими знаряддями;

б) додаткрвих (допоміжних) пристосувань, які повинні були використовуватися для самогубства;

- відсутність:

а) слідів крові, тілесних ушкоджень, характерних для інсце- нованих подій;

б) слідів ґрунту на взутті потерпілого, котрі повинні були бути як наслідок руху особи до місця своєї загибелі;

- відсутність слідів мікрочастин на руках і одязі потерпілого від предметів, яких він повинен був обов'язково торкнутися тощо.

А ось які ознаки обов'язково за певних умов є закономірно характерними для вбивства:

Під час інсценування самогубства холодною зброєю:

• атиповий для самогубства напрям ранового каналу та міс­це рани (локалізація поранень);

• відсутність значного крововиливу за умов значного зов­нішнього поранення тіла жертви;

• невідповідність форми і розміру рани виявленому на місці події знаряддю;

• наявність на одязі й тілі слідів опору нападникові (напри­клад, порізи на долонях жертви) тощо.

За умов інсценування самогубства з вогнепальної зброї:

• атиповий напрям ранового каналу і потоків (бризок) крові;

• відсутність ознак слідів близького пострілу або пострілу впритул;

• невідповідність калібра кулі калібру виявленої (знайденої на місці події) зброї тощо.

Інші:

• відсутність під трупом і на його одязі крові за значних ушкоджень тіла;

• наявність ушкоджень на тілі та пошкоджень на одязі, які не відповідають місцю події;

• наявність слідів волочіння;

• наявність на трупі слідів боротьби, тоді як на місці події во­ни відсутні;

• невідповідність пози трупа ушкодженням;

• невідповідність розташування трупних плям положенню трупа;

• невідповідність одягу на трупі погодним умовам та ін.

За такої ситуації успіх розслідування залежить від результатів одночасної перевірки двох протилежних версій: а) вбивство - са­могубство; б) вбивство - нещасний випадок; в) вбивство - при­родна смерть.

Щодо кожної версії конструюються мисленнєва модель уяв­ної події, характерне для неї слідоутворення і здійснюється по­шук закономірних для цієї події слідів.

У процесі огляду місця події і трупа обов'язково відбуваєть­ся пошук негативних обставин відповідно до кожної ймовірної версії. Ця ж мета реалізується й під час допиту свідків. Призна­чення судово-медичної експертизи трупа і судово-медичної експертизи підозрюваного також слугує перевірці наявних версій і контрверсій.

Ретельно вивчається особа потерпілого (потерпілої), для чо­го досліджуються різного роду записи, документи, листування, допитуються свідки з його оточення, які знали потерпілого в різні періоди часу, щоби з'ясувати, чи був у особи мотив для са­могубства і яким був її психічний стан.

Ситуація 7. Має місце за наявності виявлених ознак діто­вбивство. Тут можливі два варіанти.

Перший - коли виявляють труп новонародженої дитини: коло і послідовність першочергових слідчих дій і оперативно-розшукових міроприємств такий самий, як і за ситуації виявлен­ня невпізнаного трупа дорослої людини. Зокрема, проводять огляд місця події і трупа дитини; допит осіб, що виявили труп і заявили про це у правоохоронні органи; пред'явлення трупа і предметів, знайдених при ньому, для впізнання різним особам з метою встановити належність трупа і цих предметів. Якщо вста­новлено осіб, які могли бачити дитину ще живою, їх допитують, а потім труп і речі пред'являють їм для впізнання. Призначають судово-медичні, криміналістичні експертизи. Органам дізнання доручають оперативно встановити жінок, котрі були вагітними, народжували, після чого дитина зникла, а також виявити свід­ків, яким щось відомо про такі факти.

Другий - коли мало місце зникнення новонародженої дитини і в правоохоронні органи надійшла інформація про те, що в кон­кретної жінки зникла новонароджена живою дитина. У таких ви­падках, після відповідної перевірки і порушення кримінальної справи, виконують такі дії: допитують підозрюваних, свідків із кола заявників, близьких, родичів; призначають судово-медичну експертизу підозрюваної; проводять виїмку документів; доруча­ють органові дізнання виконати оперативно-розшукові міропри-ємства щодо виявлення трупа дитини тощо.

У криміналістичній літературі можна зустріти дещо більш роз­ширений поділ типових ситуацій початкового етану розслідуван­ня вбивств. Зокрема, крім уже проаналізованих, називають такі:

- вбивство вчинено під час розбійного нападу, або на сексу­альному грунті, чи з хуліганських спонукань, коли відомий по­терпілий чи потерпіла, але підозрюваний невідомий;

- вбивства, вчинені у ході кримінальних «розбірок»;