Кіноповість «Україна в огні»

(Кіноповість – жанр художнього твору, що поєднує в собі ознаки кіно (фрагментарність і динамізм оповіді, багатство асоціативних моментів і зорових вражень, монументальність образів) та повісті (епічність і психологізм, метафоричність і потяг до гіперболи, широкі пейзажні картини та авторські відступи). Жанр – народно-героїчна епопея. Головна тема кіноповісті – передача гіркоти поразок і відступу, героїзм українського народу в боротьбі з фашизмом, розвінчання сталінської концепції талінської концепціїм.ду народуїзм українського народу народу в боротьбі з фашизмом. ава та хліб і каша"ив відчувати красу. класової боротьби, критика методів виховання нашої молоді, незнання нею рідної історії й відсутність національної гордості. Ідея твору – незламність сили і непохитність духу нашого народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом. Центральний образ – матері України, зруйнованої, спаленої, кров’ю залитої. У кіноповісті використано численні вставні оповідання, епізоди, спогади, аналітичні роздуми, ліричні відступи. Багатопроблемність твору визначає його структуризацію: повість поділено на 50 окремих епізодів-картин. Наявні кілька сюжетних ліній, які нерідко обриваються після одного-двух епізодів: лінія захисту Батьківщини, лірична лінія Олесі й Василя, лінія Христі Хутірної, вчинки ворогів і поведінка Лиманчука. Обрамлення твору: повість починається заспівом, що свідчить про налаштованість автора на народно-поетичну стихію. Лаврін Запорожець – батько роду, символ народної моралі. В його характері втілено кращі національні риси – волелюбність, сміливість, чесність, кмітливість. Демонструє глибоку житейську мудрість, дивовижну моральну силу, нескореність духу. Лаврін стає народним месником. Син Роман командує партизанським загоном, наганяючи страх на фашистів. Письменник вдається до гіперболізації його вчинків. («Довго гуляв Роман по Вкраїні, багато висадив у повітря мостів, поїздів, військових складів. Тисячі окупантів прокляли своє життя за одну-єдину зустріч з партизаном Запорожцем. Це був воїн, безстрашний месник, подібний до прадідів своїх, ім’я яких він носив»). Мина Товченик ненавидить окупантів, із гідністю виконує свій патріотичний обов’язок і стає зв’язковим партизанського загону. Він наділений почуттям гумору, йому властива філософська розсудливість. Василь Кравчина – «був він добрий кремезний юнак. Одежа вся в пилу і поті. На рукаві й спині пропалена сорочка на пожарах. Здорові темні руки, патьоки на шиї і скронях і зморшки на чолі також не по літах». Це воїн-патріот, вірний син своєї землі, боляче переживає гіркоту відступу. Кравчина переконаний, що кожен у цій війні «мусить одержати дві перемоги». Характери Олесі та ХристіХутірної, інші жіночі постаті символізують образ самої України – поруйнованої, знедоленої, вічної полонянки, але нескореної і поетичної. До представників ворожого табору у творі належать німецький полковник фон Крауз, його син Людвіг, капітан Штігліц, італійський капітан Пальма. Усі вони – завойовники й прийшли за обіцяними фюрером гектарами української родючої землі і для того, щоб перетворити наших людей на рабів. Ернст фон Крауз – жорстокий і цинічний офіцер, що не зупиняється ні перед чим, аби завоювати побільше чужої землі й помститися за смерть свого сина. Болючі роздуми Довженка про причина денаціоналізації українців «озвучують» німці: « … у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту…вони не вивчають історії…У них від слова нація остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників…»