Вірш «Страшні слова, коли вони мовчать...» (1980)

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: філософська.

Провідні мотиви: значення слова в житті людини, сутність поетич­ного мистецтва.

Віршовий розмір: ямб.

Літературознавці про твір. Квінтесенцією роздумів Л. Костенко про значення слова у житті людини, про сутність поетичного мистецтва став вірш «Страшні слова, коли вони мовчать...» (звернімо увагу — саме цим твором завершується збірка «Неповторність»). Авторка звіряється: слова — ніби живі згустки, що ввібрали у себе радощі й болі мільярдів людей, які їх промовляли. Чутлива душа поета все це вловлює, тому

з побожним страхом ставиться до слова. Тим паче коли усвідомлює своє надскладне завдання: сказане мільярди разів слово треба вимовити, як уперше, треба сказати так, як до тебе ніхто й ніколи не говорив. Лише тоді це буде справжня поезія — «завжди неповторність, якийсь без­смертний дотик до душі» (В. Пахаренко).

Вірш «Українське альфреско» (1989)

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: філософська.

Провідні мотиви: розрив живого зв’язку між поколіннями, між се­лом і містом.

Віршовий розмір: ямб.

Літературознавці про твір. Альфреско — це фреска, виконана водя­ними фарбами по сирій штукатурці, часто з ідилічним сюжетом. Ось і тут постає нібито ідилія традиційного українського сільського світу. Щоб змалювати його, авторка використовує відомі кожному українцеві

з дитинства фольклорні образи-архетипи^х — шлях, долина, біла хатка, дід і баба, курочка ряба, лелека та інші.

Одначе поступово в цій лагідній, милій картині вгадуємо страшну трагедію героїв, усієї нашої нації — розрив живого зв'язку між поколін­нями, між селом і містом. У діда й баби «сусідські діти шовковицю їдять», свої ж діти й онуки не приїжджають, гордують, цураються. Світ, у якому живуть старенькі, казково чарівний, світлий, затишний. Але нема кому розказувати казку про курочку рябу, «остання в світі казка сидить під образами» — з відходом господарів увесь цей дивосвіт, це осердя української душі зникне.

Трагізм ситуації підкреслює останнє щемливе уособлення: «На­вшпиньки виглядають жоржини через тин» (В. Пахаренко).

Іван багряний

(1907-1963)

Справжнє ім'я — Іван Павлович Лозов'ягін.

Народився вс. Куземині, що на Полтавщині (нині Сумська область), у родині робітника-муляра, помер у м. Шварцвальді (похований у м. Новий Ульм, Німеччина).

Належить до письменників-емігрантів (член МУРу).

Найвідоміші твори: романи «Тигролови», «Сад Гетсиманський», ро­ман у віршах «Скелька», повість «Огненне коло», збірка поезій «Золотий бумеранг»; із публіцистики — лист «Чому я не хочу вертатись до СССР?».

Роман «Тигролови» (1946)

Літературний рід: епос.

Жанр: пригодницький роман.

Тема: зображення трагічної долі людини-особистості в радянському тоталітарному режимі.

Головна ідея: перемога добра над злом; за будь-яких обставин кожен передусім має бути Людиною.

Головні герої: Григорій Многогрішний (молодий український інженер-авіатор); родина Сірків: Наталка, Гриць та їхні батьки — Денис Сір­ко й Сірчиха; майор НКВС Медвин.

Сюжет: утеча Григорія Многогрішного з «ешелону смерті» (етапного потягу НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру) — перебування Григорія в родині Сірків — поїздка головного героя з на­званим братом Грицьком Сірком до Хабаровська — переслідування Григорія — зустріч Многогрішного з Медвиним у тайзі й розправа з ма­йором — утеча закоханих Григорія й Наталки за кордон СРСР (події відбуваються в 30-х роках XX ст.).

Літературознавці про твір. Цим твором, на думку Юрія Шевельова, Іван Багряний утвердив саме «український пригодницький роман, український своїм духом, усім спрямуванням своїх ідей, почуттів, ха­рактерів». Основним композиційним принципом, за яким побудовано роман, є принцип дихотомії, тобто сюжетні лінії розгортаються пара­лельно, протиставляються і зіставляються. Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин, цей новітній тигролов, який пере­слідує волелюбного українського юнака, не прирученого тоталітарним режимом «тигра». Григорій — правнук гетьмана Дем’яна Многогрішно­го (1668-1672), який боровся проти окупації України московськими царями, через що його заслали на каторгу до Сибіру. У такий спосіб ро­маніст підкреслює спадкоємність волелюбних ідей українців і голо и мо­го героя, коріння якого сягають часів Запорозької Січі. Об рал Григорія Многогрішного набуває символічного значення: він уособлює нескоре­ну й волелюбну Україну, кращі сини якої борються за її незалежність.

Уже в зав’язці «Тигроловів» змальовано два експреси, які мчаться си­бірськими просторами. Ці поїзди автор порівнює з драконами. Один із них («шістдесят вагонів-коробок — шістдесят суглобів у дракона») — це «еше­лон смерті», яким везуть на каторжні роботи в’язнів. Серед них і Много­грішний, який на ходу вистрибує з вагона і цим сміливим вчинком вселяє в серця численних в’язнів надію, що зі сталінським режимом можна й потріб­но боротися. Другий ешелон — комфортабельний експрес — віз партійну еліту, ударників, інженерів, авіаторів, прокурорів, військових, працівників «революційної законності», які чинили беззаконня, одне слово, «відпові­дальних товаришів». Отже, існує два світи в одній державі — світ репресій, пекла, мук, пітьми і світ ілюзорною раю, примарного вільного життя. Так вимальовується антилюдяний образ радянської імперії (М Ткачук).